Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.

Ідея про необхідність об’єднання західноєвропейських країн реальних обрисів на початку 1950-х років. Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання (за ініціативою міністра закордонних справ Франції Робера Шумана) 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди та Люксембург). Паризької уго­ди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Передбачалося колективне регулюван­ня обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних програм у цих галузях. Ці країни виходили з того що вугілля та сталь – це такі галузі виробництва, які є основою основ подальшого розвитку важкої промисловості, яка в свою чергу є найважливішою в подальшому розвиткові економіки.

Наступним кроком стало подія 25 березня 1957 році, коли вищезгадані країни утворили ще дві організації: Євроатом та Європейське економічне співтовариство.

Перша організація мала на меті створення спільного ринку сировини та обладнання для атомної енергетики, об'єднан­ня зусиль в галузі ядерних досліджень.

Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) проголошувалося:

поступова ліквідація обмежень у торгівлі між краї­нами-учасницями;

ліквідація перешкод для пересування людей, капі­талів та послуг між державами ЄЕС;

зближення законодавств країн ЄЕС;

розробка принципів узгодженої економічної політики;

спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.

Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.

Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона відмовилася від підписання обох договорів (щоправда пізніше це було визнано помилкою). Великобританія зробила спробу протис­тавити цьому власне альтернативне об'єднання. У червні 1959 p. у Сток­гольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рішення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною. Вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організація не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру яка діяла лише у зовнішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогоднішній день до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.

41.

Еволюція єес в 60-80 рр.

Наступним кроком у еволюції європейської інтеграції стало 20 липня 1963 року. У столиці Камеруну Єунде підписується Єундська конвенція. В ній було закріплено розширення сфери дії ЄЕС і умови співробітництва із 26 країнами Африки, більшість з яких складають колонії Франції.

У 1967 році злиття 3-х організацій (Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі та ЄЕС) у організацію під єдиним керівництвом ЄЕС, яку стали називати “парасольковою” структурою.

У 1968 році перший етап європейської інтеграції завершується по трьом основним напрямам:

завершується утворення митного союзу ЄЕС, скасовано будь які обмеження на пересування товарів через митниці;

утворюється єдиний ринок сільськогосподарської продукції;

сформовано єдиний механізм координації торговельно-економічної та соціальної політики.

Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p.

Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 року угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.

1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція.

Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.

На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт, який юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.

Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Крім того, цей договір привніс такі нововведення:

формалізував Європейське політичне співробітництво, Європейську валютну систему та Європейську раду;

до компетенції ЄС було додано 6 нових галузей: єдиний ринок, валютне співробітництво, соціальна політика, зв’язки, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, стандарти захисту навколишнього середовища;

розширено повноваження Європейського парламента: Європейська рада тепер могла подолати вето Європарламенту в питання єдиного ринку лише одностайно;

в Європейській раді було введено принцип голосування простою більшістю, скасовано принцип національного вето в більшості питань стосовно єдиного ринку;

країни-члени погодились приймати спільні принципи та стандарти в різних аспектах, від податків до найму на роботу, від здоров’я до захисту середовища;

було створено Суд першої інстанції для розгляду справ фізичних осіб, організацій та корпорацій.

Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”.

У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).

З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випад­ках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.

42.