Культурно-цивілізаційна парадигма мв.

ЇЇ витоки знаходимо ще в роботах Освальда Шпенглера (ХІХ ст., робота «Закат Европы» - песимістично оцінює перспективи європейської цивілізації) та інших мислителів ХІХ ст., проте теоретичне оформлення ця парадигма отримала в книгах англійського філософа Арнольда Тойнбі – «Дослідження історії» (1920) та «Західне питання в Греції і Туреччині. Дослідженння контакту цивілізацій» (1934).

У сучасну епоху, наприкінці 1993 р. – стаття Семюеля Гантінгтона в журналі «Форін еферс» під назвою «Зіткнення цивілізацій», що в 1996 р. набула форми окремої книги. Гантінгтон спирався багато в чому на погляди Тойнбі та інших дослідників МВ, але більш пророкував зіткнення між цивілізаціями: «ХХІ століття буде століттям, часом війни між цивілізаціями». Тойнбі стверджував, що Україна (він мав на увазі всю її територію) належить до русько-православної цивілізації, але до її прозахідної частини. А Гантінгтон писав, що західна частина українців (греко-католики) – це частина західної цивілізації, треба сприяти розколу України (він покладався, зокрема на президентські вибори 1994 р. (Західна Україна підтримувала Кравчука проти Кучми).

Спільне у Гантінгтона і Тойнбі – це твердження про те, що в основі цивілізації (Тойнбі писав і про множинність цивілізацій – аж до 21 нараховував, розрізняв також материнські і, відповідно, дочірні цивілізації) є певні культурно-цивілізаційні типи, що спираються на певні релігійні цінності (конфуціанство – авторитаризм, православ’я – державна повинність людей (фактично – візантійські традиції)).

Гантінгтон звертав увагу і на протистояння між чотирма основними світами (фактично, це цивілізації) (західним, мусульманським, Росією як центром православного світу і Китаєм.

8.

Найновіші теоретичні підходи до вивчення мв у контексті постмодерного виклику.

І. 1) Постмодернізм як підхід до вивчення МВ виник у контексті критики бігейвіоризму.

Він наголошує на дослідженні прихованого значення текстів (документів, інших джерел) (тобто підтекстів) історії МВ («читати між рядками»), зосереджується на багатоаспектному вивченні, тлумаченні промов політиків, праць аналітиків (у галузі МВ)). Іноді постмодернізм називають «постпозитивістською реакцією»;

2) постмодернізм у МВ розглядають як частину широкого руху в суспільних науках, який має назву «критична соціальна історія», «постструктуралізм» і «деконструкціонізм» (по суті, це синоніми постмодернізму у вивченні МВ).

3) постмодерністи наголошують: немає єдиної, так званої абсолютної істини; вони вважають, що МВ можна тлумачити з багатьох точок зору (плюралізм думок) (будь-які події у МВ і визначення усвідомлюються, формалізуються згідно наших цінностей (вони різні у різних людей – відповідно різні тлумачення).

ІІ. Серед найновіших теоретичних альтернатив постмодернізму – «теорія хаосу» і підхід «соціального конструктивізму».

«Теорія хаосу» – це насамперед застосування математичних методів моделювання для розпізнавання повторюваних, засадничих моделей у МВ, які швидко змінюються (і які, здавалось би, на перший погляд, нічим не пов’язані).

«Соціальний конструктивізм» - це фактично ліберально-реалістський підхід (на межі двох підходів) – спроба поєднати неореалістські і неоліберальні підходи. Згідно цього підходу: 1) держави є ключовими акторами у світовій політиці. Дії держав визначаються способами, з допомогою яких вони конструюють, тлумачать певні значення і відповідають за них – зміна тлумачень певних понять змінює політику; 2) відбувається еволюція політики. «Соціальний конструктивізм» наголошує на тому, що особливе значення має тлумачення нами понять у МВ (акторів та ін.), як ми уявляємо собі світ через ці понятття і їх тлумачення (наприклад, різні тлумачення поняття «мир»).

14.