
- •Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.
- •Поняття системно-трансформуючих воєн. Причини і наслідки Першої світової війни.
- •Визначальні чинники зовнішньополітичної поведінки держав. Роль лідерів у прийнятті зовнішньополітичних рішень.
- •Рівні аналізу мв.
- •Культурно-цивілізаційна парадигма мв.
- •Найновіші теоретичні підходи до вивчення мв у контексті постмодерного виклику.
- •Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин.
- •Характер та цілі першої світової війни.
- •Геополітичні наслідки першої світової війни
- •Причини першої світової війни
- •Створення Ліги націй та її діяльність
- •Завершення першої світової війни та її наслідки
- •Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)
- •Мирна програма Вільсона (14 пунктів)
- •Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції
- •Мандатна система
- •Російське питання на Паризькій мирній конференції
- •Вашингтонська конференція та її рішення
- •Генуезька конференція
- •Рапальський договір
- •Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса)"
- •Конференція в Локарно
- •Підготовка та підписання пакту Бріана-Келлога
- •Агресивні дії Німеччини, срср, Італії та їх вплив на мв 1939-1941 рр.
- •Зміст і мета спроб створення колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.
- •Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй
- •Становлення блоку агресорів
- •Агресивні дії Японії проти Китаю та криза Вашингтонської системи
- •Аншлюс Австрії, його наслідки та позиція великих держав.
- •Мюнхенська угода.
- •Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.
- •Початок Другої світової війни. Причини поразки Польщі.
- •Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки.
- •Ялтинська і Потсдамська конференція: їх основні ухвали.
- •Основні тенденції розвитку міжнародних відносин в повоєнний період. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої
- •Початок “холодної війни” і виникнення військово-політичних блоків у Європі і Америці.
- •Радянсько-югославський конфлікт.
- •Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •«Празька весна» 1968 р. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. Утворення дрв. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії
- •Китай і сша
- •Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •Паризька угода
- •Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр.
- •Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору.
- •Трансформація нато наприкінці 80х- у 90х рр. Розширення нато на Схід у 90-х рр. Хх ст.
- •Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.
- •Еволюція єес в 60-80 рр.
- •Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •Проблема безпеки Перської затоки в мв хх ст.
- •Кувейтська криза: коротка довідка
- •Історичні коріння та причини кризи в Перській затоці.
- •Утворення антиіракської коаліції.
- •Політика срср.
- •Роль оон у врегулюванні кризи.
- •Мв на Близькому Сході у 90-х рр. Хх ст.
- •Зміни у взаєминах провідних держав Європи і Америки в іі пол. 1950-х – на поч. 60-х рр.
Ялтинська і Потсдамська конференція: їх основні ухвали.
Успішний наступ союзників та розпад фашистського блоку наблизили поразку Німеччини. Для того, щоб остаточно підтвердити плани її розгрому й виробити спільну політику у повоєнній Європі, Рузвельт, Черчілль та Сталін зустрілися на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945 p.). Головним питанням була координація військових зусиль та узгодження воєнних планів до безумовної капітуляції Німеччини.
«Велика трійка» узгодила практично усі питання щодо Німеччини. Було вирішено знищити її збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закони та установи, змусити Німеччину сплачувати репарації.
Для втілення цих рішень союзники домовилися окупувати Німеччину. Кожній з трьох держав, а також Франції, надавалися свої зони окупації: східна частина Німеччини -СРСР, північно-західна - Англії, південно-західна - США.
Обговорювалося також польське питання. Було вирішено, що східний кордон Польщі проходитиме по «лінії Керзона», а на заході та півночі вона отримає «суттєве прирощення території». Польський тимчасовий уряд вирішено було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої Польщі та з еміграції.
В ході Ялтинської конференції Сталін, Рузвельт та Черчілль уклали таємну угоду: Радянський Союз обіцяв вступити у війну з Японією не пізніше як через три місяці після закінчення війни в Європі за умови збереження попереднього становища Монгольської Народної Республіки, передання СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радянської воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай).
Важливе місце в роботі Кримської конференції було відведено обговоренню питання про створення Організації Об'єднаних Націй. Глави трьох великих держав ухвалили проект Статуту цієї міжнародної організації. Було вирішено включити до числа її фундаторів Україну й Білорусію.
На конференції були прийняті «Декларація про звільнену Європу», заява «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», вирішено утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США та англії (НМЗС) для вирішення проблем повоєнного мирного врегулювання.
17 липня 1945 p. у передмісті Берліна - Потсдамі - розпочалася остання конференція в історії антигітлерівської коаліції. Її склад та позиції дещо відрізнялися від попередніх. Радянський Союз представляв Й.Сталін, Англію на початку конференції - У. Черчілль, згодом К. Еттлі (якій переміг на виборах у Великобританії), делегацію США очолював новий президент країни Г. Трумен (Т. Рузвельт помер 12 квітня 1945 p.).
Конференція тривала з 17 липня по 2 серпня 1945 p. Були розроблені принципи політики союзників щодо Німеччини: 4Д= демілітаризація, демократизація, декартелізація й денацифікація. Було вирішено розпочати підготовку мирних договорів з Німеччиною та її колишніми союзниками в Європі, для чого було створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) США, СРСР, Англії, Франції та Китаю. Після дебатів вдалося врегулювати питання про нові кордони Польщі. Був утворений Міжнародний трибунал для покарання головних воєнних злочинців.
За підсумками конференції Німеччину було поділено на чотири зони окупації, кожна з яких відповідно контролювалася командуванням військ СРСР, США, Англії та Франції. Були зафіксовані нові німецькі кордони.
СРСР підтвердив свій намір вступити у війну з Японією.
Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання».
Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості: вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насамперед великих держав — на момент укладання відповідних угод. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі.
29.
Конференція у Сан-Франциско. Утворення ООН.
Конференція Об’єднаних Націй проходила 25 квітня – 26 червня у Сан-Франциско (Північна Каліфорнія). Основна мета – остаточна розробка і затвердження Статуту ООН (попередні кроки були зроблені ще в 1944 р. – на конференції в Думбартон-Оксі). Участь брали представники 4-х великих країн (СРСР, США, Великобританія, США і Китай) і 22 держави, що піписали Вашингтонську декларацію Об’єднаних Націй в січні 1942 р., а також держави, що оголосили війну Німеччині до 1 березня 1945 р. чи Японії – до версня 1945 р. – загалом, спочатку 46 держав, запросили також Аргентину, Данію, Білорусію і Україну (радянські республіки – але СРСР підкреслював їх втрати в результаті війни). Україну представляв Мануїльський. Залишили місце також для Польщі – оскільки не було ще врегульованим питання про визнання у якості законного уряду Польщі люблінського (прокомуністичного) чи прозахідного еміграційного уряду в Польщі. В жовтні Польща все ж підписала статут ООН, ставши, таким чином, одним із членів-засновників ООН (отже, загалом, їх було 50 або 51). Всього відбулось 9 пленарних засідань комісій 4 комітетів, до складу делегацій входило загалом 300 учасників, а разом із секретаряси, радниками – 1500 чоловік.
В ООН було створено шість головних органів - Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада по опіці, Міжнародний суд (в голандському місті Гаага) і Секретаріат. Їхнього повноваження, функції й діяльність дозволяли охопити всю сукупність питань, що входять у компетенцію міжнародної організації.
Головним політичним органом ООН стала Рада Безпеки, що складається з 5 постійних членів (СРСР (тепер Росія), США, Англія, Франція й Китай) і непостійних членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний строк (тоді 6, тепер 10). Сама Генеральна Асамблея оголошувалася дорадчим органом. Кожний член ООН наділявся одним голосом. Відповідно до Статуту ООН, її рішення по найважливіших питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і членів, що беруть участь у голосуванні, а з інших питань – простою більшістю.
Конференція прийняла рішення про відповідальність Ради Безпеки за підтримку миру, обмеживши повноваження Асамблеї. Пезидент США Трумен не був шанувальником ідей Рузвельта про створення міжнародної організації, проте, він розумів, що необхідно якось регулювати міжнародні відносини, де Сполучені Штати стають провідним гравцем. Незважаючи на численні протиріччя в позиціях великих держав, головне було зроблено. З'явилася нова міжнародна організація, відповідальна за мир і безпеку людства.
Найбільш суперечливим було питання про введення право вето у рішеннях Ради Безпеки ООН, або ж рішення можна буде приймати простою більшістю. Великі країни проштовхнули перший варіант.
Незабаром після приходу в Білий дім Г. Трумена політичний курс США у відношенні СРСР став переглядатися. Уже 23 квітня новий президент США на нараді міністрів і командування збройних сил заявив: «Я маю намір бути твердим у відносинах з Радянським урядом». Цю лінію активно підтримували військово-морський мі- ністр Дж. Форрестол, заступник державного секретаря Дж. Грю, глава військової місії США в СРСР генерал Дж. Дін і ін. Сенатор Ванденберг, наприклад, писав у щоденнику: «Америка повинна поводитися як держава № 1... Ми повинні здійснювати моральне керівництво світом, або світ взагалі залишиться без керівництва». Однак розгром Німеччини ще не був завершений; до того ж допомога СРСР була необхідна й для розтрощення Японії, а самий головне — народи миру вимагали збереження союзу зі СРСР.
25 квітня 1945 р., у день зустрічі радянських і американських військ на Ельбі, відбулося врочисте відкриття конференції в Сан-Фран- циско — однієї із самих великих у дипломатичній історії, що тривала два місяці. У її роботі взяли участь 282 представи- теля 42 держав всіх п'яти континентів, більше 1,5 тис. експертів, радників і технічних співробітників делегацій. Переговори висвітлювали 3,5 тис. кореспондентів.
На конференції обговорювалися мети й завдання міжнародної органи- зації з підтримання миру. Розроблений у Думбартон-Оксі проект Статуту Організації Об'єднаних Націй був представлений на розгляд всесвітнього форуму миролюбних держав. Після ознайомлення з його втримуванням надійшло 1200 виправлень і зауважень. Для їх вивчення були створені чотири комісії. У завдання першої входило розгляд загальних питань, включаючи мети, принципи, членство, основні орга- ни ООН: друга займалася питаннями Генеральної Асамблеї, Економічною і Соціальною Радою й Радою по опіці; третя — Радою Безпеки; четверта — статутом Міжнародного Суду.
Одним із самих гострих стало питання про Раду Безпеки. Предста- вники ряду делегацій, переважно латиноамериканських країн, виступили проти принципу одноголосності великих держав; вони прагнули послабити значення Ради Безпеки, звузити межі компетен- ції постійних його членів. Радянська делегація рішуче відстоювала принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки, і конфе- ренція зафіксувала його.
Тривалі дебати розгорнулися по питанню про міжнародну опіку. Делегація СРСР послідовно захищала принципи самовизначення націй, незалежності й суверенітету народів, поваги прав людини. Англійська делегація виступала, по суті, за збереження з незна- чними змінами старої мандатної системи Ліги націй. У французькому проекті також не говорилося про надання колоніям незалежності. Що ж стосується США, то вони на більше ранніх етапах війни відстоювали систему опіки, розраховуючи використовувати неї для еко- номічного проникнення в колоніальні країни й для ослаблення західних метрополій.
Однак до 1945 р. позиція Вашингтона під впливом, з одного боку, страху перед ростом національно-визвольного руху, а з іншого боку - усе більше чіткого виявлення стратегічних інтересів військових відомств США, що наполегливо домагалися створення військових баз на територіях колоніальних і залежних країн, змінилася, і по ряду питань намітилося їх зближення з позицією західноєвропейських держав. (Американський дослідник Р. Рассел відзначав більшу активність військового міністра Стимсона й військово-морського міністра Форрестола у виробленні проекту Уставу ООН, у відповідності з чим чого багато пропозицій США формулювалися під явним впливом «стратегічних рішень» воєнного часу).
.2 червня 1945 р. глава радянської делегації А. А. Громико повідомляв у Москву: «Американці прямо заявили, що на ряді територій, які повинні бути поставлені під опіку, США побудували велика кількість аеродромів, ліній комунікацій і придбали деякі торговельні інтереси. Американський уряд хоче повністю зберегти свої права на ці надбання і тому рішуче буде на- полягати на тому, щоб це було застережено в розділі про територіальну опіку». У цьому питанні уряд США, як заявив член американ- ской делегації Г. Стассен, «не може піти на поступки».
Проте в ході обговорення завдяки твердій позиції рада- ской делегації була прийнята компромісна формула. Учасники переговорів досягли домовленості про включення в Устав ООН положення про те, що система міжнародної опіки покликана сприяти роз- витку населення підопічних територій у напрямку до самоуправ- лення.
26 червня конференція прийняла Статут Організації Об'єднаних Націй, покликаної забезпечити підтримкання міжнародного миру й загальної безпеки. Утворення ООН стало можливим лише в ре- зультаті великої визвольної боротьби й співробітництва вільнолюбних народів, що одержали всесвітньо-історичну перемогу над фашизмом і його спільниками.
30.