
- •Розкрийте вплив паразитичних організмів на організм людини.
- •36.Опишіть медико-екологічні наслідки аварії чаес.
- •37.Охарактеризуйте дисбактеріоз та засоби корекції мікрофлори
- •38.Розкрийте роль медико-генетичного консультування для попередження спадкових хвороб та вроджених вад людини.
- •40. Суть та значення законів: відносності адаптації та неоднозначної дії факторів.
- •41. Вкажіть документи, якими повинна супроводжуватись рослинна продукція для ввезення в Україну. Що таке «фітосанітарний сертифікат»? Обов’язки власника вантажу.
Розкрийте вплив паразитичних організмів на організм людини.
Організми, які живуть постійно або тимчасово за рахунок інших організмів і використовують їх як місце існування і джерело живлення, називаються паразитами.
На людині паразитують найпростіші, черви та членистоногі.
З найпростіших, яких відомо декілька тисяч видів, в організмі людини паразитує декілька десятків видів. Найпростіші паразитують у різних органах і тканинах. Так, у кишечнику мешкають лямблії і амеби, у внутрішніх органах - токсоплазми, плазмодії. Протозойні хвороби, або протозоози, різноманітні за клінічною картиною і потребують при лабораторній діагностиці дослідження різноманітного матеріалу, отриманого від хворої людини.
Патогенні види найпростіших дуже поширені. Так, на малярію (збудник - малярійний плазмодій) щорічно хворіють більше 120 млн чоловік у країнах Південно-Східної Азії, Африки і Латинської Америки. Існують малярійні плазмодії, що викликають чотири види малярії, - триденну, чотириденну, тропічну і овамалярію.
Хвороби, що викликаються трипаносомами, поширені в екваторіальній Африці (сонна хвороба) і Південній Америці (хвороба Шагаса), вісцеральний і шкірний лейшманіози (збудник - лейшманії) - в Азії, Африці, Південній Америці, Середземномор'ї. Вони спостерігаються також у Середній Азії, Південному Казахстані, Закавказзі. Кишкові найпростіші виявляються практично повсюдно, хоча найчастіше випадки амебної дизентерії і балантидіазу реєструються в тропіках і субтропіках. Вільноживучі патогенні амеби (гартманели, акантамеби і неглерії) можуть викликати амебний менінгоенцефаліт.
Велика кількість людей на всіх континентах заражені сечостатевим трихомонозом (збудник - піхвова трихомонада).
Повсюдно виявляються лямбліоз (збудник - лямблія), токсоплазмоз (збудник - токсоплазма), кокцидіози (збудник - кокциди).
Гельмінти (плоскі та круглі черви), потрапляючи в організм людини, викликають гельмінтози - значно поширені захворювання людини. Особливо гострою є ця проблема для країн Азії, Африки і Латинської Америки, де тропічними гельмінтозами уражено більше 700 млн населення.
Відомо більше 150 видів гельмінтів, що паразитують у людини. На території колишнього СРСР з 70 виявлених видів гельмінтів найбільш поширеними є ЗО видів, інші виявлені в поодиноких випадках. Останнім часом у зв'язку з широкими міграційними процесами внаслідок завезення тропічних гельмінтів значно зростає кількість нових видів гельмінтозів. Зростання природно-осередкової захворюваності на гельмінтози (опісторхоз, трихінельоз) населення Західного Сибіру та районів південного сходу Росії пов'язане з новим економічним освоєнням цих районів.
Існує ряд класифікацій гельмінтозів людини, побудованих на біологічних, епідеміологічних і клінічних принципах. Відповідно до особливостей біології червів і поширення інвазії гельмінтози поділяють на геогельмінтози, біогельмінтози і контактні (контагіозні) гельмінтози (табл. 5.13).
Таблиця 5.13. Епідеміологічна класифікація гельмінтозів
Назва групи |
Найважливіші представники |
Біогельмінтози, пероральні, антропонози |
Теніаринхоз, теніоз |
Біогельмінтози, пероральні, зоонози |
Альвеококоз, ехінококоз, дифілоботріоз, опісторхоз, парагонімоз, дракункульоз, ботріоз трихінельоз |
Біогельмінтози, перкутанні, антропонози |
Шистосоматоз кишковий, шистоматоз сечостатевий, вухереріоз, онхоцеркоз |
Біогельмінтози, перкутанні, зоонози |
Шистосоматоз японський |
Геогельмінтози, пероральні, антропонози |
Аскаридоз, трихоцефальоз |
Біогельмінтози, перкутанні, антропонози |
Анкілостомідоз, некатороз, стронгілоїдоз |
Геогельмінтози, перкутанні, зоонози |
- |
Контагіозні гельмінтози, пероральні, антропонози |
Гіменолепідоз, ентеробіоз |
Розвиток яєць і личинкових форм геогельмінтів, до яких належить переважна більшість нематод, відбувається в ґрунті, звідки яйця чи інвазійні личинки потрапляють в організм людини оральним шляхом, рідше - активно проникають через шкіру або слизові оболонки (некатори, анкілостоми, стронгілоїди). Розвиток личинкових форм біогельмінтів, серед яких є представники цестод, трематод, а з нематод - трихінели і філярії, відбувається в проміжному, а іноді й двох проміжних (проміжний і додатковий) хазяїнах. Личинкові форми біогельмінтів потрапляють в організм кінцевого хазяїна - людину - при споживанні нею в їжу зараженого м'яса ссавців, риб, ракоподібних, а також амфібій і рептилій. Біогельмінти можуть передаватися людині зараженими комахами - проміжними хазяїнами гельмінтів (філяріатоз). Інвазійні личинки гельмінтів, що містяться у воді, можуть активно проникати через шкіру (шистосоми, збудник дракункульозу). Контактним шляхом передаються яйця гостриків і карликових ціп'яків.
Людина може бути кінцевим (дефінітивним) і проміжним хазяїном гельмінтів. При зараженні людини гельмінтами тварин у більшості випадків розвитку личинки до статевозрілої стадії не відбувається. Залежно від виду збудника личинки мігрують по всьому організму або переважно в підшкірній клітковині і шкірі.
Залежно від біології паразита, від місця його існування в личинковій і статевозрілій стадіях гельмінтози поділяють на просвітні і тканинні. Існування в тканинах характерне для личинкових форм паразитів, що мігрують кров'яним руслом чи лімфатичними судинами. Більшість трематодозів проходять з міграцією личинкових форм по тканинах (шистосоми, парагонімози, фасцильоз). При ряді кишкових нематодозів тканинна фаза існує тільки в початковий (міграційний) період хвороби (аскаридоз, некатороз, іноді анкілостомідоз), при інших - міграція личинок періодично повторюється (стронгілоїдоз). Частина кишкових нематод розвивається без тканинної фази (гострик, в більшості випадків анкілостоми). Філяріатози і шистосоматоз є повністю тканинними гельмінтозами, так само, як і ехінококози і цистицеркози. При гіменолепідозі у випадку аутосуперінвазії одночасно існують і просвітні (зрілі), і тканинні (личинкові) форми гельмінта.
У клінічному аспекті перебіг гельмінтозів поділяється на гостру і хронічну фази хвороби. Цей поділ визначається стадією розвитку збудника, його здатністю викликати клінічно виражену реакцію при інвазії, а також тривалістю його існування в організмі людини.
Гельмінти викликають сенсибілізацію організму з подальшим розвитком алергічних реакцій, механічне пошкодження органів і тканин хазяїна і порушення їх функцій. Вони погіршують всмоктування поживних речовин і вітамінів, спричинюють розвиток анемії, ускладнюють перебіг інших захворювань. Доведено, що гельмінти викликають сповільнення фізичного розвитку дітей, знижують фізичну та розумову працездатність.
Тип членистоногих є однією з найбільших груп тваринного світу як за видовим складом, так і за чисельністю. На відміну від найпростіших і гельмінтів, які паразитують всередині організму хазяїна (тобто є ендопаразитами), більшість членистоногих (кліщі, комахи) паразитують на зовнішній поверхні (ектопаразити). Але деякі можуть паразитувати в органах і тканинах (личинки мух, оводів, коростяний кліщ, кліщ-демодекс та ін.). Членистоногі отруюють організм своїми отрутами, висмоктують кров, є механічними чи специфічними переносниками ряду хвороб людини (вірусів, рікетсій, бактерій, найпростіших, гельмінтів).
Для боротьби з паразитарними хворобами людини розроблений комплекс лікувально-профілактичних заходів. Зокрема, для боротьби з гельмінтами академік К.І. Скрябін висунув теорію дегельмінтизації, яка передбачає не тільки лікування хворого, але й систему профілактичних заходів щодо знищення яєць і личинок гельмінтів у зовнішньому середовищі. Також ним був запропонований принцип девастації, що означає повну ліквідацію гельмінта як виду на території країни.
Основою боротьби з багатьма переносниками трансмісивних хвороб є вчення Є.Н. Павловського про природну осередковість хвороб.