34. Розкрийте вплив паразитичних організмів на організм людини.

Організми, які живуть постійно або тимчасово за рахунок інших організмів і використовують їх як місце існування і джерело живлення, називаються паразитами.

На людині паразитують найпростіші, черви та членистоногі.

З найпростіших, яких відомо декілька тисяч видів, в організмі людини паразитує декілька десятків видів. Найпростіші паразитують у різних органах і тканинах. Так, у кишечнику мешкають лямблії і амеби, у внутрішніх органах - токсоплазми, плазмодії. Протозойні хвороби, або протозоози, різноманітні за клінічною картиною і потребують при лабораторній діагностиці дослідження різноманітного матеріалу, отриманого від хворої людини.

Патогенні види найпростіших дуже поширені. Так, на малярію (збудник - малярійний плазмодій) щорічно хворіють більше 120 млн чоловік у країнах Південно-Східної Азії, Африки і Латинської Америки. Існують малярійні плазмодії, що викликають чотири види малярії, - триденну, чотириденну, тропічну і овамалярію.

Хвороби, що викликаються трипаносомами, поширені в екваторіальній Африці (сонна хвороба) і Південній Америці (хвороба Шагаса), вісцеральний і шкірний лейшманіози (збудник - лейшманії) - в Азії, Африці, Південній Америці, Середземномор'ї. Вони спостерігаються також у Середній Азії, Південному Казахстані, Закавказзі. Кишкові найпростіші виявляються практично повсюдно, хоча найчастіше випадки амебної дизентерії і балантидіазу реєструються в тропіках і субтропіках. Вільноживучі патогенні амеби (гартманели, акантамеби і неглерії) можуть викликати амебний менінгоенцефаліт.

Велика кількість людей на всіх континентах заражені сечостатевим трихомонозом (збудник - піхвова трихомонада).

Повсюдно виявляються лямбліоз (збудник - лямблія), токсоплазмоз (збудник - токсоплазма), кокцидіози (збудник - кокциди).

Гельмінти (плоскі та круглі черви), потрапляючи в організм людини, викликають гельмінтози - значно поширені захворювання людини. Особливо гострою є ця проблема для країн Азії, Африки і Латинської Америки, де тропічними гельмінтозами уражено більше 700 млн населення.

Відомо більше 150 видів гельмінтів, що паразитують у людини. На території колишнього СРСР з 70 виявлених видів гельмінтів найбільш поширеними є ЗО видів, інші виявлені в поодиноких випадках. Останнім часом у зв'язку з широкими міграційними процесами внаслідок завезення тропічних гельмінтів значно зростає кількість нових видів гельмінтозів. Зростання природно-осередкової захворюваності на гельмінтози (опісторхоз, трихінельоз) населення Західного Сибіру та районів південного сходу Росії пов'язане з новим економічним освоєнням цих районів.

Існує ряд класифікацій гельмінтозів людини, побудованих на біологічних, епідеміологічних і клінічних принципах. Відповідно до особливостей біології червів і поширення інвазії гельмінтози поділяють на геогельмінтози, біогельмінтози і контактні (контагіозні) гельмінтози (табл. 5.13).

Таблиця 5.13. Епідеміологічна класифікація гельмінтозів

Назва групи	Найважливіші представники
Біогельмінтози, пероральні, антропонози	Теніаринхоз, теніоз
Біогельмінтози, пероральні, зоонози	Альвеококоз, ехінококоз, дифілоботріоз, опісторхоз, парагонімоз, дракункульоз, ботріоз трихінельоз
Біогельмінтози, перкутанні, антропонози	Шистосоматоз кишковий, шистоматоз сечостатевий, вухереріоз, онхоцеркоз
Біогельмінтози, перкутанні, зоонози	Шистосоматоз японський
Геогельмінтози, пероральні, антропонози	Аскаридоз, трихоцефальоз
Біогельмінтози, перкутанні, антропонози	Анкілостомідоз, некатороз, стронгілоїдоз
Геогельмінтози, перкутанні, зоонози	-
Контагіозні гельмінтози, пероральні, антропонози	Гіменолепідоз, ентеробіоз

Розвиток яєць і личинкових форм геогельмінтів, до яких належить переважна більшість нематод, відбувається в ґрунті, звідки яйця чи інвазійні личинки потрапляють в організм людини оральним шляхом, рідше - активно проникають через шкіру або слизові оболонки (некатори, анкілостоми, стронгілоїди). Розвиток личинкових форм біогельмінтів, серед яких є представники цестод, трематод, а з нематод - трихінели і філярії, відбувається в проміжному, а іноді й двох проміжних (проміжний і додатковий) хазяїнах. Личинкові форми біогельмінтів потрапляють в організм кінцевого хазяїна - людину - при споживанні нею в їжу зараженого м'яса ссавців, риб, ракоподібних, а також амфібій і рептилій. Біогельмінти можуть передаватися людині зараженими комахами - проміжними хазяїнами гельмінтів (філяріатоз). Інвазійні личинки гельмінтів, що містяться у воді, можуть активно проникати через шкіру (шистосоми, збудник дракункульозу). Контактним шляхом передаються яйця гостриків і карликових ціп'яків.

Людина може бути кінцевим (дефінітивним) і проміжним хазяїном гельмінтів. При зараженні людини гельмінтами тварин у більшості випадків розвитку личинки до статевозрілої стадії не відбувається. Залежно від виду збудника личинки мігрують по всьому організму або переважно в підшкірній клітковині і шкірі.

Залежно від біології паразита, від місця його існування в личинковій і статевозрілій стадіях гельмінтози поділяють на просвітні і тканинні. Існування в тканинах характерне для личинкових форм паразитів, що мігрують кров'яним руслом чи лімфатичними судинами. Більшість трематодозів проходять з міграцією личинкових форм по тканинах (шистосоми, парагонімози, фасцильоз). При ряді кишкових нематодозів тканинна фаза існує тільки в початковий (міграційний) період хвороби (аскаридоз, некатороз, іноді анкілостомідоз), при інших - міграція личинок періодично повторюється (стронгілоїдоз). Частина кишкових нематод розвивається без тканинної фази (гострик, в більшості випадків анкілостоми). Філяріатози і шистосоматоз є повністю тканинними гельмінтозами, так само, як і ехінококози і цистицеркози. При гіменолепідозі у випадку аутосуперінвазії одночасно існують і просвітні (зрілі), і тканинні (личинкові) форми гельмінта.

У клінічному аспекті перебіг гельмінтозів поділяється на гостру і хронічну фази хвороби. Цей поділ визначається стадією розвитку збудника, його здатністю викликати клінічно виражену реакцію при інвазії, а також тривалістю його існування в організмі людини.

Гельмінти викликають сенсибілізацію організму з подальшим розвитком алергічних реакцій, механічне пошкодження органів і тканин хазяїна і порушення їх функцій. Вони погіршують всмоктування поживних речовин і вітамінів, спричинюють розвиток анемії, ускладнюють перебіг інших захворювань. Доведено, що гельмінти викликають сповільнення фізичного розвитку дітей, знижують фізичну та розумову працездатність.

Тип членистоногих є однією з найбільших груп тваринного світу як за видовим складом, так і за чисельністю. На відміну від найпростіших і гельмінтів, які паразитують всередині організму хазяїна (тобто є ендопаразитами), більшість членистоногих (кліщі, комахи) паразитують на зовнішній поверхні (ектопаразити). Але деякі можуть паразитувати в органах і тканинах (личинки мух, оводів, коростяний кліщ, кліщ-демодекс та ін.). Членистоногі отруюють організм своїми отрутами, висмоктують кров, є механічними чи специфічними переносниками ряду хвороб людини (вірусів, рікетсій, бактерій, найпростіших, гельмінтів).

Для боротьби з паразитарними хворобами людини розроблений комплекс лікувально-профілактичних заходів. Зокрема, для боротьби з гельмінтами академік К.І. Скрябін висунув теорію дегельмінтизації, яка передбачає не тільки лікування хворого, але й систему профілактичних заходів щодо знищення яєць і личинок гельмінтів у зовнішньому середовищі. Також ним був запропонований принцип девастації, що означає повну ліквідацію гельмінта як виду на території країни.

Основою боротьби з багатьма переносниками трансмісивних хвороб є вчення Є.Н. Павловського про природну осередковість хвороб.