Аналіз основних проблем і тенденцій працевлаштування молоді на ринку праці

Економічна проблематика працевлаштування молоді є вкрай актуальною. З кожним роком на ринку праці вимоги до робітників зростають і молоді все важче влаштуватись на роботу. В умовах кризи пропозиція робочих місць значно скоротилися, а отже і шанси людини без стажу влаштуватись на роботу мізерні.

Мета роботи - аналіз основних проблем і тенденцій працевлаштування молоді на ринку праці.

Молодь - головна рушійна сила сучасного світу. Вона перебуває в центрі міжнародних, соціальних, економічних і політичних подій. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості молоді люди мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства, держави та світового співтовариства. Одним з перспективних напрямків залучення молоді в суспільні процеси держави є забезпечення молоді робочими місцями. Молодими громадянами в Україні є особи віком від 14 до 35 років.

Праця - це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця - це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Праця - це першооснова і необхідна умова життя людей і суспільств

Працевлаштування - це система органі­заційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи само­стійне забезпечення себе роботою. У вузь­кому значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензуван­ня.

Ринок праці - сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Ринок впливає на всi сфери економiки та дає вiдповiдi на питання що, для кого, як виробляти. Ринок праці - ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) - потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці - ставка заробітної плати - та обсяг використання праці.

Зростає частка працівників з вищою освітою, попитом користуються професії лікаря, юриста, економіста.  За тверджен­ням групи експертів Світового банку, вища освіта є визначальною для економічного і соціального розвитку, але в нашій країні вища освіта перетворилась на бренд, через який в країні не вистачає людей з виробничими спеціальностями. А отже знайти роботу випускникам вузів з «популярними» спеціальностями вдвічі важче.

Зайнятість молоді є однією з центральних проблем соціально-трудових відносин, якій приділяється постійна увага на регіональному, національному і міжнародному рівнях, оскільки частка безробітних серед молоді в усіх країнах значно вища, ніж серед населення в цілому [1].

Проблему працевлаштування молоді, а особливо отримання першого робочого місця випускниками ВНЗ, сьогодні намагаються вирішити як на рівні держави, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, органів виконавчої влади, так і на рівні професійних та громадських об’єднань, але на практиці це непросте завдання лягло важким тягарем на плечі університетів, призначення яких – навчати, а не шукати студентам місце роботи. Для багатьох університетів це завдання стало просто нездійсненним, оскільки у сучасному ВНЗ немає реальних важелів для вирішення цієї проблеми.

У процесі залучення випускників до трудової діяльності провідна роль належить роботодавцям, які визначають попит на робочу силу на ринку праці і, відповідно до чинного законодавства, інформують державну службу зайнятості про потребу у працівниках. Тому наближення знань і навичок випускників до вимог роботодавців стає головною умовою працевлаштування [1].

Одна з основних проблем працевлаштування молоді – відсутність у цієї групи населення необхідної кваліфікації. Адже роботодавець, крім наявності у випускників базових компетенцій, вимагає вміння працювати в колективі, брати на себе відповідальність, виконувати наданий обсяг роботи, виконувати усі доручення й обов’язки, які на нього покладуть, займати активну соціальну позицію. Додаткові вимоги дає і знання іноземної мови. З кожним роком ця вимога посилюється через викладення англійською мовою більшості інформаційних ресурсів.

Якщо розглянути дані про чисельність випускників різних навчальних закладів, які звернулись до служби зайнятості, то за статистичною звітністю можна виділити такі тенденції:

1. напередодні кризи характерною ознакою було скорочення чисельності випускників навчальних закладів, які перебували на обліку в службі зайнятості (у 2005 р. – 108,8 тис осіб, у 2008 р. – 68,9 тис осіб);

2. фінансова криза призвела до стрімкого зростання реєстрації випускників у державній службі зайнятості. Упродовж 2009 та 2010 рр. їх чисельність зросла відповідно на 12,9 та 17,9 тис. осіб і становила 81,9 та 99,8 тис. осіб;

3. у структурі зареєстрованих випускників кожен другий – випускник вищого навчального закладу (ВНЗ), і їх чисельність поступово зростає (у 2010 р. проти 2005 р. зросла на 10,6 в. п. і становила 56,0 %);

4. серед випускників, які перебувають на обліку в службі зайнятості, роботу отримує тільки кожний п’ятий випускник ВНЗ (у 2010 р. – 27,6 %), хоча до фінансово-економічної кризи роботу отримував кожний третій (у 2008 р. – 33,7 %);

5. найбільша частка серед безробітних випускників у 2010 р. припадала на випускників ВНЗ (52,9 %) і мала тенденцію до зростання, збільшившись проти 2005 р. на 5,5 в.п.

Серед незайнятих громадян, які шукали роботу у 2009 р., кожний п’ятий мав вищу освіту, кожний третій – професійно-технічну освіту, а решта громадян (близько 30 % ) мали повну та базову загальну середню освіту, тобто мали обмежені можливості для працевлаштування внаслідок відсутності необхідних професійних умінь та навичок належного рівня, а також досвіду роботи [1].

Наявність досвіду роботи вимагають від випускників практично всі роботодавці, проте отримати його за роки навчання вдається далеко не кожному. Тому важливо організувати активну підтримку кар’єрних прагнень випускників і сформувати кар’єрні компетенції як з боку організації-роботодавців, так і з боку вищих навчальних закладів. При цьому вищий навчальний заклад має взяти на себе певну соціальну відповідальність за успішний початок професійного шляху молодого спеціаліста. З цією метою мають проводитись маркетингові дослідження ринку, гнучко перебудовуватись основні напрями підготовки. Таким чином, вища школа може брати активну участь в управлінні кар’єрним просуванням своїх випускників [2].

В управлінні кар’єрою молодих випускників участь мають брати також і роботодавці, що орієнтовані на відкриту кадрову політику: із числа найбільш активних та успішних студентів старших курсів вони можуть формувати своєрідний «кадровий резерв» для своїх організацій, занурюючи майбутнього випускника у специфіку професійної діяльності [2].

Найпопулярнішими професіями, на які сьогодні спостерігається попит роботодавців, є професії висококваліфікованих робітників – слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, робітників з ремонту електричного обладнання та інших представників робітничих професій. Залишається великим попит на фахівців вищого рівня, топ-менеджерів, а також економістів, менеджерів, лікарів, інженерів з відповідним досвідом роботи та високим рівнем кваліфікації. Найскладніше знайти роботу в сільському господарстві, переробній промисловості, будівництві, торгівлі і ремонті. За будь-яких економічних умов роботодавці цінують у працівниках насамперед професіоналізм. Вони вимагають не просто наявності диплома, а й глибоких знань, певних навичок у роботі, тому завжди існує потреба у висококваліфікованих кадрах. Головне завдання навчальних закладів – підготувати таких фахівців[1].

Для ліквідації структурних диспропорцій між пропозицією освітніх послуг і потребами окремих галузей економіки у кваліфікованих кадрах необхідно зорієнтувати систему професійної підготовки на прогнозні розрахунки щодо попиту економіки на кадри різного рівня кваліфікації,а також впровадити комплекс таких заходів:

удосконалення взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом організації моніторингу поточних і перспективних потреб роботодавців у робочій силі;

забезпечення більш швидкого розвитку системи професійної освіти порівняно з вищою освітою;

формування робочої сили, яка за чисельністю, професійним складом та освітньо-кваліфікаційним рівнем відповідає перспективним потребам територіальних ринків праці.

В конкурентній боротьбі за ро­бочі місця молодь має гірші шанси на працевлаштування. Велика частка молоді, яка не вит­римала конкурентної боротьби з представниками старших вікових поколінь, виштовхується на нерегу­льований ринок праці. Серед молоді досить поширеною є тіньова зай­нятість, що не сприяє нормальному розвитку робочої сили молоді.

Оплата праці молоді низька і не відповідає вимогам повного відтворення робочої сили, зміцнення здо­ров'я і відновлення рівня працездат­ності молоді. Серед молоді формується високий рівень безробіття і його реальні обсяги перевищують офіцій­ні дані.

Як показує практика, питання зайнятості населення повинні вирішуватись в районах та містах області, де щорічно розробляються та запро­ваджуються заходи програми зайня­тості. Необхідно здійснювати заходи, щодо регулюван­ня зайнятості населення, аналізу, прогнозування, формування та регу­лювання ринку праці. Якісно роз­робка та здійснення нормативних актів щодо умов, прав та гарантій зай­нятості, механізму працевлаштуван­ня та соціального захисту забезпе­чать легке входжен­ня молоді в економічну сферу та за­доволення попиту на робочу силу молоді на регіональному ринку пра­ці.

Висновок. Таким чином, в процесі аналізу ринку праці країни визначено основні проблеми:

збільшення кількості безробітної молоді, у якої термін безробіття триває понад рік;

труднощі щодо працевлаштування спонукають молодь займатися тіньовою діяльністю, що призводить до таких негативних наслідків, як посилення незахищеності молоді на ринку праці;

невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя;

відсутність державного прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою;

роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду.

Серед провідних тенденцій працевлаштування молоді виявлено:

тенденцію престижних професій, ринок праці спеціалістами яких перенасичений (сьогодні важко знайти роботу юристам, економістам, менеджерам та подібних фахівці);

циклічне розширення бізнесів зупинено, відбувається скорочення у нижчих прошарках офісного персоналу;

зменшення пропозиції на ринку праці обумовлює поглиблення тенденції відриву сфери практичної діяльності випускників ВНЗ від профілю їх навчання;

окремі сегменти сфери масової вищої освіти можуть швидко втратити привабливість через практичну неможливість працевлаштування за фахом і брак психологічної готовності до гнучких технологій пошуку роботи.

Виходячи з проведеного аналізу основних проблем і тенденцій працевлаштування молоді на ринку праці, можна визначити ряд пропозицій щодо стабілізації та підвищення ефективності працевлаштування.

Перш за все, в основі ефективного вирішення проблеми забезпечення якості підготовки фахівців має бути побудована інформаційна система управління яка повинна:

виявляти тенденції розвитку ринку праці, своєчасно відстежувати змінні вимоги працедавців і відображати їх у вигляді відповідних характеристик якості підготовки випускника;

виробляти рішення для досягнення необхідного рівня якості освіти;

виявляти та оцінювати реальну якість професійної підготовки, визначати відхилення реальної якості від тієї, яка вимагається;

виробляти рішення по підвищенню рівня якості освіти відповідно до вимог працедавців, що змінюються в процесі навчання.