1 Студ. Гр. Феу-510 знту

² д-р економ. наук, проф. ЗНТУ

Врахування ризиків в проведенні малого бізнесу.

Одним з пріоритетних напрямів економічної політики України є становлення сектору малого бізнесу, розвиток якого сприятиме оздоровленню економіки та зростанню добробуту населення. Визначальне місце малого бізнесу в економіці країни підтверджено світовим досвідом. Малі підприємства мають конкурентні переваги, зокрема, гнучкість та мобільність організації виробництва, що визначає швидкість адаптації до змін кон’юнктури ринку, оперативне оновлення асортименту продукції, орієнтацію на конкретних споживачів, можливість швидкого впровадження нових зразків продукції.

В умовах зростаючої нестабільності бізнес-середовища підприємства, надзвичайно важливого значення набуває проблема врахування ризику під час здійснення господарської діяльності. Накопичено достатній досвід теоретичних досліджень сутності ризику, його класифікації, впливу на прийняття управлінських рішень. Проте поза увагою залишились питання розробки методичних рекомендацій щодо управління ризиком на малих підприємств.

Важливість управління ризиком зумовлена необхідністю адекватного реагування на зміни у зовнішньому середовищі з метою забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку малих підприємств. Ризик - це ймовірність (загроза) втрати підприємцем частини ресурсів, недоотримання прибутків або поява додаткових витрат внаслідок здійснення господарської діяльності. Для того, щоб ефективно управляти ризиком, необхідно намагатись спланувати його завчасно, визнати фактори, які сприяли виникненню даного ризику, здійснити його аналіз та оцінку, визначити можливі збитки чи нестачі, а також показники ризику. Для цього були розроблені різноманітні теорії та методи, які надають можливість ризик-менеджерам та керівникам визначати характеристики конкретного ризику, показники та здійснювати його оцінку, а отже і управління ними.

Що стосується малих підприємств, то в даному випадку існує певна кількість обмежень щодо засобів, які можуть застосовуватись при управлінні ризиком. По-перше, це невеликі фінансові ресурси, що обумовлює неможливість наймання спеціалізованих фірм або створення спеціалізованої посади ризик-менеджера для пошуку та оцінки ризиків. Тобто, мале підприємство, власними “інтелектуальними” силами здійснює оцінку, аналіз та класифікацію можливих ризиків. По-друге, методологічна база, яка може застосовуватись є звуженою, оскільки деякі методи є дуже трудомісткими та коштовними, а інші методи не дадуть точних та реалістичних результатів щодо малих підприємств.

За формами інвестування прийнято розрізняти такі види ризиків:

а) реального інвестування. Цей ризик пов'язаний із невдалим вибором місця розташування об'єкта, перебоями в постачанні будівельних матеріалів, устаткування; істотним ростом цін на інвестиційні товари: вибором некваліфікованого або несумлінного підрядчика та інших чинників, що затримують запровадження в експлуатацію об'єкта інвестування або такими, що знижують прибуток у процесі його експлуатації;

б) фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний з непродуманим добором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими утрудненнями або банкрутством окремих емітентів, непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів і т.п.

За джерелами виникнення виділяють два види ризику:

а) систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників інвестиційної діяльності і форм інвестування. Він визначається зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон'юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку; значними змінами податкового законодавства в сфері інвестування та іншими аналогічними чинниками, на які інвестор вплинути при виборі об'єктів інвестування не може;

б) несистематичний (або специфічний). Цей вид ризику характерний конкретному об'єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він може бути пов'язаний із некваліфікованим керівництвом компанією (фірмою) - об'єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку: нераціональною структурою, що інвестується, засобів та інших аналогічних чинників, негативні наслідки яких значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного керування інвестиційним процесом.

Процес управління ризиками на малих підприємствах включає певний спектр дій, котрі можуть бути представлені як послідовність такихетапів:

-усвідомлення й виявлення ризику, визначення причин його виникнення і ризикових сфер;

- аналіз та оцінка ризику

- кількісне визначення витрат, пов’язаних із видами ризику, які були виявлені на першому етапі;

- вибір методів (прийомів) управління ризиком та їх застосування, мінімізація витрат на здійснення вибраних методів;

- оцінка результатів, що включає здійснення постійного контролю рівня ризиків із застосуванням механізму зворотного зв’язку.

На малих підприємствах для оцінки ризику найефективніше буде використовувати кількісні методи, а при необхідності доповнювати їх якісними, які є досить трудомісткими. Серед кількісних методів, малі підприємства,можутьвикористовуватинаступні:

1. статистичний - кількісна оцінка ступеня ризику розраховується за допомогою формул; необхідна наявність певної інформації, головним чином фінансові-економічні показники, об’єми реалізації, закупівлі тощо.

2. експертна оцінка - це виявлена за спеціальною методикою думка експертів стосовно певного питання; постадійна оцінка ризиків заснована на тому, що ризики визначають для кожної стадії проекту окремо, а потім отримують сумарний результат по всьому проекту; даний метод буде ефективним для венчурних підприємств, але необхідно дуже уважно підійти до вибору експертів.

3. метод аналогів – полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику напрямку підприємницької діяльності доцільно вживати дані про розвиток аналогічного напрямку в минулому; при цьому аналіз минулих чинників ризику, проводиться на підставі інформації, одержаної з самих різноманітних джерел; після цього інформація обробляється з метою виявлення залежностей між запланованими результатами діяльності фірми і урахуванням потенційних ризиків.

4. метод доцільності витрат грунтується на тому, що в процесі господарської діяльності витрати розділяються за елементами і за напрямками, тому що вони не мають однакового значення; тобто ступінь ризику за окремими елементами витрат у середині одного й того ж напрямку діяльності різна, тому визначення ступеня ризику за цим методом орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід також доцільно проводити з позиції можливості визначення вузьких місць діяльності підприємства, з погляду їх ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

5. “дерево рішень” - цей метод передбачає графічну побудову варіантів рішень, які можуть бути прийняті; по гілках “дерева” співвідносять суб’єктивні та об’єктивні оцінки можливих подій; прямуючи вздовж побудованих гілок та використовуючи спеціальні методики розрахунку ймовірностей, оцінюють кожен шлях і потім обирають менш ризикований.

Найбільш оптимальними будуть наступні методи зниження ризику:

1. Передача ризику (трансфер ризику) - передача відповідальності за ризик підприємцем (трансфером) іншій юридичній особі (трансфері). Основний засіб передачі ризику - передача його через укладення контракту (в будівництві - між підрядником та замовником; в орендуванні – між орендарем і орендодавцем; контракти на перевезення та збереження вантажів; контракти на продаж та обслуговування).

2. Самострахування - підприємець сам підстраховується, не купуючи страховку в компанії, шляхом створення додаткових резервних фондів у натуральній і грошовій формі. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачуваних втрат, кредиторської заборгованості і т.п.

3. Найбільш важливим і найбільш розповсюдженим прийомом зниження ступеня ризику є страхування ризику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування.

Отже, для ефективного функціонування, малі підприємства, повинні обов’язково застосовувати управління ризиками, щоб у майбутньому знизити свої збитки, а при можливості збільшити прибутки. Але існують певні обмеження у інструментах та ресурсах, які можуть використовувати малі підприємства. Все це свідчить про актуальність даної теми та необхідність її подальшого дослідження.

Використана література:

1. Гиляровская Л.Т. Анализ и оценка финансовой устойчивости коммерческого предприятия // Гиляровская Л.Т., Вехорева А.А. [Гл. ред. Е. Строганова]. - СПб и др.: Питер, 2003. - 249 с.

2. Клименюк М.М., Брижань І.А. Управління ризиками в економіці. - К.: Просвіт, 2000. - 253 с.

  3. Писаревський І.М., Стешенко О.Д. Управління ризиками. Навч. посібник. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 124 с.

УДК 65.01

Каліщук К. В.¹

Гудзь П.В.²