56

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЯБЛУК, ТРОПІЧНИХ І СУБТРОПІЧНИХ ФРУКТІВ…………………………………...…...........................5

1.1. Характеристика складу яблук, тропічних і субтропічних фруктів, поживної цінності, а також умов зберігання…………………………… ………5

1.2. Класифікація яблук, тропічних і субтропічних фруктів і місця їх вирощування та їх поживна цінність…………………………………………….27

1.3. Зберігання фруктів …………………………………………………….38

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СВІТОВОГО ВИРОБНИЦТВА ТА СПОЖИВАННЯ ЯБЛУК, ТРОПІЧНИХ І СУБТРОПІЧНИХ ФРУКТІВ………………………..…41

2.1. Світове виробництво і споживання зерна яблук, тропічних і субтропічних фруктів……………………………………………………………..41

2.2. Структура світового експорту та імпорту яблук, тропічних та субтропічних фруктів……………………………………………………………..46

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...50

РЕКОМЕНДАЦІЇ…………………………………………………………………...53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..55

ВСТУП

Кожна людина щоденно споживає безліч продуктів харчування – супи, гарніри, салати, солодощі і т.д. Кожна страва, яку ми їмо під час сніданку, обіду чи вечері складається з великої кількості різноманітних продуктів – це борошно, цукор, крохмаль, мед ...овочі та фрукти.

Дослідження асортименту та вимог до якості продовольчих товарів, на мою думку, є досить цікавим та актуальним з погляду на те, що це стосується безпосередньо нас з вами. В наш час, коли Україна знаходиться на етапі ратифікації угод та вступу в Світову організацію торгівлі, потрібно більш ширше досліджувати та вивчати певні групи товарів.

Серед великої кількості продовольчих товарів для дослідження я обрала фрукти, бо саме вони є одним із найцінніших «джерел» вітамінів, мінеральних речовин, органічних кислот, що так потрібні для організму людини. Але продовж дозрівання, збирання, транспортування та зберігання фруктів спостерігаються безліч негативних факторів, що впливають безпосередньо на плід, а згодом і на людину, яка його вжила.

Основним завданням моєї курсової роботи є вивчення товарознавчої характеристики свіжих фруктів, а також визначення якості яблук, тропічних та субтропічних фруктів, що реалізуються у роздрібній мережі на сьогоднішній день.

Перед собою я поставила виконання таких завдань: вивчити класифікацію фруктів та місця їх вирощування; вивчити чинники, що впливають на склад та властивості фруктів; вивчення поживних цінностей фруктів; дослідити вплив нітратів, пестицидів та важких металів на якість фруктів; ознайомитися з світовим виробництвом та споживанням яблук, тропічних та субтропічних фруктів і зробити відповідні висновки.

Об'єктом мого дослідження є фрукти (а зокрема яблука, тропічні та субтропічні фрукти), а предметом - їх класифікація, споживча цінність, світове виробництво та споживання.

При написанні курсової роботи я використала діалектичний, системний, синергетичний та цілісний підходи, які допомогли мені, з погляду системи, показати динаміку зміни якості фруктових плодів у відношенні до умов зберігання.

Дана робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Загальна класифікація яблук, тропічних і субтропічних фруктів

1.1 Характеристика складу яблук, тропічних і субтропічних фруктів, поживної цінності, а також умов зберігання

Яблуня - передова плодова культура в усіх країнах помірного клімату. В Україні на її долю припадає 80% площі в промислових садах і 50% в любительських. Переважають яблука і в валових зборах фруктів, внаслідок чого вони є одним з головних джерел сировини для переробки в Європі та Америці.

Яблуня в Україні, залежно від зон вирощування, становить від 53 до 79 % всіх плодових насаджень. Найменша питома вага яблуні в зонах південного степу і Криму. Пізньозимові сорти лук у насадженнях становлять близько 80-85 %, осінні - 10-15 %.

Будову плода яблука подано на (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Поздовжній і поперечний перетини плода яблука:

1 — насіння; 2 - плодоніжка; З - воронка; 4 — шкірочка; 5-м м’якоть;

б—гніздо насіннєве (сердечко); 7 — камера насіннєва; 8 - чашечка;

9 — судинні пучки; 10 - заглиблення, навколо чашечка

Шкірочка яблука захищає плід від механічних пошкоджень, ураження мікроорганізмами, регулює випаровування води з плодів. За забарвленням вона буває одно - і двокольоровою. Однокольорові плоди мають одне забарвлення - жовте, яскраво-зелене, яке називається основним, двокольорові - основне і покривне [9, с. 32-35].

За характером поверхні шкірочка буває гладенькою (з гарним восковим нальотом) або шорсткою (з наявністю опробковілої тканини слабким восковим нальотом), за товщиною - тонка, середня, товста.

М'якоть включає зовнішню і внутрішню (гніздо насіннєве) істини, які відрізняються будовою клітин. М'якоть буває велико - і дрібнозернистою, грубою, ніжною, дуже соковитою, сухою, а за забарвленням - білою, жовтою, зеленувато-білою, рожевою.

Чашечка складається з п'яти чашолистиків. Вона може бути закритою (чашолистики повністю зімкнуті), напівзакритою (чашолистики розходяться), відкритою (чашолистики зовсім не сходяться), різного розміру (мала, велика), а за формою - тупа і витягнута. Заглиблення навколо чашечки може бути широким, мілким, широко - і глибоко конічним, лійкоподібним, широко - і глибоко циліндричним.

Плодоніжку розрізняють за довжиною і товщиною.

Поверхня чашечки буває з різним ступенем іржавості. В окремих сортах яблук замість заглиблення є наплив [9, с. 32-35].

Насіннєва камера вкрита жорсткими стінками, де знаходиться насіння, яке з'єднане судинно-волокнистими пучками з основною судинною системою. При достиганні яблук насіння відділяється від пучків. Ця ознака може бути показником для визначення знімальної і споживчої стиглості плодів. Плоди яблук мають основну і перехідну форми (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Форма плодів яблук:

1 - кругляста; 2 — плескато-кругляста; З — плеската; 4 - циліндрична;

5 — широко циліндрична; 6 — яйцеподібна; 7 — круглясто-конічна;

8 — конічна; 9 — широко конічна; 10- дзвоноподібна.

Забарвлення шкірочки, її поверхня, форма, розмір, маса плодів, будова м'якоті, плодоніжки, чашечки, воронки - характерні ознаки помологічних сортів яблук.

Яблука - це джерело багатьох поживних і лікувально-профілактичних речовин: цукрів, органічних кислот, мінеральних, пектинових речовин, вітамінів та ін. Вміст цих речовин залежить від сорту, умов вирощування та інших факторів. Масова частка цукрів - 8-15% (переважає фруктоза і глюкоза); органічних кислот - 0,2-1,7% (переважає яблучна, в меншій кількості - винна, лимонна, щавлева); пектинових - 0,5-1,2 %; дубильних речовин - 16-1000 мг/100 г; золи - 0,5%, у тому числі калію - 248 мг/100 г, натрію - 26, кальцію - 16, фосфору - 11, заліза - 2,2 мг в 100г їстівної частини. У невеликій кількості містяться мікроелементи: мідь, цинк, марганець, нікель, рубідій, фтор, хром. Із вітамінів переважає вітамін С - 4,2-21,1 мг/100 г, містяться вітаміни В1 В2, В6, РР, Е, каротин. Завдяки значному вмісту пектинових речовин, які зв'язують важкі метали і радіонукліди, яблука корисно вживати людям, що проживають на територіях, забруднених радіонуклідами, робота яких пов'язана з важкими металами.

Хімічний склад яблук змінюється в широких межах и залежить від сорту, агротехніки, погодних умов і т.д. Яблука містять до 12-13% цукрів (в основному - фруктозу), від 0,3 до 1,2% органічних кислот (в основному - яблучну, від 0,8 до 1,2% пектинових речовин, вітаміни, Р-активні сполуки. Плід (яблуко) 2-3 см у діаметрі, звичайно кулястий, жовто-зелений або з одного боку червонуватий, на смак кислий. Плоди дозрівають у вересні - жовтні. На хімічний склад яблук впливають різні фактори. Умови зовнішньої середовища визначають кількісний вміст, а якісний склад служить систематичним ознакою виду. Сухих речовин у плодах різних видів і форм буває від 12 до 30%, цукрів від 7 до 15-22%. Переважання моносахаридів характерно для більшості видів; олігосахариди присутні майже у всіх видах яблуні, але в різних кількостях - від 0,5 до 12%.

У 100 грамах їстівної частини свіжих яблук міститься 11% вуглеводів, 0.4% - білків, до 86% - води, 0.6% - клітковини і 0.7% органічних кислот, серед яких яблучна і лимонна. Крім того, в яблуці виявлено жирні летючі кислоти: оцтова, масляна, ізомасляная, капронова, пропіонова, валеріанова, ізовалеріанової. Має яблуко дубильні речовини і фітоціди, що є бактерицидними речовинами. Крохмаль має основне харчове значення. Високим його змістом в значній мірі обумовлюється харчова цінність продуктів. У харчових раціонах людини на частку крохмалю припадає близько 80% загальної кількості споживаних вуглеводів. У крохмалі знаходяться дві фракції полісахаридів - амилоза і амилопектин. Перетворення крохмалю в організмі в основному спрямовано на задоволення потреби в цукрі. Крохмаль перетворюється на глюкозу послідовно, через ряд проміжних утворень. В організмі міститься у вигляді глікогену.

Яблука містять близько 86 % води, значну кількість клітковини і пектинових речовин. Найважливішою складовою частиною яблук є цукор. Вміст його коливається між 5 і 24 %, переважаючим цукром є фруктоза. Літні сорти яблук містять більше цукру, ніж осінні, а останні — більше, ніж зимові. У північних сортах більше води і менше цукру, ніж у південних.

У яблуках є яблучна, лимонна, саліцилова і борна кислоти, причому яблучної кислоти в 3 рази більше, ніж лимонної. В шкірці яблук цукру і кислот менше, ніж у м'якоті, але значно більше дубильних речовин. Нестиглі яблука мають у собі крохмаль, який під час достигання перетворюється в цукор. Яблукам деяких сортів дубильні речовини надають в'яжучого, терпкого смаку. В середньому в садових яблуках є до 0,1 % дубильних речовин.

З мінеральних речовин у яблуках містяться солі заліза і марганцю, а також невелика кількість солей калію, натрію, кальцію.

Деякі сорти яблук, зокрема ті, що ростуть у середній смузі, є добрим джерелом вітаміну С. Так, у «Титовці» міститься 45,6 мг °/о вітаміну С, в «Антоновці» — 33, у «Білому наливі» — 36,3, у «Боровинці» — 31,5 мг %. Деякі сорти яблук мають невелику кількість вітамінів групи В і каротину.

Важливо також зазначити про внесок, який зробили вчені Полтавського університету. Їхнє дослідження базувалось на хімічному складі сортів яблук на території України та їх придатності до промислової переробки. Отже, результати дослідження полягали у наступному.

Кількість сортів, які становлять основний сортимент промислових насаджень яблуні в Україні і призначених для вирощування плодів різного цільового використання, не перевищує 35. Аналіз розміщення рекомендованих сортів по зонах плодівництва відповідно зі ставленням їх до біо- та абіотичних факторів навколишнього середовища і можливості формувати плоди високих споживчих якостей показує, що в кожній зоні їх налічується не більше 15.

У Лісостепу України найбільш поширеними є такі районовані сорти: літні: Боровинка, Мелба, Мліївське літнє, Папіровка; осінні: Антонівка звичайна, Делічія, Мекінтош, Слава переможцям, Теремок; зимові: Айдоред, Даринка, Джонатан, Кальвіль сніговий, Мавка, Ренет Симиренка, Чемпіон та ін.

Метою статті є дослідження хімічного складу помологічних сортів яблук і вибір та обґрунтування використання окремих сортів для виробництва натуральних яблучних соків. Для визначення найкращих сортів для переробки нами було досліджено хімічний склад 18 помологічних сортів яблук, районованих в центральній Україні.

Хімічний склад плодів – доволі стала сортова ознака, яка змінюється лише в окремих сортів за дуже різких змін метеоумов вегетаційного періоду. Сортові особливості плодів яблук досліджувались протягом 3 років. Для дослідження було обрано переважно сорти вітчизняної селекції (70%). Ре-зультати експериментальних досліджень наведено у таблиці 1 (середні дані за 3 роки).

Аналіз даних таблиці 1.1 свідчить, що основні властивості різних помологічних сортів яблук відрізняються досить суттєво. Так, середній вміст сухих речовин в досліджуваних сортах яблук складає 14,36% і варіюється в межах від 9,9 (сорт Теремок) до 20,4 % (сорт Малинове оберландське) в залежності від умов зростання. Більшість сухих речовин представлена цукрами, органічними кислотами, дубильними й пектиновими речовинами, мінеральними компонентами, розчинними у воді.

Одразу після збирання плоди мають тверду, грубу консистенцію, містять підвищену кількість дубильних речовин і крохмалю. При дозріванні плодів крохмаль гідролізується, а вміст цукру збільшується. Одночасно зменшується кількість протопектину, кислот, дубильних речовин і плоди набувають характерні для відповідного сорту смак, запах і консистенцію.

Таблиця 1.1

Загальний хімічний склад яблук різних помологічних сортів
Помологічний сорт	Вода, %	Загальний цукор, %	Кислотність, %	Пектинові ре-човини, %	Дубильні речовини, %	Вітамін С, мг%	Залізо, мг/ 100 г
Айдоред	87,2	10,86	0,79	1,03	0,082	8,9	4,17
Амулет	86,3	9,98	0,47	0,95	0,047	5,6	3,72
Антонівка звичайна	85,9	12,10	1,37	0,87	0,104	10,7	6,94
Даринка	84,4	10,71	0,73	0,77	0,019	6,7	2,89
Делічія	86,9	12,27	0,60	0,59	0,023	10,2	4,68
Джонатан	86,8	11,14	0,61	0,81	0,092	9,3	5,65
Кальвіль сніговий	84,9	14,02	0,54	0,93	0,077	12,3	6,11
Мавка	88,6	10,36	0,35	0,77	0,027	11,6	5,73
Малинове оберланд-ське	80,4	18,16	0,42	0,72	0,034	6,4	2,67
Мекінтош	86,0	13,98	0,97	0,84	0,035	6,1	3,99
Папіровка	87,3	10,93	0,56	0,63	0,031	7,6	6,21
Пепин шафранний	83,5	14,08	0,96	0,82	0,040	6,9	5,97
Радогость	82,7	15,31	0,72	0,72	0,059	9,4	7,02
Ренет Симиренка	85,2	13,12	1,05	1,08	0,078	13,4	6,32
Слава переможцям	84,8	14,96	1,12	0,58	0,028	19,4	3,72
Теремок	91,1	8,78	0,54	0,83	0,036	9,4	4,08
Чемпіон	85,7	13,05	0,32	0,96	0,061	12,2	3,36
Уелсі	82,5	16,37	0,86	0,85	0,063	8,7	5,15

Джерело: Горячова О.О. Дослідження хімічного складу яблук різних помологічних сортів / О. О. Горячова// Харчова наука і технологія. -2009. - № 4 (9). - С. 33-34

Основною складовою яблук є цукри, серед яких переважає фруктоза середня кількість яких у досліджуваних сортів складає 12,72 %. Цукри становлять 76 – 83 % загального вмісту сухих речовин. Найвищий вміст серед досліджуваних визначено у сортів Малинове оберландське (18,16 %), Уелсі (16,37 %) та Слава переможцям (14,96 %). За літературними даними, у яблуках сортів, районованих і випробуваних у 80—90-ті роки в південному Поліссі, кількість цукрів у період оптимальної споживчої стиглості досягав 7,99—12,76, у Лісостепу — 8,64—14,90, в Степу та Криму — 9—16,20 %. Плоди сортів літнього строку достигання містять 7—10 % цукрів, осіннього та зимового — 9—12 % і лише небагато яблук зимових і пізньозимових сортів — 13—14,5 %. Коливання в межах досліджуваних сортів яблук за роками за вмістом цукрів склало в середньому 3,4 – 5,2 % від загальної їх кількості (для 18 досліджуваних сортів). Кількість сухих розчинних речовин і цукрів характеризується найвищою гомеостатичністю. Органічні кислоти (переважно яблучна, в знач-но меншій кількості лимонна та хінна) становлять незначну частину плоду 0,02 – 2,23 %, але саме вони істотно впливають на смакові якості. При цьому, смак визначається не абсолютним вмістом цукрів або кислот, а їх співвідношенням (цукрово-кислотним індексом). За результатами дослідження визначено, що вміст кислот у досліджуваних помологічних сортах яблук був в межах 0,32 – 1,37 %. Кислотність більшою мірою, ніж інші речовини змінюється під впливом зовнішніх умов вирощування і залежить від стиглості. Крім того, відчуття кислотності при визначенні смакових властивостей підсилюється наявністю та кількістю дубильних речовин. Дубильні речовини, окрім підсилення відчуття кислоти суттєво впливають також на потемніння плодів при переробці, і їх вміст у досліджуваних сортів яблук складав в середньому 0,052 %, варіюючи в межах від 0,019 % (сорт Даринка) до 0,104 % (сорт Антонівка звичайна). З інших вуглеводів в яблуках при переробці важливе значення мають пектинові речовини, які визначають характер структури м’якуша плоду, технологічні властивості. У досліджуваних плодах вміст пектинових речовин суттєво різнився залежно від сорту та терміну дозрівання плодів - від 0,58 % (сорт Слава переможцям) до 1,08 % (сорт Ренет Симиренка). При цьому, найбільше накопичення пектинових речовин визна-чено у зимових сортах — на 20-30 % вище середнього значення (від маси сухих речовин) [4, с. 33-34].

Сорт, міра стиглості та умови вирощування впливають на вміст у плодах вітаміну С більшою мірою, ніж на інші складові. Середня кількість аскорбінової кислоти в яблуках, вирощуваних в Україні, —7,5 мг /100 г сирої маси . За результатами нашого дослідження, середній інтервал коливанні вмісту вітаміну С (L-аскорбінової кислоти) залежно від помологічного сорту складає 6,4 – 10,2 мг%. Було визначено і більш низькі (для сортів Амулет, Мекінтош) та більш високі значення (для сортів Антонівка звичайна, Кальвіль сніговий, Мавка, Ренет Симиренка, Слава переможцям та Чемпіон). Найбільш високе значення вмісту визначено у сорту Слава переможцям – 19,4 мг% (середнє значення за 3 роки). При цьому вільна форма аскорбінової кислоти у сортах з більш високим її вмістом (більше 10 мг%) складає близько 70%, а дегідроформа виявляється в значно менших кількостях. Із мінеральних речовин яблук практичне значення має залізо, адже навіть у невеликих кількостях в присутності вітаміну С, воно засвоюється на 80% краще. Значення цього показника особливо залежить від умов вирощування плодів і для досліджуваних зразків коливається від 2,67 мг/100 г (сорт Малинове оберландське) до 7,02 мг/100 г (сорт Радогость). Аналіз складу помологічних сортів яблук показав, що хімічні показники значною мірою залежать від сорту плодів, району та умов вирощування. Статистична обробка даних показала, що відносні коливання у вмісті більшості компонентів яблук за роками (сухих речовин, цукрів, органічних кислот, пектинових речовин та ін.) складає від 4 до 15 %, за виключенням вітаміну С (його кількість змінювалась у більш широких межах) та вмісту заліза (його вміст коливався у менших інтервалах). Отримані дані дають змогу обрати сорти, які за своїми властивостями придатні для того чи ін-шого способу переробки, з підвищеним вмістом досліджуваних речовин.

Сорти яблук з високим вмістом сухих речовин – відмінна сировина для виробництва фруктових порошків, адже чим більше цих речовин у плодах, тим вищій вихід готової продукції і тим менші енергетичні витрати на видалення вологи. Серед досліджуваних помологічних сортів для даного виду переробки можна рекомендувати Уелсі, Радо-гость, Пепин шафранний, Малинове оберландське, Даринка. У плодах, використовуваних для виробництва сухофруктів, має бути підвищений вміст сухих розчинних речовин (14-16 %), а дубильних навпаки – якомога менше, щоб яблука не темніли на розрізі. Таким вимогам відповідають сорти Даринка, Малинове оберландське, Мекінтош, Пепин шафранний, радогость і Слава переможцям. Яблука з високим вмістом пектинових речовин цінні для споживання свіжими (здатність до виведення з організму токсинів, холестерину та радіонуклідів), а також для виготовлення фруктово-ягідних напівфабрикатів для кондитерських виробів (пюре, повидло, підвар). Серед досліджуваних такими сортами є Айдоред, Амулет, Кальвіль сніговий, Ренет Симиренка та Чемпіон – переважно зимові сорти. Для виробництва соків більш придатні сорти з високою соковитістю ( оптимальним вмістом води, сухих розчинних і екстрактивних речовин), помірною кислотністю, незначною кількістю дубильних речовин та максимальним вмістом біологічно активних речовин ( наприклад, заліза). Із досліджуваних помологічних сортів яблук, виходячи з поставлених умов та результатів дослідження, було відібрано для виробництва соків наступні: Антонівка звичайна, Кальвіль сніговий (високий вміст сухих речовин, збалансоване співвідношення цукрів і кислот, підвищена кількість вітаміну С та заліза), Малинове оберландське, Мекінтош, Пепин шафранний (високий вміст сухих речовин, цукрів, помірна кількість дубильних речовин), Слава пере-можцям (високий вміст сухих речовин та вітаміну С, низький – дубильних речовин) та Уелсі (збалансованість за співвідношенням цукрів та кислот, підвищений вміст сухих речовин та заліза).

Ялуко, як і будь-який продукт має свої корисні властивості:

1. Яблука борються із застудою. Для профілактики грипу або інших простудних захворювань дотримуйтеся яблучної терапії. Щодня з'їдайте по 2-3 яблука. Це в три рази знизить ризик появи хвороби. Але якщо ви вже захворіли, то вживання яблук у цей період полегшить перебіг захворювання. Особливо ефективно з'їдати суміш із тертого яблука, цибулі і меду (інгредієнти змішувати в рівних частинах).

2. Яблука корисні для серця. Регулярно вживаючи яблука, ми зміцнюємо стінки судин, зменшуємо їх ламкість, а також знижуємо рівень ризику закупорювання судин бляшки холестеринів. 2 яблука в день або 400 г 100% натурального яблучного соку можуть загальмувати окислення холестерину і його відкладення на стінках артерій кровоносної системи.

3. Яблука корисні для кишечника.В яблуках містяться пектини, целюлоза і клітковина, які допомагають усуненню з кишечника токсичних речовин. Нормалізуючи травлення і поліпшуючи загальний стан людини.

4. Яблуко сприяє поліпшенню стану зубів. До складу м'якоті входять пектини, які мають бактерицидні властивості, тому їсти яблука краще на голодний шлунок. Вони очищають зубну емаль від нальоту і масажують ясна, тим самим покращуючи кровообіг. Це сприятливо впливає на стан ротової порожнини і красу посмішки.

5. Яблука - дієтичний продукт. Позбутися зайвої ваги можна за допомогою яблучної дієти, при цьому, не заподіюючи шкоди своєму здоров'ю. У складі яблук міститься клітковина, яка регулює травний процес і сприяє втраті зайвих кілограмів. Крім того, яблука не містять жири.

У яблуках міститься багато вітамінів і мікроелементів. З'ївши яблуко, ми відчуваємо приплив бадьорості та енергії, так як яблуко містить масу корисних вітамінів (вітаміни C, B1, B2, A, E, PP) та мікроелементів (кальцій, калій, магній, натрій, фосфор, йод, марганець, кремній, мідь, нікель, цинк, кобальт, молібден). Вони поліпшують стан організму, роблять його витривалішим, підвищують імунітет і захищають від сезонних хвороб. Яблука стабілізують склад крові, роботу центральної нервової системи та головного мозку, підтримують функціонування щитовидної залози, дбають про стан зубів і кісток. Елементи, що входять до складу яблук, також виконують і ряд інших корисних для організму функцій.

До субтропічних плодів відносять гранати, інжир, хурму, маслини, унабі, фейхоа (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Субтропічні плоди: 1 - гранат; 2 - інжир; 3 - хурма; 4 — фейхоа.

Гранати культивують в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Узбе¬кистані, Туркменістані, Таджикистані, Криму, Краснодарському краї Росії і в багатьох субтропічних країнах.

Плоди мають округлу кулясту, плескату, ребристу форму, тов¬сту еластичну шкірку і вкрите м'якоттю насіння (від 400 до 700 шт.), яке знаходиться у камерах, розділених плівкою. Співвідношення цих частин залежить від сорту і стиглості плодів. їстівною частиною є м'якоть навколо насіння. Шкірка забарвлена в жовтий з рожевим відтінком або криваво-червоний колір. М'якоть на насінні рожевого або червоного кольору, з неї добувають сік, вихід якого становить 40-55 % маси плода [9, с. 75-78]..

Основні сорти гранатів: Акдона (Ферганська долина, Таджикистан, Туркменістан), Казакеанор (Узбекистан), Ачікдона (Азербайджан, країни Середньої Азії), Гюлейша азербайджанська. Збирають гранати у вересні-жовтні. Зберігають їх при температурі 1-2 °С від 2 до 6 міс.

В 100г їстівної частини гранатів міститься (%): цукрів - 11,8; кислот - 1,9; азотистих - 0,9 і дубильних речовин - 0,3-0,5; вітамі¬ну С - 5-9 мг/100 г, РР - 0,4; В, - 0,04; В2 - 0,01 мг/100 г.

Інжир культивують у Криму, Грузії, Азербайджані, Вірменії, країнах Середньої Азії, багатьох субтропічних країнах. Інжир також буває дикорослим.

Перше місце з виробництва інжиру займає Італія, друге -Іспанія, третє - Португалія.

Плід інжиру - це складна ягода, що утворюється з розрослого плодоложа, в середині якого знаходиться насіння. Довжина плодів до 70 мм, діаметр - до 45мм, маса - від 10 до 100г (середня маса 30-50 г).

Плоди мають грушоподібну, плескату або кулясту форму, забарвлені в зелений, жовтий, бурий, червоний або чорний колір. М'якоть соковита, м'ясиста, щільна, ароматна.

У стиглих плодах міститься (%): цукрів - 11,2; кислот - 0,5; клітковини - 2,5; азотистих речовин - 0,7; мінеральних речовин (зола) - 1,1 (у тому числі: калію - 190 мг/100 г, заліза - 3,2); вітаміну С - 2 мг/100 г, РР - 0,5; В, - 0,06; В2- 0,05; (5-каротану - 0,05 мг/100 г.

Інжир споживають свіжим і сушать, з нього виготовляють варення, джем.

Сорти інжиру: Абхазський фіолетовий, Кадота, Кримський чорний, Нікітський. Збирають інжир у серпні, вересні і зберігають до 3 діб.

Хурму культивують у Криму, на Кавказі, в країнах Середньої Азії, де вона буває дикорослою. Плід хурми - велика ягода. За роз¬міром плоди бувають великі (до 500г), середні (до 200г), малі (менш як 100г). Форма їх конічна, пірамідальна, довгасто-конічна, кругло-плеската, куляста, ребриста або з боріздками. Шкірка має забарвлення оранжеве з жовтим, червоним і темно-червоним відтінками. Вона може бути тонкою, товстою, із блиском і сизуватим нальотом. М'якоть оранжева, різних відтінків, щільна, желеподібна, солодкого смаку, з насінням або без нього [9, с. 75-78].

У стиглих плодах хурми міститься (%): цукрів - 15,2; кислот - 0,1; клітковини - 0,5; азотистих речовин - 0,5; мінеральних речовин (зола) - 0,6 (в тому числі: калію - 20 мг/100 г, кальцію - 127, магнію -56, фосфору - 42, заліза - 2,5); пектинових речовин — 1,1; поліфенолів

- 1,0; вітаміну С - 15 мг/100 г, р-каротину - 1,2; РР - 0,2; В, - 0,02; В2

- 0,03 мг/100 г. Крім того, до складу хурми входять мідь, нікель, кобальт.

Хурму для споживання свіжою збирають у споживчій стиглості, для перевезень на далекі відстані - в збиральній стадії стиглості, коли плоди мають оранжево-жовте забарвлення і тверду консистенцію.

Фейхоа культивують в Абхазії, Азербайджані, Аджарії, в багатьох субтропічних країнах. Багато їх вирощують в США. Плоди фейхоа - чотири гніздова ягода, сіро-зеленого кольору, вкрита восковим нальотом. При достиганні набуває жовтуватого відтінку. Форма довгасто-овальна, довжина від 4 до 7 см, ширина від 3 до 5 см.

На верхівці плодів є здерев'янілі чашолистики. Шкірка їх щільна, іноді плюскла, має грубий терпкий смак. Тому при споживанні плодів її знімають. М'якоть кремового кольору, має чотири багато насіннєвих гнізда, в яких знаходиться від 20 до 60 насінин. Смак фейхоа освіжаючий, кисло-солодкий, подібний до ананасу, із приємним насиченим ароматом. Зберігають плоди фейхоа при температурі 3°С до 1 міс, споживають свіжими, використовують для виготовлення варення, желе, компотів, настоїв [9, с. 75-78].

У стиглих плодах фейхоа міститься (%): цукрів - 12,5; кислот -3,5; пектинових 1,4 і мінеральних речовин (зола) - 1,5, у тому числі великий вміст сполук йоду - 0,21-0,60 мг/100 г.

Унабі культивують в субтропічній і тропічній зонах багатьох країн. Як культурна і дикоросла рослина, унабі росте в країнах Середньої Азії і Закавказзя. її ще називають фініком, грудною ягодою, ююба. Плід унабі - соковита кістянка - може бути кулястої, пляшко-подібної з перехватами, грушоподібної, бочкоподібної і майже циліндричної форми масою від 6 до 45г. Забарвлення шкірки коричнево-червоне, цегляне, шоколадне, світло-коричневе з глянцем. Плоди мають (або не мають) кісточку, приємний, солодкий, кисло-солодкий або дуже солодкий смак, подібний до смаку фініків. У плодах унабі міститься (%): цукрів - до ЗО, кислот - 2,5; олії - 3,7; мінеральних речовин (зола) - 0,9 (у тому числі: калію - 0,37-0,48 мг/100 г, заліза -1,47-6,42, марганцю - 0,25-0,5 мг/100 г, міді - 0,09-0,24 мг/100 г, кобальту - 3,5-13,6 мкг/100 г, йоду - 10,3-24,4 мкг/100 г); вітаміну С - 0,29-0,45%, В1 - 0,16 мг/100 г, В2 - 0,42, Е - 0,76, нікотинової кислоти - 0,42 мг/100 г, Р-активних катехінів - 0,12-1,3 %.

Плоди унабі споживають свіжими, використовують для виробництва компотів, варення, пюре, маринадів, начинок для цукерок, пастили, вітамінних напоїв, цукатів, а також сушать [9, с. 75-78].

Маслини. М'якоть плодів містить (%): жирів - 52, білків - 6,2, мінеральних речовин - 0,9. Крім того, до складу маслин входять цукри, пектинові речовини, вітамін С, вітаміни групи В, каротин.

Плоди маслин - прекрасна сировина для виробництва цінної оливкової (прованської) олії. Свіжими маслини в їжу не використовують, оскільки вони містять до 2%, а зелені - до 10% гіркого глікозиду - окуропеїну. При переробці цей глікозид руйнується, тому маслини консервують або сушать.

Фініки - це плоди фінікової пальми, яка росте в Ірані, Іраку, Пакистані, країнах арабського Сходу, Іспанії, США. Плоди -соковиті, кістянки - великі, овальної або кулястої форми, бурштиново-червоного кольору.

Серед інших субтропічних плодів фініки найпоживніші, оскільки містять сухих речовин біля 80 %, у тому числі: цукрів - 68,5, білків - 2,5, органічних кислот - 0,3, харчових волокон - 3,6, мінеральних речовин (зола) - 1,5 (у тому числі: калію - 370 мг/100г, магнію - 69, кальцію - 65, фосфору - 56, заліза - 1,5 мг/100 г); вітаміну С - 0,3 мг/100 г, РР - 0,6, В,- 0,05, В2 - 0,05 мг/100г. Енергетична цінність 100 г їстівної частини фініків - 281 ккал (1176 кДж). У країнах, де фініки вирощують у великих кількостях, наприклад, в Іраку (перше місце у світовому виробництві), їх вважають основним продуктом харчування [9, с. 75-78].

Фініки підв'ялюють, підсушують, споживають вареними, сма¬женими, з них готують желе, джеми, компоти. Підв'ялені і підсушені фініки в холодильнику можна зберігати до 8 міс.

Тропічні плодові культури ростуть у тропічній зоні (середня температура на рік 25 °С і коливається від 15,7 до 36,1 °С). Деякі з них дають стиглі плоди впродовж всього року.

У тропічних країнах фрукти відіграють важливу роль у харчуванні (банани, кокосові горіхи, плоди хлібного, динного дерева).

Тропічні плоди завозять в Україну у незначних кількостях, асортимент їх обмежений. З розвитком ринкових відносин і прямих міжнародних стосунків можливості закупівлі тропічних плодів значно розширюються.

Країни-виробники тропічних плодів експортують переважно свіжі банани, ананаси , манго і деякі продукти їхньої переробки (консерви, соки).

Банани бувають дикорослі, культивують їх в Південній Азії, тропічній Африці, Південній Америці, Малайському архіпелазі і Північній Австралії. Споживають їх, як правило, т свіжими. Банани виду плантайн мають багато крохмалю і тому, аналогічно до картоплі, потребують кулінарної обробки, через що їх не імпортують [9, с. 78].

Із суцвіття трав'янистих рослин, що нагадує пальму, утво¬рюється 6-14 китиць, а з них велике гроно (банчо), в якому налічується 200-250 плодів загальною масою від 10 до 50кг, бувають грона і більшої маси - до 75кг. Форма плода бобоподібно зігнута, ребриста, довгаста. Довжина одного плода від 15 до 25см (рис. 18). Плоди складаються із шкірки та м'якоті (68-70 % маси плода). М'якоть біла, світло-рожева, жовто-кремова, ніжної консистенції, приємного солодкого смаку з тонким ароматом.

Рис. 1.4. Тропічні плоди: 1 - банан 2 – ананас

Шкірка нестиглих бананів має зелений колір, важко відділяється від м'якоті; у стиглих вона жовто-зелена або жовта і легко відділяється від м'якоті. М'якоть у нестиглих бананів груба з крохмалистим присмаком, терпкувата, несолодка, у стиглих - ніжна, ароматна, солодка, білого, світло-рожевого, жовто-кремового кольору (колір залежить від ботанічного сорту). В їжу використовують тільки м'якоть.

Імпортують банани в основному двох сортів - Грос Мішель і групи Кавендиш з Індії, В'єтнаму, Гвінеї.

Банани збирають і транспортують на великі відстані недостиглими гронами, упакованими в поліетиленові чохли, і зі зрізаними китицями в картонних коробках, корзинах.

У момент приймання бананів по контрольному журналу перевіряють, при якій температурі їх перевозили. Температура повинна бути не нижче від 11,5 °С для сорту Грос Мішель і 13 °С для сортів групи Кавендиш (при більш низькій температурі плоди переохолоджуються).

Для правильної організації приймання, зберігання і реалізації бананів необхідно мати окремі склади, які утеплюють, а влітку охолоджують. Банани в коробках розміщують у штабелі 8-10 коробок заввишки, грона (банчо) після зняття поліетиленових чохлів підвішують на вішалах тонким кільцем стебла вгору не більше ніж два яруси заввишки. При зберіганні підтримують температуру 12-14 °С і відносну вологість повітря 85-90 %.

Для повільного достигання зелених бананів у камері підтримують температуру 16-17 °С. При такій температурі через п'ять діб вони починають набувати золотисто-жовтого забарвлення. Для прискореного достигання в камері після завантаження плодів поступово підвищують температуру до 20 °С, а відносну вологість повітря - до 90-95%.

Для бананів групи Кавендиш для прискореного достигання використовують етилен в концентраціях 1:1000 (один об'єм етилену на 1000 об'ємів повітря) або 1 л газу на 1 м3 камери. Температура в камері повинна бути 18°С, відносна вологість повітря - 95%. З появою перехідного забарвлення температуру знижують до 16-17°С, відносну вологість повітря - до 85%. Плоди достигають за 2-3 доби. Загальний строк транспортування (10-12 діб) після зрізання і зберігання - до 30 діб.

Стиглі банани містять (%): вуглеводів - 22,4; в тому числі цукрів - 19, крохмалю - 2, клітковини - 0,8, кислот - 0,4, білків - 1,5, мінеральних речовин (зола) - 0,9 (у тому числі: калію - 348 мг/100 г, магнію - 42, фосфору - 28, кальцію - 8, заліза - 0,6); вітаміну С -10 мг/100 г, РР - 0,6, В, - 0,04, В2 - 0,05, р-каротину - 0,12 мг/100 г. Банани мають високу енергетичну цінність - 91 ккал (381 кДж).

Недостиглі банани відрізняються від стиглих більш високим вмістом крохмалю - 15-20% і низьким - цукрів - 2,0-2,5%.

Ананаси за обсягами виробництва після цитрусових і бананів займають третє місце. Найбільше їх вирощують на Гаванських, Азорських островах, Філіппінах, в Австралії, Китаї, Мексиці, Бразилії, Кубі, Гані, Гвінеї.

Ананас має стебло, на верхівці якого після запліднення суцвіття утворюється співплідник, складається ананас з багатьох плодиків, що зрослися з приквітковою віссю. На верхівці плода знаходиться пучок листя (султан). Плід ананаса не має насіння. Співплідник має циліндричну, конічну або еліпсовидну форму [9, с. 80].

Маса культурного ананаса залежно від сорту і умов вирощування становить від 2 до 15кг, м'якоть - 66-67%, шкірка - 23-24, розетка листя (султан) - 4,5, вісь суцвіття - 4,5-5, стебло - 0,6-0,9% усієї маси. їстівна тільки м'якоть плода, яка має біле або жовтувате забарвлення, соковита, кисло-солодкого смаку і специфічного аромату. Відомо близько 60 сортів ананасу.

М'якоть ананаса містить (%): цукрів - 11,5, кислот - 0,7, білків -0,4, клітковини - 0,4, мінеральних речовин (зола) - 0,7 (у тому числі: калію - 321 мг/100 г, кальцію - 16, магнію і фосфору - по 11, заліза -0,3 мг/100 г); вітаміну С - 40 мг/100 г, РР - 0,2, В, - 0,08, В2 - 0,03, р-каротину - 0,04 мг/100 г.

Ананаси пакують в ящики і картонні коробки з отворами для циркуляції повітря, перекладають тампонами з паперу і м'якої стружки між рядами. На дно і під кришку кладуть шар стружки або гофрованого картону.

Перевозять ананаси при температурі 8-9°С (при більш низькій температурі плоди переохолоджуються).

Після приймання партії ананасів і виділення зелених і стиглих плодів їх зберігають у відкритих ящиках без верхнього прошарку стружки. У розпакованих ящиках ананаси краще зберігаються. Картонні коробки з ананасами після сортування закривають і складають у штабелі.

Ананаси необхідно зберігати при температурі 7-8°С і відносній вологості повітря 85-90%. Строк зберігання в таких умовах -10-12 діб. Стиглі плоди або не розсортовані за стиглістю, які передбачається реалізувати за 5-6 діб, можна зберігати при температурі -11°С. При такій температурі вони швидше достигають, ніж при температурі 7-8°С.

При температурі вище від 12°С плоди швидко перестигають. Зелені плоди для достигання вміщують у камери, де підтримують температуру 15-16°С і відносну вологість повітря 80-85%. В таких умовах вони достигають за 5-6 діб.

Ананаси споживають свіжими, використовують для виробництва компотів, соків, варення, глазурованих і заморожених фруктів.

Манго найбільше культивують в Індії (перше місце у світовому виробництві), В'єтнамі, Бразилії, Мексиці, АРЄ, Гвінеї, Китаї, Ірані, Індонезії та ін. В Індії вирощують 150, а в Індонезії - 90 сортів манго. Плоди масою 0,2-0,4 кг (великі - до 4 кг) довгасто-округлі, стиснуті з боків, зеленого забарвлення, при достиганні - оранжево-жовтого, шкірка їх гладенька, щільна з блиском. М'якоть - жовта або оранжева, має одну велику плескату насінину з твердою волокнистою оболонкою. Смак манго кисло-солодкий, нагадує смак персиків, аромат сильний, приємний.

Манго погано витримує транспортування, оскільки має дуже ніжні плоди. З плодів манго виробляють сік, який і експортують в інші країни. З недостиглих плодів виробляють різні маринади, варення, джем, желе, напої. Є сорти манго, які краще витримують транспортування, але вони мають низькі споживні властивості [9, с. 81].

Транспортують плоди манго в ящиках місткістю 16-18кг і укладають в один шар на дно, поверх кладуть стружку, потім закривають папером.

М'якоть плодів містить (%): цукрів - 11-20, кислот - 0,2-0,5, білків - 0,5, вітаміну С - до 38 мг/100 г, вітаміни групи В та ін.

Плоди манго зберігають при температурі 23-26°С до 5 діб, при температурі 10°С - 20 діб, при температурі 5°С - до 1 міс.

Авокадо росте в СІІІА, Мексиці, Центральній і Південній Америці, Індії. Плоди груше-, яйцеподібної форми, 5-20 см завдовжки, масою 100-400 г, темно-зеленого кольору з численними жовтими цятками, а плоди темно-каштанового кольору - з червонуватими цятками. М'якоть їх кремово-жовта, білувато-кремова. Смак плодів нагадує коров'яче масло з горіховим присмаком, оскільки містить до 30 % жиру. Плоди мають велике насіння. За енергетичною цінністю вони переважають м'ясо, яйця.

Для транспортування на далекі відстані плоди авокадо збирають недостиглими, пакують у невеликі ящики (кожний плід загортають у папір), перевозять при температурі 6°С впродовж 10 діб. Стиглі плоди зберігають не більше 2 діб.

Споживають плоди авокадо свіжими.

Папайю (динне дерево) культивують в Індії, Шрі-Ланці, Південній Африці, Мексиці.

Плоди на дереві мають вигляд великого грона, яке охоплює стовбур з усіх боків. На верхівці грона - недостиглі малі плоди, нижче розміщені плоди більші і стиглі. Плоди папайї можуть бути масою від 400 г до 23 кг, за зовнішнім виглядом вони нагадують дині, мають всередині насіння. їхній смак солодкий, трохи нудотний (містить мало кислот), з сильним ароматом.

М'якоть плодів містить (%): цукрів - 6-12, білків - 0,4-1, кислот - 0,06-1,4, вітаміни С, В1, В2, каротин.

Споживають плоди папайї свіжими, виготовляють мармелад, джем, консерви, сиропи, компоти, желе. Крім того, з соку папайї виготовляють папаїн - ферментний препарат протеолітичної дії, який поліпшує травлення. У промислових масштабах папайї вирощують у Танзанії, Індії, на Філіппінах.

У менших кількостях у тропічних країнах вирощують плоди гуяви, мангустана, лічжі (лічі), сапотіли, пассіфлори, карамболи, анони.

Хвороби бананів і ананасів полягають у наступному [9, с. 82]..

При транспортуванні, зберіганні і достиганні банани можуть уражатись мікробіологічними і фізіологічними хворобами.

Мікробіологічні хвороби: чорна гниль , чорна плямистість, почорніння плодоніжки, чорна гниль стовбура.

Чорна гниль виявляється при достиганні плодів на їхній основі. Уражене місце шкірки розм'якшується і вкривається густим нальотом міцелія гриба, м'якоть під пошкодженим місцем темнішає.

Чорна плямистість найбільш інтенсивно розвивається на і достиглих бананах. Плями мають червонувато-чорний колір і можуть уражати весь плід.

Почорніння плодоніжки найчастіше трапляється під час транспортування на далекі відстані. Інфекція з'являється на місці зрізу плодоніжки і потім переходить на основу плода. Чорніє в основному Плодоніжка і частково шкірка, що прилягає до плодоніжки, основи плода. М'якоть майже не уражається, але товарний вигляд плодів , змінюється.

Чорна гниль стовбура. Інфікується місце зрізу грона біля основи и, на вершині. Стовбур чорніє. Хвороба може поширюватись на плодоніжки, що спричиняє масове осипання плодів при транспортуванні і достиганні.

Фізіологічні хвороби: переохолодження, "тигрова" плямистість.

Переохолодження бананів спричиняє порушення обміну речовин в плодах. При цьому на поверхні достиглих бананів утворюються плями серпанково-тьмяного, сірувато-жовтуватого забарвлення і темно-зелені плями, які з часом розм'якшуються і темнішають. Центральна частина м'якоті твердне, молочний сік світлішає і стає Менш тягучим. Стиглі плоди набувають серпанково-тьмяного забарвлення. Плоди несмачні, легко деформуються і уражаються мікробіальним захворюваннями.

"Тигрова" плямистість. На шкірці з'являються маленькі, типу Веснянок" коричневі плями. Ураження цією хворобою не більш як 1/5 поверхні плода знижує товарну цінність бананів. При збільшенні кількості плям м'якоть розм'якшується, смак і гарний вигляд погіршуються, у зв'язку з чим плоди переводять у нестандартні.

Ананаси уражаються чорною, м'якою і бурою гнилями.

Чорна гниль виникає при зберіганні ананасів у сирих приміщеннях. Шкірка твердне, стає крихкою і легко лущиться. Спочатку м'якоть набуває світло-бурого забарвлення, розм'якшується, стає

водянистою. На пізніх стадіях розвитку хвороби плоди майже повністю розм'якшуються і тканини вкриваються чорним нальотом. М'якоть і серцевина плодів темнішають і набувають спиртового запаху.

М'яка гниль. Гриби втілюються в плід через механічні пошкодження шкірки. Уражені тканини стають м'якими, водянистими, набувають коричневого кольору.

Бура гниль. Під шкіркою з'являються невеликі зволожені ділянки від світло-бурого до темно-бурого забарвлення, пізніше м'якоть розпадається аж до серцевини.

Інші види субтропічних плодів на товарні сорти не поділяють.

Горіхоплідні

До горіхоплідних відносять ліщину, фундук, волоський горіх, мигдаль,

арахіс, фісташки, кедровий горіх, каштан їстівний.

Ліщина має плоди великі (довжиною 2—3 см, шириною 1,5—2 см) і малі. Ядро ліщини складає 40—47% маси плода і містить, %: жирів — 56—61, білків — 12—13, цукрів — 1,0—3,5, крохмалю — 6,0 — 8,5, клітковини — 2,5 — 3,2,

води — 5,8—15,0%.

Фундук має плоди більші, ніж ліщина. Ядро складає 50 % маси плода. Також він містить більше, ніж ліщина, жирів (64—72% ), білків (14—21% ), менше цукрів (0,8—2,2% ), клітковини (2,0—2,8% ) і має кращий смак.

Волоські горіхи за формою мінливі — від кулястої до яйцеподібної, від

овальної до видовжено-витягнутої; за розміром — великі (довжина — 3,5—

4,0 см, діаметр — 3,5—3,9 см), середні (відповідно 3,1—3,7 і 2,4—2,8см), дрібні (відповідно 2,0—3,0 і 2,2—2,7 см). Тонкошкаралупні горіхи мають вихід ядра 52—61%, товстошкаралупні — 42—43%.

Ядро волоського горіха містить, %: жирів — 58—75, білків — 14—20, цукрів

— 1,1—5,2, клітковини — 2,2—10,0, крохмалю — 3,7—5,2.

Мигдаль солодкий має плоди круглясті, плескаті, стиснуто-циліндричні з

тупою або щитоподібною верхівкою. Поверхня шкаралупи горіха крапчаста

або борозниста.

Ядро мигдалю містить, %: жирів — 55—61, білків — 18—22, цукрів —

2,5—3,0, крохмалю — 3,1—5,0, клітковини — 4,8—6,0. Воно складає 35—73%

маси плода.

Арахіс (земляний горіх). Плід арахісу формується в землі. У ньому є 27—28% азотистих речовин, 44—45% жиру.

Фісташки — плоди фісташкового дерева масою від 0,3 до 1,5г кулястої або подовженої форми. Ядро фісташок містить 20—21% азотистих речовин, 50—55% жиру.

Кедровий горіх— плоди сибірського або корейського кедра. Плоди тупояйцеподібні, розташовані у шишці, масою 0,2—0,4 г. Плоди горіха складаються з 18% білку, 62—63% жиру.

Каштан їстівний — плоди каштана справжнього (горіхи кінського каштана неїстівні), містять10—11% азотистих речовин, 7—8% жиру.

Хвороби і пошкодження горіхів. Мікробіологічні: пліснявіння, бура плямистість; шкідники: горіхова плодожерка, горіховий довгоносик.

Показники і градація якості горіхоплідних. Горіхи ліщини, фундука за тякістю поділяють на 1-й і 2-й товарні сорти; волоський горіх, мигдаль —

на вищий, 1-й і 2-й. Показники якості: вихід ядра, розмір (маса) горіхів, вміст вологи, пошкодження шкідниками, плісенню, засміченість.