Розробка предмета промови. Вибір теми

Відповідь та третє запитання зі стратегії оратора (Що повинні з 'ясу­вати слухачі?) передбачає розробку предмета промови.

Предмет промови— це той фрагмент дійсності, з яким співвідноситься промова.

На початкових етапах створення промови встановлення її предмета передбачає вибір теми. Часто оратор має справу з тим, що тема пропонується заздалегідь. Проте навіть у таких випадках назву промови все одно треба сформулювати. Назва є вдалою, якщо відповідає темі або головній думці промови. Вона повинна бути стислою, виразною й такою, що привертає увагу.

Досить вдалим риторичним прийомом, що привертає увагу, є на­зва промови у вигляді запитання. Проте таким прийомом не слід зловживати, оскільки форму­лювання теми у вигляді запитання передбачає, що у промові є чі­тка відповідь на нього.

Ідеальними в ораторській діяльності є такі випадки, коли ора­тор сам обирає предмет промови й у нього є можливість врахува­ти два важливих моменти.

По-перше, вибір предмета грунтується на інтересі. Мається на увазі, що тема повинна бути цікавою як для самого оратора, так і для аудиторії. Якщо тема не є важливою для оратора, то йо­му навряд чи вдасться захопити аудиторію. Більше того, в подіб­них випадках виникає конфлікт між тим, яким оратор є насправ­ді, і тим, яким хоче постати перед слухачами.

Якщо за попередніми уявленнями оратора тема не буде цікава аудиторії, тоді йому потрібно докласти додаткових зусиль для привернення уваги слухачів. Оратор повинен відшукати «родзи­нки» в тому фрагменті дійсності, який він виноситиме на розсуд аудиторії.

По-друге, вибір предмета зумовлюється наявністю в оратора певних знань про нього. Особливо це стосується виступів перед підготовленою аудиторією. Згадаємо, що в античних риторичних школах вивчали, окрім красномовства, ще багато інших дисцип­лін, оскільки невідомо, на яку тему доведеться в майбутньому го­ворити оратору.

Звичайно, не можна вимагати від оратора всебічних знань з будь-якого предмета. Однак для успішного виступу він повинен знати про предмет промови в декілька разів більше, ніж аудиторія.

Визначення стратегії оратора завершується формулюванням головних положень. Вони є тим, що повинні з'ясувати слухачі в промовах інформативного характеру, або тим, в чому оратор по­винен переконати аудиторію. Подальша ораторська діяльність становить собою пошук матеріалу, який би розкривав або обґру­нтовував ці положення.

Типи підготовки до публічного виступу

Існують три типи підготовки до публічного виступу:

• написання повного тексту промови;

• запис головних положень (тез та аргументів);

• виголошення промови експромтом.

Перший тип підготовки (написання тексту) рекомендуєть­ся для відповідальних, офіційних ситуацій. Написання повного тексту промови певним чином дисциплінує оратора, адже в нього є можливість ретельно продумати формулювання власних думок і точно розрахувати тривалість промови.

Виступ з попередньо написаним текстом промови може здійс­нюватися трьома шляхами:

• промову читають за рукописом;

• промову повністю вивчають напам'ять;

• промову виголошують з опорою на текст.

Найменш прийнятною для успішного публічного виступу є промова, яку читають за рукописом. Вона не є живим словом. Оратору важко встановити контакт з аудиторією тому, що записи утворюють певний бар'єр між ним та слухачами. Погляд оратора в таких випадках зосереджений на тексті, а не на аудиторії. Від­повідно, йому важко слідкувати за реакцією слухачів. Аудиторія навряд чи позитивно сприйматиме таку промову (згадайте вашу реакцію на виступи ораторів «за папірцями»).

Промова, яку повністю вивчають напам'ять, вимагає чима­лих зусиль від оратора. Вона сприймається більш позитивно, ніж промова, яку читають. Однак під час виступу існує небезпека «застопоритися», адже точний словесний текст важко відтворю­вати, особливо великий.

Найбільш прийнятною є промова, яку виголошують з опорою на текст. В аудиторії створюється уявлення про вільне володін­ня оратором даним матеріалом. У досвідченого оратора в таких випадках є можливість під час виступу вносити зміни до промови залежно від реакції слухачів. Однак для початкуючого оратора існує небезпека перейти до читання своєї промови. Це пов'язане з хвилюванням і з думкою про те, що краще, ніж написано, на­вряд чи вдасться сказати.

Втім на початкових етапах бажаним є писати текст промови. Такі вправи сприяють формуванню стилю та вдосконаленню на­вичок письмової комунікації.. Недоліки тексту стають видніши­ми, наприклад, наступного дня. І в оратора є можливість їх випра­вити та не припускатися недоречностей під час виступу. Для цього писати промову слід на одному боці окремих аркушів паперу, ко­жний з яких має завершуватися цілим реченням.

Другий тип підготовки (запис головних положень) є опти­мальним для досвідченого оратора. Текст не фіксується раз і на­завжди. Промова допускає зміни під час виступу залежно від то­го, як аудиторія її сприймає.

Однак навіть за відсутності повного тексту риторика рекомендує певні положення записувати, а при виступі зачитувати. Це цитати й цифровий матеріал. Адже цитата, яку зачитують, сприймається як заздалегідь точна. Крім того, найменша неточність у таких матеріа­лах може змінити смисл повідомлення.

Якщо оратор вибирає такий тип підготовки до промови, то йому варто записати:

1) перші та останні фрази промови;

2) формулювання тез та аргументів;

3) цитати й цифровий матеріал.

При цьому тексти, що охоплюються пунктами 1 і 2 краще вивчи­ти напам'ять, а матеріалу пункту 3 можна зачитувати при виступі.

Третій тип підготовки — це імпровізована промо­ва. Проте, як відомо, найкращий експромт — це підготовлений експромт. Перевагою імпровізованої промови можна вважати розвиток впевненості у собі. Якщо оратору вдалось підготувати промову за кілька хвилин і його виступ був успішним, то значен­ня для нього подібного досвіду важко переоцінити. З іншого бо­ку, це може призвести до того, що в подальшій діяльності оратор відмовлятиметься від ретельної підготовки й буде покладатись на натхнення.

Таким чином, для здобуття майстерності в мистецтві публіч­них виступів потрібно:

• готуватись до промови (писати текст або головні положення);

• читати промову тільки в тих випадках, коли вибір слів має надзвичайно важливе значення (з політичної, юридичної або ін­шої точки зору).

Джерела знаходження матеріалу

Виділяють три етапи роботи з літературою:

1) відбір літератури;

2) ознайомлення з відібраною літературою;

3) опрацювання відібраної літератури.

Підсумком першого етапу (відбору літератури) є список дже­рел. За короткий час опрацювати всю наявну літературу з теми неможливо, та здебільшого й не потрібно. Щоб відібрати необ­хідні книги, достатньо проглянути їх «по діагоналі», тобто озна­йомитися з анотацією, змістом, переглянути перший і останній розділи, звернути увагу на стиль викладу.

Підсумком другого етапу (ознайомлення з відібраною літера­турою) є розмітка матеріалу в різних книгах.

Підсумком третього етапу (опрацювання відібраної літерату­ри) є виписки з книг. Якщо зустрічається думка, що сподобалась, її потрібно обов'язково виписати. Більшість теоретиків риторики рекомендують робити виписки на картках: кожну виписку на окремій картці. При цьому зверху вказують тему, якої стосується запис, а внизу — вихідні дані джерела. По­вний бібліографічний опис джерела повинен складатися з таких компонентів: автор, назва книги, місто, видавництво, рік видання, кількість сторінок, сторінка. Наприклад:

Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. — К.: Основи, 1998. — 324 с. — С. 28.

Якщо вихідні дані не зазначені, то такими записами оратор не зможе користуватися в майбутньому, оскільки в разі необхід­ності неможливо буде уточнити текст.

У сучасному світі є ще одне надзвичайно потужне джерело інформації - Інтернет. Однак попередній перегляд того, що пропону­ють пошукові системи, не втрачає своєї значущості.

У будь-якому випадку слід пам'ятати про те, що виписки з джерел— це лише відправний пункт для розробки предмета промови. Головним є ретельне обдумування попереднього мате­ріалу. Випи­сувати слід лише цінні думки. Для ораторської діяльності найва­жливішою залишається авторська розробка предмета промови. Саме в такий спосіб оратор може сформулювати ті положення (тези) й у тому вигляді, в якому їх повинні сприйняти слухачі.

Для того, щоб виступ перед аудиторією став вдалим, промова має «визріти». Тому її буває дуже важко підготувати за короткий строк. Промову потрібно обдумувати у вільний час, ставити собі різноманітні запитання щодо змісту, розповідати друзям про свій задум. Справа в тому, що найяскравіші ідеї стосовно теми мо­жуть прийти до оратора тоді, коли він цього зовсім не чекає (зви­чайно, коли промова «виношується»). Тому варто записувати всі цікаві думки та ідеї щодо майбутньої промови.