Розділ 6. Аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції

Мета: оцінити виконання плану собівартості продукції за статтями та елементами витрат, визначити основні причини відхилень фактичних витрат від прогнозованих, як в цілому по підприємству так і за окремими видами продукції та винайти резерви зниження собівартості.

Завдання:

1. провести загальну оцінку собівартості продукції за статтями та елементами витрат в цілому по підприємству та за окремими видами продукції;

2. визначити основні показники аналізу собівартості та провести їх оцінку, а у разі необхідності провести їх факторний аналіз з метою пошуку резервів зниження собівартості (собівартість одиниці продукції; витрати на одну гривну товарної продукції; валові витрати; собівартість товарної продукції);

3. провести факторний аналіз матеріальних статей витрат та винайти можливі резерви їх зменшення;

4. провести аналіз статей витрат за можливими групами та визначити напрямки їх зменшення.

Опрацювання матеріалів даної теми дасть змогу:

• провести загальну оцінку собівартості продукції за статтями та елементами витрат в цілому по підприємству та за окремими видами продукції;

• визначити основні показники аналізу собівартості та провести їх оцінку, а у разі необхідності провести їх факторний аналіз з метою пошуку резервів зниження собівартості (собівартість одиниці продукції; витрати на одну гривну товарної продукції; собівартість товарної продукції тощо);

• провести факторний аналіз матеріальних статей витрат та винайти можливі резерви їх зменшення;

• провести аналіз статей витрат за можливими групами та визначити напрямки їх зменшення;

• визначити основні причини відхилень фактичних витрат від прогнозованих, як в цілому по підприємству так і за окремими видами продукції та винайти резерви зниження собівартості.

Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці й оплату праці працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції - це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Від собівартості продукції, як одного з найважливіших показників ефективності виробництва, значною мірою залежить величина валового прибутку (збитку) .

На практиці відсутня повна відповідність між дійсними витратами на виробництво (реалізацію) продукції та її собівартістю. Через собівартість продукції відшкодовуються ті витрати підприємства, які мають зв’язок з виробництвом, тобто забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів праці, засобів праці та робочої сили. Інші витрати (адміністративні, витрати, пов’язані зі збутом продукції тощо) відшкодовуються за рахунок прибутку і не відносяться до собівартості.

Згідно з П(С)БО 16 „Витрати” розрізняють виробничу собівартість та собівартість реалізованої продукції.

Виробнича собівартість складається з прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, загальновиробничих витрат.

У собівартість реалізованої продукції включається виробнича собівартість, а також нерозподілена частина загальновиробничих витрат і понаднормативні виробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції значною мірою залежить від виробничої собівартості. П(С)БО 16 встановлено, що кожне підприємство самостійно визначає склад статей виробничої собівартості продукції.

Важливими показниками собівартості є витрати на 1 грн. продукції і собівартість одного виробу.

Поглибленому аналізу підлягають витрати по окремих статтях собівартості.

Аналіз прямих матеріальних витрат полягає у виявленні відхилення фактичних витрат від планових і оцінюванні впливу факторів на це відхилення. Такий аналіз доцільно здійснювати по окремих видах матеріалів, що використовуються на виробництво певного виду продукції.

На рівень матеріальних витрат з розрахунку на одиницю продукції впливає два основних фактори: фактор „норм”; - фактор „цін”.

Вплив факторів визначають за допомогою наступної факторної моделі:

,

де МВ – матеріальні витрати на одиницю продукції;

к – кількість матеріалу на одиницю виробу;

ц – ціна одиниці матеріалу.

Важливими питаннями аналізу витрат на оплату праці в собівартості продукції є загальна оцінка відхилення фактичних витрат від планових, вивчення співвідношення основної та додаткової заробітної плати робітників в сумі прямих витрат на оплату праці, факторний аналіз трудових витрат на одиницю продукції і визначення фактичного фонду оплати робітників від планового.

При аналізі загальновиробничих витрат вивчають їх зміни порівняно з кошторисом, розглядають структуру загальновиробничих витрат, аналізують зміни по статтях і в структурі, вивчають динаміку загальновиробничих витрат на 1 гривню обсягу продукції.

Найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, який відображає прямий зв’язок з прибутком є рівень витрат на 1 гривню продукції. Його доцільно розраховувати як відношення собівартості реалізованої продукції до обсягу реалізації:

,

де к – кількість продукції в натуральному виразі;

с – собівартість одного виробу;

ц – ціна одного виробу;

В – витрати на 1 гривню продукції.

Відхилення фактичного рівня витрат на 1 гривню продукції від планового залежить від таких основних факторів: зміни структури продукції, зміни собівартості продукції, зміни цін на продукцію.

Вплив факторів визначається наступним чином:

1. вплив зміни структури продукції ( ):

2. вплив зміни собівартості ( ):

3. вплив зміни цін на продукцію ( ):

Умовні позначення з індексом 0 – планові, а з індексом 1 – фактичні.

В ринкових умовах актуальним залишається визначення собівартості окремого виробу та її аналіз з метою реальної оцінки рентабельності продукції. Аналіз здійснюють, порівнюючи фактичні витрати з плановими. Для цього використовують інформацію планових та фактичних калькуляцій окремих видів продукції.

Факторами, що впливають на зміну собівартості продукції, є:

• зміна обсягу продукції;

• зміна суми постійних витрат;

• зміна суми змінних витрат.

Алгоритм розрахунку собівартості одиниці продукції (Св) такий:

,

де Зп_. – постійні витрати;

Ззм – змінні витрати.

В процесі такого аналізу виявляють суму перевитрат і з’ясовують їх причини.

Резерви зниження собівартості за рахунок конкретних заходів, що мають сприяти економії ресурсів продукції, визначають за кожною статтею витрат.

До витрат операційної діяльності, крім витрат на виробництво продукції, відносяться адміністративні витрати, витрати на збут продукції, інші операційні витрати. Усі витрати операційної діяльності класифікуються за такими економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

При аналізі витрат за економічними елементами вивчається їх динаміка, співвідношення між витратами живої і уречевленої праці, і в залежності від питомої ваги окремих елементів в загальній сумі визначається характер виробництва (трудомістке, матеріаломістке, фондомістке).

Розділ 7. Аналіз показників рентабельності підприємства

Мета: дослідити динаміку показників рентабельності та оцінити прибутковість роботи підприємства. Мета досягається шляхом виконання таких завдань:

• дослідити динаміку показників рентабельності та оцінити прибутковість діяльності підприємства;

• розрахувати вплив факторів на зміну показників рентабельності;

Важливим завданням аналізу фінансових результатів є оцінка показників рентабельності.

Розрізняють наступні групи показників рентабельності:

- рентабельність господарської діяльності;

- рентабельність продукції;

- рентабельність активів;

- рентабельність власного капіталу.

Рентабельність господарської діяльності визначається відношенням чистого прибутку до загальної суми витрат, які були здійсненні за досліджуваний період. Рентабельність окремих видів діяльності характеризується співвідношенням прибутку і витрат кожного виду діяльності.

Рентабельність продукції (Р пр) визначається як відношення валового прибутку (ВП) до собівартості реалізованої продукції (С).

Д аний показник рентабельності характеризує, скільки валового прибутку міститься в кожній грошовій одиниці собівартості реалізованої продукції. В ньому знаходять відображення зміни в політиці ціноутворення і здатність підприємства контролювати собівартість реалізації, тобто ту частину коштів, яка необхідна для оплати поточних витрат, що виникають в ході виробничо-господарської діяльності, виплати податків і т.д. Динаміка рентабельності може свідчити про необхідність перегляду цін на продукцію або посилення контролю за використанням матеріально-виробничих запасів

На рентабельність продукції впливають такі фактори:

- зміна собівартості продукції;

- зміна цін на продукцію;

- зміна структури реалізованої продукції.

Рентабельність всієї продукції в значній мірі залежить від рентабельності окремих виробів.

Рентабельність виробу (Рв) визначається за формулою:

де Цв – ціна виробу;

Св – собівартість виробу.

На зміну даного показника впливають два фактори: зміна ціни та зміна собівартості виробу. Вихідна формула даного показника є факторною моделлю рентабельності виробу.

Одним з важливих показників рентабельності є рентабельність продажу (Рп). Вона характеризує ефективність підприємницької діяльності і визначається як відношення чистого прибутку (ЧП) до чистого доходу від реалізації продукції (ЧД):

Рентабельність активів (РА) підприємства характеризує ефективність їх використання і визначається як відношення чистого прибутку (ЧП) до середньої величини активів (А):

Р ентабельність усіх активів підприємства показує, наскільки ефективно підприємство використовує своє майно для отримання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства.

Рентабельність розраховують не тільки по усіх активах підприємства, але й по їх складових, зокрема по матеріальних активах і основних засобах.

Рентабельність матеріальних активів (Р_МА) визначається за формулою:

МА – матеріальні активи (основні засоби та запаси).

У знаменнику формули визначення рентабельності основних засобів відображається вартість основних засобів.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність його використання і визначається відношенням чистого прибутку до середньої величини власного капіталу:

Чиста рентабельність власного капіталу дозволяє оцінити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками у виробництво, і порівняти цей показник з можливим отриманням доходу від вкладення цих коштів в цінні папери.

Деякі факторні моделі рентабельності будуються шляхом відповідного перетворення вихідних формул визначення рентабельності (діленням усіх змінних формул на один і той же показник - чистий дохід від реалізації продукції). В результаті отримують наступні залежності між показниками:

1. Рентабельність активів:

де К об _.А – коефіцієнт оборотності активів;

К р _п. –коефіцієнт рентабельності продажу.

2. Рентабельність матеріальних активів:

де К р _п– коефіцієнт рентабельності продажу;

К ф_м - коефіцієнт фондомісткості;

Кз – коефіцієнт закріплення матеріальних активів.

3. Рентабельність власного капіталу:

де К об _ВК – коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Резерви збільшення прибутку виявляються як на стадії планування (прогнозування), так і в процесі виконання планів з прибутків. Роботу пов’язану з визначенням резервів зростання прибутку, поділяють на три етапи:

- аналітичний, на якому виявляють і кількісно оцінюють резерви;

- організаційний - призначений для розробки комплексу інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів;

- функціональний, на якому практично реалізують заходи і контролюють їх виконання.

Резервами збільшення валового прибутку є збільшення обсягу продукції, зниження її собівартості, покращення структури продукції за рентабельністю. Одночасно ці резерви є резервами покращення кінцевого фінансового результату. В той час збільшення чистого прибутку можна досягнути за рахунок збільшення доходів і скорочення витрат по інших видах діяльності.

Резерви підвищення рентабельності продукції криються в зниженні собівартості виробів і поліпшенні структури продукції. Резервами зростання рентабельності активів є прискорення їх оборотності і підвищення прибутковості продажу продукції.

Розділ 8. Аналіз активів підприємства

Мета: дослідити динаміку та структуру активів підприємства за їх складовими та оцінити ефективність їх використання. Мета досягається шляхом виконання таких завдань:

• визначити позитивні та негативні характеристики оборотних та необоротних активів;

• дослідити склад, динаміку та структуру активів підприємства за їх складовими;

• дослідження динаміки показників руху (оновлення, вибуття) необоротних активів;

• дослідження показників ефективності використання, оборотності оборотних активів.

Згідно з П(С)БО 2 "Баланс", п. 4: АКТИВИ — це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Все що має вартість, належить підприємству і відображається в активі балансу називається його активами. Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, який є у розпорядженні підприємства, про вклади його в конкретне майно і матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції і про іншу вільну грошову готівку.

Нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Згідно з МСБО 16: Основні засоби — це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей; будуть використовуватися, як очікується, протягом більше одного періоду.

Згідно з П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”, дебіторська заборгованість – це сума боргів дебіторів на певну дату, а дебітори – це юридичні та фізичні особи, які заборгували підприємству внаслідок минулих подій певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та інших активів.

Сучасна форма балансу дозволяє проаналізувати зміни в розрізі довгострокової і поточної дебіторської заборгованості. Довгострокова дебіторська заборгованість не виникає в ході нормального операційного циклу і може бути погашена на протязі 12 місяців з дати балансу. Вона відображується в складі необоротних активів (їх ми розглянули вище).

Поточна дебіторська заборгованість виникає в ході нормального операційного циклу і має бути погашена на протязі 12 місяців. Вона відображається в складі оборотних активів. Поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість за товари, роботи, послуги та заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за нарахованими доходами, з внутрішніх розрахунків та інші).

Показники оцінки руху необоротних активів підприємства:

• коефіцієнт надходження необоротних активів;

• коефіцієнт вибуття необоротних активів;

• коефіцієнт оновлення необоротних активів

• швидкість оновлення необоротних активів

коефіцієнт надходження необоротних активів – розраховується як відношення вартості всіх необоротних активів, що створились (сформувались) на протязі періоду, що аналізується до загальної вартості всіх необоротних активів, на кінець періоду, що досліджується і показує частку необоротних активів, що надійшли (створились, сформувались) в загальній сумі необоротних активі на кінець звітного періоду;

коефіцієнт вибуття необоротних активів - розраховується як відношення вартості всіх необоротних активів, що вибули на підприємстві на протязі періоду, що аналізується (за різними причинами) до загальної вартості всіх необоротних активів, на початок періоду, що досліджується і показує частку необоротних активів, що вибули на підприємстві в загальній сумі необоротних активі на початок звітного періоду;коефіцієнт вибуття основних фондів;

коефіцієнт оновлення необоротних активів – розраховується як відношення різниці між необоротними активами, що надійшли (створились, сформувались) та вибули на підприємстві за різними причинами до їх загальної суми на початок звітного періоду і показує рівень приросту необоротних активів за звітний період;

швидкість оновлення необоротних активів – розраховується як відношення одиниці до коефіцієнта оновлення, і показує середній період часу повного оновлення всіх необоротних активів.

Потреба в прирості необоротних активів розраховується як різниця між загальною потребою у необоротних активах з урахуванням вимог виробничо-фінансової діяльності та наявними необоротними активами на початок періоду, що досліджується. Отриману суму доцільно коректувати (збільшити) на прогнозовану суму необоротних активів, що можуть вибути у періоді, що досліджується за різними причинами.

Доцільно відзначити позитивні характеристики оборотних активі та негативні необоротних активів за певними ознаками, а саме:

• рівень ліквідності;

• здатність до трансформації (перетворення);

• рівень керованості;

• здатність до перевтілення (поточні та стратегічні зміни видів діяльності);

• економічна сутність (участь у виробничому процесі), та форма прояву.

Як відомо активи підприємства поділяються на певні групи, залежно від швидкості перетворення їх у гроші. Так оборотні активи мають високий рівень ліквідності і можуть швидко перетворитись у гроші, а необоротні активи, що важко реалізуються, мають низький її рівень. Рівень ліквідності наложив свій відбиток на інші запропоновані ознаки. Відповідно оборотні активи мають високу здатність до перетворення та мають смогу швидко переходити із однієї форми прояву в іншу, необоротні активи – навпаки. Здатність до трансформації тісно пов’язана з рівнем керованості, а саме, з позицій менеджменту оборотні активи мають високу спроможність до керованості, що відрізняє їх від необоротних активів, які важко піддаються керованості. Швидкість перевтілення активів у гроші значною мірою впливає на можливість зміни та перевтілення у разі потреби, залежно від зміни поточних та перспективних планів суб’єкта господарювання. Позитивною характеристикою оборотних активів та негативною необоротних є їх участь у виробничому процесі та здатність переносити свою вартість на витрати виробництва, що обумовлено їх економічною сутністю.

У наступній табл. 2 нами розкрито позитивні характеристики необоротних активів та негативні оборотних за певними ознаками, а саме:

• вплив інфляційних процесів;

• схильність до ризику;

• спроможність впливу на результат діяльності суб’єкта господарювання;

• взаємо-зворотній вплив активів (оборотних, необоротних).

Загальновідомим є те, що суб’єкти господарювання у процесі своєї діяльності значною мірою залежать від інфляційних процесів, що відбуваються у країні. Саме вплив інфляційних процесів накладає свій відбиток на майно підприємства і джерела його фінансування, та визначає характеристики оборотних та необоротних активів.

Загальновідомим є той факт, що оборотні активи у процесі діяльності підприємства підлягають значному впливу інфляційних процесів, а необоротні активи захищені від впливу інфляції та частково застраховані від неї. Вплив інфляції наносить свій відбиток та значною мірою обумовлює схильність активів до ризику.

Так оборотні активи підпадають під ризик втрат у разі порушень умов договорів, діяльності підприємства, потреб ринку тощо, що характеризує їх негативно. Позитивною характеристикою необоротних активів, на відміну від оборотних активів, є те що вони мають захист від ризику у разі недотримання домовленостей у процесі господарсько-фінансової діяльності. Оборотні активи мають низьку спроможність впливу на результати діяльності суб’єкта господарювання, що є їх негативною ознакою. Важливо наголосити, що позитивною характеристикою необоротних активів є те, що вони сприяють підвищенню ефективності використання та зменшують втрати оборотних активів, які не можуть вплинути на процес використання необоротних активів.

Розділ 9. Аналіз власного капіталу

Мета: дослідити динаміку та структуру власного капіталу за джерелами його формування. Визначити вплив факторів, що обумовили зміну власного капіталу за період, що аналізується. Мета розділу досягається шляхом виконання наступних завдань:

• дослідити склад та структуру фінансових ресурсів підприємства з точки зору частки власного капіталу у загальній їх сумі.

• дослідити динаміку та структуру власного капіталу за джерелами його формування.;

• визначити та проаналізувати вплив факторів, що обумовили зміну власного капіталу за період, що аналізується.

Доцільно визначені негативні характеристики запозиченого та позитивні характеристики власного капіталу. Нами визначено характерні ознаки, які і формують конкретні (позитивні, негативні) їх характеристики, а саме:

• можливість залучення власних та залучених фінансових ресурсів;

• ефективність використання (рентабельність);

• фінансова стійкість;

• рівень ризику банкрутства;

• умови отримання та використання.

Так відносно можливості залучення власний капітал характеризує простота у залучення (у разі його наявності). Для запозиченого капіталу характерні складності у залученні, що утруднюються певними умовами (наявністю гаранті та заставою. Позитивною характеристикою власного капіталу є підвищення ефективності його використання, що обумовлюється зростанням норми прибутку. Зменшення норми прибутку погіршує ефективність використання, сприяє зменшенню показників рентабельності запозиченого капіталу. Позитивним є зростання фінансової стійкості власного капіталу, що призводить до зменшення ризику банкрутства. Стосовно запозиченого капіталу зменшення показника фінансової стійкості сприяє підвищенню ризику банкрутства, що є його негативною характеристикою. Позитивно характеризує власний капітал умови отримання та використання, що ґрунтуються на власних прогнозах та розрахунках. Умови отримання та використання запозиченого капіталу утруднюються обов’язковою наявністю гарантій та застав, що виступає його негативною характеристикою.

Доречно дослідити негативні характеристики власного капіталу та позитивні характеристики запозиченого за певними ознаками, а саме: обсяги залучення; фінансові перспективи; диверсифікація видів діяльності.

Власний капітал має обмежені обсяги залучення, практично з незмінною перспективою у звітному періоді, що визначає його негативні характеристику. Позитивною характеристикою запозиченого капіталу на відміну від власного є умови його використання, які дозволяють застосовування запозиченого капіталу без обмежень за умови певних гарантій. Також позитивним для запозиченого капіталу є те, що за умови гарантій зростають його фінансові перспективи. Важливо відзначити, що значно покращуються перспективи використання запозиченого капіталу у випадку диверсифікація видів діяльності та зменшуються можливості застосування власного капіталу.

Коефіцієнт автономії (Кa) показує, яку частку в активах підприємства займає власний капітал, і характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства. Він обчислюється як відношення власного капіталу до суми активів підприємства (А):

.

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт заборгованості (Кз), який дорівнює відношенню зобов’язань (З) до власного капіталу:

.

Коефіцієнт концентрації залучених коштів визначається відношенням зобов’язань до величини активів:

Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.) характеризує співвідношення власних і залучених коштів, вкладених у діяльність підприємства, і свідчить про здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування. Він визначається відношенням власного капіталу до величини зобов’язань:

Коефіцієнт маневреності (Км), який дорівнює відношенню власного оборотного капіталу до власного капіталу:

Він показує, яка частка власних коштів знаходиться в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами.

Розділ 10. Аналіз оборотності оборотних коштів

Мета: дослідити динаміку показників оборотності оборотних коштів та визначити напрями підвищення ефективності їх використання в розрізі їх складових.

Коефіцієнт оборотності, якій розраховується шляхом ділення виручки від реалізації товарів, робіт, послуг за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок запасів за той самий період. Коефіцієнт оборотності показує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період і розраховується за формулою:

К_об = Р/ ОК (1)

де К_об – коефіцієнт оборотності;

Р- вартість реалізації продукції, грн.;

ОК- середній залишок оборотних коштів (запасів), грн.;

Періодом, за який визначають обсяг реалізованої продукції та середні залишки запасів може бути місяць (30 днів), квартал (90 днів), рік (360 днів).

Показником, оберненим коефіцієнту оборотності є коефіцієнт завантаження оборотних коштів (запасів), який показує, скільки оборотних коштів (запасів) припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції за певний період. Величина цього показника обчислюється за формулою:

К_зав = ОК / Р (2)

Тривалість одного обороту (швидкість обороту) оборотних коштів визначається за формулою:

Т_об = D / К_об (3)

де Т_об - тривалість одного обороту, днів;

D – дні періоду.

Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів (запасів) може бути використаний показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, який являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотних коштів:

R_ок = П_р/ ОК (4)

де R_ок – рентабельність оборотних коштів, %;

П_р – прибуток від реалізації продукції, грн.

Розділ 11. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності

Мета: дослідити динаміку показників зовнішньоекономічної діяльності, визначити її ефективність, провести аналіз структури та динаміки обсягів експорту (імпорту) та окреслити резерви покращення ситуації. Мета розділу досягається шляхом виконання таких завдань:

• дослідження динаміки суми акцій в обігу, та оцінка впливу зміни капіталу акціонерів на рухи та коливання статутного фонду та діяльність підприємства;

• аналіз структури та динаміки обсягів експорту (імпорту);

– характеристика динаміки зовнішньоекономічних операцій та оцінка виконання зобов’язань за договорами та контрактами;

– визначення ефективності зовнішньоторговельних операцій, фінансового результату від зовнішньоекономічної діяльності в цілому;

– оцінка раціональності використання коштів, що залучені у зовнішньоторговельний оборот;

ЗЕД – це діяльність побудована на стосунках і зв’язках, що закріплені певними взаємовідносинами між вітчизняними та зарубіжними суб’єктами господарювання, що здійснюється як в межах України, так за її рубежами.

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарі в означає продаж іноземним суб’єктам господарювання та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів - це купівля (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарювання із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

На обсяг продукції реалізованої за експортними поставками впливає: кількість іноземних покупців (споживачів), середня сума одного експортного контракту за період, що аналізується та середня кількість експортних контрактів на одного покупця (споживача).

Структуру реалізованої продукції за експортними угодами (контрактами) характеризує питома вага обсягу продукції (товарів, робіт, послуг), що реалізовано за експортними угодами (контрактами) у загальному обсязі реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг.

Рівень виконання експортних угод за зазначеними термінами характеризують такі показники: питома вага кількості невиконаних експортних угод до загальної кількості експортних угод; питома вага загальної суми невиконаних угод (термін виконання яких порушено), у звітному періоді, до загальної базової суми запланованих експортних угод, за період, що аналізується.

Існують такі показники якості дотримання термінів експортних угод (контрактів): сума сплачених штрафних санкцій за недотримання термінів виконання контракту до загальної суми укладених експортних контрактів за звітний період; частка суми сплачених штрафних санкцій за договором до відповідної суми за даним контрактом.