21. Основні стратифікаційні в українському суспільстві на сучасному етапі.

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп зверху вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, рівня освіти, обсягу влади, професійному престижі. Дослідження соціальної структури суспільства — соціальна стратифікація — є однією з теоретичних галузей сучасної соціології.

Внаслідок зазначених процесів в Україні сформувалося чотири чітко окреслені групи населення, що розрізняються за рівнем поточних доходів: бідні (сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого є нижчими за 75 % медіанного рівня, тобто за даними 2002 року менше 192 грн. на місяць ). • потенційно середньодохідні, або протосередні – їхні доходи перевищують межу бідності, але недостатні для віднесення до середнього прошарку – ці люди фактично балансують між бідністю та добробутом, а отже, залежно від спрямованості та ефективності державної політики, від результативності власних зусиль можуть у майбутньому перейти або до середнього класу, або до бідноти; відповідно саме цей шар має бути головним об’єктом дій держави щодо створення середнього класу і подолання масштабної бідності в країні; • середньодохідні; середньодохідний шар може розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу, оскільки проміжне розташування між верхівкою та низом є однією з якісних характеристик середнього класу в економічно розвинених демократичних суспільствах Європи; • заможні (рівень витрат у розрахунку на умовно дорослого більше 683 грн. на місяць у 2002 році); їх протягом усіх років спостереження було лише 3,0%.

22.Соціальні зміни і модернізація.

Соціальне життя — це безперервний процес, який постійно самооновлюється, перебудовується і змінюється. Фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури" структури і соціальної поведінки, соціологи називають соціальними змінами. Тобто соціальні зміни не є простою ротацією поколінь, а — процесом зміни структури суспільства, внаслідок якої суспільство стає іншим, зберігаючи свою стабільність і залишаючись, у певному сенсі, тим самим суспільством (наприклад, українське суспільство, яким воно було в XVII ст., XIX ст. і сучасне).

Зміни можуть відбуватися на різних рівнях і мати різний характер і масштаб. їх можна показати у вигляді дихотомних (парних) типів:

еволюційні — революційні;

реактивні (як реакція на якісь події) — проективні (заплановані заздалегідь);

стихійні — свідомі;

прогресивні — регресивні;

добровільні — нав'язані;

тривалі — короткотермінові;

якісні — кількісні та ін.

У соціології під терміном модернізація розуміють перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального; перехід від стабільного суспільства, до суспільства, яке безперервно змінюється.

Розрізняють "первинну" і "вторинну" модернізацію. "Первинна модернізація"— це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури, у зв'язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

"Вторинна модернізація" (її ще називають "навздогінна модернізація") пов'язана з індустріалізацією країн, що розвиваються. Ці країни ще називають країнами Третього світу, оскільки, на відміну від капіталістичних і соціалістичних країн (Перший і Другий світ), вони ще тільки визначалися із обранням соціально-економічних і культурних взірців для свого модернізаційного розвитку. Головною відмінністю вторинної модернізації від первинної є та, що вона відбувається уже за умов існування зрілих соціально-економічних і культурних взірців, якими до розпаду соціалістичної системи були так звані розвинуті країни Першого та Другого світів, а сьогодні залишилися тільки країни Заходу. Тому сьогодні таку модернізацію іноді ще називають "вестернізація".