1. Розрахунково-аналітичні методичні прийоми у бухгалтерському обліку

       Товарно-грошові відносини зумовлюють відобра­ження об'єктів обліку в єдиному грошовому вимірнику, про­відну роль у чому виконують розрахунково-аналітичні мето­дичні прийоми. Об'єкти обліку відображають за фактичною вартістю, яка склалася у результаті їх виробництва або придбання, з усіма витратами на установку, монтаж, пуско­налагоджувальні роботи та ін. Тому вимірювання еконо­мічних явищ і процесів, відображуваних у бухгалтерському обліку, ґрунтується на оцінці і калькулюванні.Витрати і ре­зультати виробництва, взаємовідносини з фінансовими, кредитними і податковими органами, а також іншими під­приємствами, розрахунки з оплати праці, утворення і ви­користання фондів підприємств, інвестиції відображають у

бухгалтерському обліку за допомогою розрахунково-ана­літичних прийомів.

       У результаті оцінки і калькуляції утворюються нові економічні категорії - собівартість, чистий прибуток, рен­табельність, валовідоходи і валові витрати та ін.

       Оцінка - це спосіб відображення у обліку майна, гос­подарських операцій і всієї господарської діяльності в уза­гальнюючому грошовому вимірнику. Оцінка дає змогу відо­бражати в обліку затрати живої і уречевленої праці у госпо­дарських засобах, визначати фактичні витрати у вироб­ництві та інших господарських процесах. В основу оцінки у бухгалтерському обліку покладена фактична собівартість предметів і знарядь праці.

       Формування собівартості продукції (робіт, послуг) відображають у бухгалтерському обліку з використанням розрахунково-аналітичних та спеціальних методичних при­йомів обліку і калькулювання. Так, основні засоби оцінюють за початковою вартістю їх спорудження, придбання, мон­тажу та за залишковою вартістю, за вилученням зносу. На­рахування в обліку зносу є способом уточнення оцінки основних засобів.

       Фактичну собівартість для оцінки господарських за­собів можна визначити лише при бухгалтерському обліку витрат, пов'язаних із господарськими процесами поста­чання, заготовлення матеріалів, виробництва і реалізації продукції. Обчислення собівартості за даними бухгал­терського обліку витрат називається калькулюванням.

              У теорії бухгалтерського обліку для оцінки об'єктів обліку застосовуються принципи єдності і реальності.

В основу принципу єдності оцінки покладено її одно­значність на всіх підприємствах і незмінність впродовж три­валого часу. Іншими словами - це незмінність облікової політики підприємства.

Принцип реальності оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового показника об'єкта обліку величині втіленої в нього живої і уречевленої праці. Реальність оцін­ки можлива при точній калькуляції фактичної собівартості заготівлі матеріалів, виробництва і реалізації продукції, скоригованих на індекс інфляції.

       У поточному обліку застосовуються облікові ціни -умовна оцінка сировини, матеріалів, які використовуються впродовж облікового циклу. У кінці місяця облікові ціни доводять до фактичних, регулювання здійснюється з використанням аналітичного обліку відхилень фактичної вартості сировини, матеріалів від умовної.

       Собівартість  матеріалів,   продукції  визначають способом калькулювання, тобто узагальненням різнорідних витрат у єдиному грошовому вимірнику і групуванням їх за видами продукції (робіт, послуг).

       Витрати групуються за об'єктами калькулювання і структурою витрат - елементами і статтями собівартості.

       Елементи витрат - витрати предметів праці, знарядь праці і безпосередньо живої праці. Вони єдині для всіх господарських процесів. Витрати предметів праці складаються з таких елементів: сировини і матеріалів; виробів і напівфабрикатів контрагентів; палива і енергії. Витрати знарядь праці проявляються через амортизаційні відрахування на неї.

       Статті собівартості - витрати, згруповані за об'єктами калькулювання, за економічним змістом відпо­відно до їх призначення у відтворенні суспільно необхідного продукту.

       Класифікація виробничих витрат - це групування витрат за технологічним призначенням і економічним зміс­том, яке дає змогу управляти формуванням собівартості продукції (робіт, послуг).

       За технологічним призначенням витрати поділяють на основні (технологічні) і допоміжні (по обслуговуванню ви­робництва та управління).

       За способом включення до собівартості витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо відносять на собі­вартість виробу або групи виробів (заробітна плата виробничих робітників, сировина і матеріали, паливно-енергетич­ні ресурси та ін.).

Непрямі витрати не відносять прямо на собі­вартість того або іншого виду продукції, оскільки вони ма­ють загальне призначення -витрати на управління та обслуговування виробництва.

       За принципом зв'язку з технологічним процесом витрати поділяють на змінні, постійні та умовно-змінні.

Змінними називаються витрати, розмір яких прямо залежить від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) (сировина і матеріали, паливо, енергія та ін.).

Постійними називають витрати, розмір яких не залежить від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), це загальновиробничі і загальногосподарські витрати.

Умовно-постійні - це витрати, розмір яких залежить частково від обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) і частково від інших джерел нагромадження коштів. Заро­бітна плата робітників нараховується частково за рахунок витрат виробництва і частково за рахунок коштів фондів стимулювання.

       Отже, розрахунково-аналітичні методичні прийо­ми реалізують метод бухгалтерського обліку в оцінці об'єктів обліку, їх собівартості та калькулюванні продукції (робіт, послуг).