Тема 5. Класифікація та особливості кредитних операцій банків
Мета лекції – вивчити сутність, класифікацію та особливості здійснення кредитних операцій банків План лекції:
5.1. Класифікація та сутність банківських кредитів
5.2. Кредитний процес в банку
5.3. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
5.1. Класифікація та сутність банківських кредитів
Кредитування є специфічною відокремленою формою грошових відносин і має певні особливості, пов’язані з обслуговуванням відтворювальних процесів в економіці. Можливість виникнення кредитних відносин обумовлена, з одного боку, існуванням тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх на певний термін під відсоток, а з іншого – позичальників, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.
Отже, суб’єктами кредитних відносин виступають, з одного боку, кредитори, які надають кошти в тимчасове користування, а з іншого – позичальники, які ці кошти отримують. Об’єктом кредитної угоди є грошові та матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.
Банківський кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається в тимчасове користування на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника та можливості задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно, стягнення заборгованості з поручителів/гарантів тощо.
Принципи зворотності і строковості означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Від дотримання цих принципів залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки повернені позики є одним із джерел кредитних ресурсів. Порушення принципів зворотності і строковості приводить до виникнення простроченої заборгованості за кредитами і погіршення якості кредитного портфеля банку.
Принцип платності полягає в тому, що в процесі кредитування банк вимагає від позичальників не тільки повернення кредиту, а й сплати відсотків за його користування. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивним супутником кредиту. За рахунок відсотків банки покривають свої витрати на залучення коштів й отримують прибуток.
Цільовий характер кредитування передбачає використання отриманого кредиту тільки на конкретні цілі, оговорені у кредитному договорі. Цільове використання кредиту легше простежити, якщо однією з умов його надання є відкриття позичальником поточного рахунку в банку.
До основних функцій кредиту можна віднести такі функції:
перерозподільна – полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність одним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності;
заміщення готівкових коштів платіжними засобами – полягає в тому, що кредит, виступаючи інструментом ефективного регулювання грошового обороту, дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті через збільшення маси комерційних векселів та маси бан-ківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора і збільшенню обсягів рефінансування;
контролююча – полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за дотриманням принципів кредитування.
Розподіл банківських кредитів залежно від критерію класифікації подано на рис. 5.1.1.
За строками користування виділяють:
короткострокові кредити — кредити до 1 року, які надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді тощо;
середньострокові кредити — кредити від 1 до 3 років, які надаються на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;
довгострокові кредити — кредити понад 3 роки, які можуть надаватись для формування основних фондів, фінансування капітальних вкладень, реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та ін.
За кількістю кредиторів кредити поділяються на:
кредити, які надаються одним банком;
консорціумні (синдиковані) кредити, тобто кредити, які надаються одному позичальнику двома або більше банками, що об’єдналися в консорціум (синдикат) з об’єднанням кредитних ресурсів.
За об’єктом кредитування кредити можуть спрямовуватися на:
поточну діяльність – це кредити, що спрямовані у сферу обігу та надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і здійсненням витрат. Серед кредитів, наданих на поточну діяльність, можна окремо виділити кредити на внутрішні торговельні операції та кредити на експортно-імпортні операції;
Рис. 5.1.1. Класифікація банківських кредитів
інвестиційну діяльність – це спрямовані у сферу виробництва кредити, що надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень.
За забезпеченням кредити поділяються на:
забезпечені заставою – це кредити, за якими в якості забезпечення позичальником або третьою особою надаються: майно (рухоме і нерухоме), майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави відповідно до законодавства України;
забезпечені гарантією або порукою – виражаються в юридичному оформленні зобов’язання з боку гаранта (поручителя) погасити заборгованість позичальника перед банком у випадку, коли цього не зможе зробити позичальник за якихось об’єктивних умов. У ролі гаранта (поручителя) можуть виступати фінансово надійні підприємства; внутрішні та іноземні кредитні установи, компанії, фірми; фізичні особи;
незабезпечені (бланкові) – це кредити без будь-якого забезпечення, які надаються банком у межах наявних власних коштів із можливим застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і позитивну кредитну історію.
За методами надання кредити поділяються на:
кредити, що надаються у разовому порядку шляхом одноразового списання коштів з позичкового рахунка на цілі, передбачені кредитним договором;
у межах відкритої кредитної лінії шляхом багаторазового списання коштів з позичкового рахунка на підставі заявок позичальника в межах суми та на цілі, встановлені кредитним договором. Кредитна лінія зазвичай відкривається в межах визначеного контракту (групи контрактів), який використовується впродовж тривалого часу або в межах фіксованого строку кредитних відносин банку з позичальником. В банку відкривають такі види кредитних ліній: кредитна лінія, що поновлюється; кредитна лінія, що не поновлюється; кредитна лінія, що надається траншами.
кредити за методом овердрафт – це одна з форм короткострокового кредиту, при наданні якого банк має право здійснювати оплату платіжних документів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника в межах визначеного договором ліміту. Овердрафт призначений для покриття короткострокових платіжних розривів і не призначений для кредитування на термін понад 30 днів.
За методами погашення виділяють:
кредити, що погашаються одноразовим платежем на конкретну дату, яка вказана в кредитному договорі як строк повернення кредиту;
кредити, що погашаються з розстроченням платежів. У цьому випадку сума кредиту погашається частинами протягом усього строку користування кредитними коштами. Період погашення вказується у кредитному договорі та може бути періодичним (щомісячно, щоквартально, 1 раз на півріччя, 1 раз на рік) чи згідно зі встановленим кредитним договором графіком.
За категорією кредитного ризику кредити поділяються на:
стандартні кредити – кредитний ризик за такими операціями є незначним і становить 1% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями у іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки, – 2% чистого кредитного ризику;
кредити з підвищеним ризиком. У складі кредитів з підвищенним ризиком окремо виділяють кредити під контролем, субстандартні, сумнівні і безнадійні:
а) кредити під контролем – кредитний ризик за такими операціями є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику, а кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки, – 7% чистого кредитного ризику;
б) субстандартні кредити – кредитний ризик за такими операціями є значним, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки – 25% чистого кредитного ризику. За такими кредитами є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;
в) сумнівні кредити – це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50% чистого кредитного ризику, а за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, в яких нема джерел надходження валютної виручки – 60% чистого кредитного ризику;
г) безнадійні кредити – це операції, ймовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними і становить 100% чистого кредитного ризику.
За характером встановлення відсоткової ставки:
кредити з фіксованою відсотковою ставкою, тобто ставка встановлюється в момент підписання договору і є незмінною протягом усього періоду кредитування. Фіксована ставка встановлюється, як правило, за короткостроковими кредитами;
кредити з плаваючою відсотковою ставкою, тобто ставка, встановлена у кредитному договорі, періодично переглядається і прив’язується до рівня облікової ставки Національного банку та фактичних темпів інфляції.
За способами сплати процентів кредити поділяються на:
кредити, проценти за якими можуть сплачуватися через визначені кредитним договором проміжки часу (щомісячно, щоквартально та ін.);
кредити, проценти за якими сплачуються після закінчення строку кредитування;
дисконтні кредити – сплата процентів за користування кредитом (дисконт) здійснюється одночасно з видачею кредиту.
Банки можуть надавати своїм клієнтам такі види кредитів:
інвестиційний кредит – це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних проектів на принципах кредитування. Необхідність інвестиційного кредиту пов’язана з об’єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку з необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Основними об’єктами інвестиційного кредитування є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства;
іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна – землі і виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі.
лізинговий кредит – це кредит, який надається банком (лізингодавцем) лізингоотримувачу у вигляді передачі останньому майна, що належить лізингодавцю або придбане ним за заявкою лізингоотримувача на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі);
факторинг – операції банку з кредитування оборотного капіталу клієнта шляхом придбання права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості;
вексельний кредит — банківські операції з врахування векселів або з кредитування клієнтів під заставу векселів. Врахування векселів представляє собою форму банківського кредитування юридичних і фізичних осіб шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) з метою отримання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. Економічна сутність операції врахування векселю полягає у достроковому продажу векселя його власником (векселедержателем) банку і трансформація комерційного кредиту в банківський;
мікрокредит – кредит, який надається суб’єктам малого підприємництва на комерційній основі за умови дотримання принципів кредитування. Мікрокредити надаються підприємствам з кількістю працюючих до 250 осіб, а максимальна сума такого кредиту не має перевищувати 125 тис. дол. США або їх еквівалента у гривні за курсом Національного банку України;
споживчий кредит – це кредит, який надається в національній та іноземній валюті фізичним особам – резидентам України – на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг (оргтехніки, аудіо-, відеотехніки та ін.), придбання нерухомості, придбання автомобілів, оплату навчання, лікування та ін. Банки надають кредити фізичним особам у сумі, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Сума кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів;
кредитування за операціями репо – кредитна операція, що грунтується на двосторонній угоді між банком та суб’єктом господарювання про купівлю банком цінних паперів підприємства з подальшим зобов’язанням підприємства викупити ці цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату;
форфейтинг – кредитування зовнішньоекспортних операцій у формі купівлі без права регресу банком – форфейтором у експортера (продавця) векселів чи інших боргових вимог, акцептованих імпортером. У такий спосіб експортер передає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг означає перехід усіх ризиків до банку – покупця векселя. Банк сплачує експортеру суму векселя за вирахуванням відсотків, а боржник (покупець товарів) погашає свої зобов’язання перед банком регулярними платежами. Якщо платоспроможність імпортера-позичальника викликає сумнів, то форфейтор може вимагати в нього гарантію банку країни – імпортера у формі авалювання векселя чи безумовної та безвідкличної гарантії щодо боргового зобов’язання, яке він хоче придбати. Ставки кредитування за форфейтингом диференційовані залежно від термінів кредитування, валюти і рівня ризику. Форфейтинг, як правило, використовується при поставках машин, обладнання на крупні суми з тривалою розстрочкою платежа (до 7 років).
Схему здійснення форфейтингової операції наведено на рис. 5.1.2.
1 – виставлення експортером рахунку (переказного векселя) на оплату експортованих товарів; 2 – вимога форфейтбанку до імпортера щодо акцепту платіжних документів та гарантування оплати боргу банком країни-імпортера; 3 – акцептування імпортером платіжних документів; 4 – прохання імпортера до банку надати гарантію оплати боргу; 5 – гарантія банку країни імпортера перед форфейтбанком щодо оплати боргу імпортером; 6 – придбання форфейтбанком векселів чи інших боргових вимог без права регресу з їх оплатою: 7 – погашення імпортером боргу перед фор-фейтбанком.
Рис. 5.1.2. Схема здійснення форфейтингової операції
Банківські кредити переважно надаються під забезпечення, яке дозволяє знизити втрати банку у випадку непогашення позичальником заборгованості за кредитом. Найбільш поширеною формою забезпечення за кредитом є застава.
Застава надає право кредитору (заставодержателю) у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
Залежно від предмета виділяють такі види застави:
застава нерухомого майна (іпотека);
застава товарів у обороті або у переробці;
заклад;
застава цінних паперів;
застава майнових прав.
Іпотека – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця або третьої особи. Залежно від предмета іпотеки виділяють:
іпотеку житла (будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси, незавершене будівництво та інше нерухоме майно);
іпотеку земельних ділянок (іпотеку землі);
іпотеку комерційної нерухомості (комерційну іпотеку).
Іпотека може виникати на підставі договору, який укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає обов’язковій державній реєстрації.
До товарів у обороті або в переробці, що виступають в якості предмета застави, можуть належати сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів у обороті або в переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави. У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов’язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості.
Заклад – застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Відповідно до угоди про заставу предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу. Заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором.
Відповідно до Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави на права вимоги за зобов’язаннями (майновими правами), в яких він є кредитором, як існуючих так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. В цьому випадку в договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов’язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
Застава цінних паперів (векселів тощо) може здійснюватися шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім’я якої було видано цінний папір. За угодою сторін цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку. Купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом застави лише у випадках, якщо вони передані кредитору заставленого зобов’язання.
В якості забезпечення за кредитом також можуть виступати гарантія й поручительство (порука) третьої особи або свідоцтво страхової організації (страховий поліс).
Гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.
Принципал – особа, за заявою якої надається гарантія.
Бенефіціар – особа, на користь якої надається гарантія.
У випадку видачі гарантії банк-гарант утримує комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії.
Поручительство (порука) є дуже схожою з гарантією формою забезпечення зобов’язань за кредитом, згідно з якою одна особа (поручитель) зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов’язання в повному обсязі або частково.
Поручителями можуть виступати фізичні та юридичні особи. Позичальник і поручитель у разі невиконання зобов’язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор має право у разі невиконання зобов’язання пред’явити вимоги як до боржника, так і до поручителя. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що і боржник, зокрема, за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо договором поруки не передбачено ліміт відповідальності. У випадку, коли поручитель зобов’язаний відповідати за виконання частини зобов’язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину. До поручителя, що виконав зобов’язання за боржника, переходять усі права кредитора за кредитним зобов’язанням в обсязі, в якому поручитель задовольнив вимоги банку.
Свідоцтво страхової організації (страховий поліс) представляє письмову угоду між страхуваником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник-позичальник зобов’язується сплатити страхові платежі у визначенні терміни та виконати інші умови договору страхування. Договір страхування кредитного ризику укладається відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для цього виду страхування. За умови наявності страхового поліса банк-кредитор у разі непогашення позичальником заборгованості за кредитом має право вимагати відшкодування збит-ків від страховика.
Ключовою передумовою системи управління кредитними операціями банку є продумана кредитна політика, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації. Кредитна політика охоплює найбільш важливі елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, що фіксуються в письмовому вигляді і затверджуються на засіданнях Кредитного комітету і Комітету кредитного нагляду.
У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують механізм її реалізації. Кредитна політика затверджується правлінням банку і є основним документом, яким керується керівництво банку при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, що здійснюють кредитування.
Кредитна політика створює основу організації кредитного процесу та визначає:
пріоритетні напрями кредитування та специфіку діяльності банку;
цілі, виходячи з яких формується кредитний портфель (види терміни погашення, розміри і якість кредитів);
опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;
рівень допустимого ризику;
критерії сприятливих і несприятливих кредитів;
можливості банку і його клієнтів;
правила розрахунку і формування резервів під нестандартну заборгованість за кредитами;
основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного забезпечення;
права та обов’язки кредитних працівників тощо.
Кредитна політика банку формується, виходячи з сукупності факторів, що визначаються величиною його капіталу і активів, складом клієнтури, спеціалізацією, місцезнаходженням, наявністю мережі філій, станом економічної кон’юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо.
Основним принципом кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, у відповідності з яким, незалежно від суми потенційного доходу, кредит не видається, якщо його видача супроводжується недопустимим рівнем ризику.
Банк може проводити кредитну політику таких типів, як обережну, помірну чи агресивну.
Кредитна політика банку визначається як обережна, якщо частина кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, тобто банк забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій, але в цьому випадку він втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами бажано для недавно утвореного банку, який ще не має достатнього досвіду роботи на кредитному ринку.
При помірній кредитній політиці частина кредитів у робочих активах знаходиться в межах 30 – 50%. Така політика властива стабільним і надійним банкам, що мають достатній досвід у сфері кредитування.
У випадку, коли частина кредитів перевищує 50% робочих активів, кредитну політику банку є агресивною. Агресивна кредитна політика має бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути тривалою. Варто пам’ятати, що чим більше частина кредитів у робочих активах і довше часовий термін її існування, тим вище рівень кредитного ризику.
Банкам забороняється надавати кредити на:
покриття збитків господарської діяльності позичальника;
формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Безпосередню організацію роботи банку з приводу обслуговування клієнтів, що звернулися за кредитом, або їх залучення здійснюють робітники Фронт-офісу банку, до завдань яких належать:
залучення клієнтів за допомогою інформування про існуючі банківські продукти;
аналіз документів, що надаються клієнтом з метою отримання кредиту та проведення попереднього інтерв’ю з клієнтом;
оцінка предмета застави за кредитом;
оцінка кредитоспроможності клієнта та прийняття рішення про видачу кредиту або відмову у його видачі;
узгодження параметрів, укладання кредитної угоди з клієнтом тощо.
Супроводження та контроль за організацією кредитних операцій з клієнтами покладено на Бек-офіс банку. У сфері організації кредитних операцій до завдань та функції бек-офісу належать такі:
приймання від підрозділів фронт-офісу договорів кредитної справи і перевірка повноти та правильності оформлення наданого пакету документів;
здійснення контролю за встановленими лімітами кредитування;
забезпечення перерахування коштів;
супроводження кредитної операції (нарахування відсотків та комісії, контроль за своєчасністю та повнотою погашення заборгованості за кредитом;
формування та відображення в обліку резервів для відшкодування можливих втрат за кредитним операціями тощо.
Банківські кредити надаються на платній основі. Основним видом плати за користування банківським кредитом є процентна ставка – плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими коштами.
Банки встановлюють процентну ставку за кредитом з урахуванням таких факторів:
облікової ставки Національного банку;
темпів інфляції;
строків кредитування;
суми кредиту;
ціни кредитних ресурсів;
рівня кредитного ризику;
попиту на кредити;
ліквідності та вартості застави;
змісту проекту, що кредитується;
ставки банків-конкурентів;
характеру відносин між банком і клієнтом.
Базою для встановлення рівня відсоткової ставки є облікова ставка Національного банку, яка може змінюватися залежно від цілей грошово-кредитної політики. У разі зміни облікової ставки процентна ставка, зазначена у договорі, може переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, діючі на міжнародних ринках капіталів – LIBOR та ін.
Врахування банками темпів інфляції при встановленні процентної ставки проводиться з метою недопущення знецінення ресурсів, виданих в якості кредиту позичальнику. Як правило, банки враховують той рівень інфляції, який не покрито обліковою ставкою.
Строк кредитування прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за кредитом: чим він довше, тим дорожче буде кредит для позичальника. Це пояснюється тим, що в процесі довгострокового кредитування банк приймає на себе більші ризики, ніж при видачі короткострокового кредиту.
Сума кредиту обернено впливає на рівень відсоткової ставки. Звичайно процентна ставка нижча при видачі великого кредиту, оскільки відносні витрати, пов’язані з його обслуговуванням, нижчі, ніж при обслуговуванні кількох малих кредитів. Крім того, великі кредити надаються, як правило, великим та фінансово стабільним клієнтам. Але з цього правила можуть бути винятки. Так, банк може не зменшувати проценту ставку за великим кредитом, коли за його підрахунками це може призвести до підвищення ризику кредитного портфеля внаслідок порушення принципу диверсифікації.
Ціна кредитних ресурсів прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за кредитом: чим дорожче банк залучає ресурси, тим, за інших рівних умов, вищою буде процентна ставка. На ціну кредитних ресурсів впливає ставка за депозитами, ставка за отриманими міжбанківськими кредитам та інші витрати банку щодо залучення коштів.
Рівень кредитного ризику також прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за кредитом: чим вище рівень кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від кредитної операції, тому більш ризиковані кредити видаються під вищу ставку процента. У цьому випадку ставка відсотка має компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення ресурсів.
Попит на кредити прямо впливає на рівень процентної ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за кредитами. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурент-ні переваги. Чим більша пропозиція кредитів, тим дешевше вони будуть для позичальника, і навпаки.
Ліквідність та вартість застави протилежно впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Чим вище ліквідність та вартість застави, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за кредитом. Це пов’язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення кредиту за рахунок її реалізації.
На рівень процентної ставки впливає зміст проекту, що кредитується. Чим рентабельніше проект, що кредитується, тим нижче буде рівень ризику і, відповідно, ціна кредиту. Це пояснюється тим, що реалізація прибуткового проекту дозволить отримати позичальнику сталі грошові потоки, які можуть бути використані для погашення заборгованості за кредитом.
Ставки банків-конкурентів враховується при встановленні рівня відсоткової ставки за кредитом залежно від характеру процентної політики, яку проводить банк. Наприклад, прагнучи отримати додаткові прибутки, банк може встановити відсоткову ставку вище, ніж у конкурентів, але в цьому випадку він може втратити потенційних позичальників. І, навпаки, якщо банк проводить політику збільшення сегмента ринку кредитування, процентна ставка має бути встановлена на нижчому, ніж у конкурентів, рівні.
Характер відносин між банком і клієнтом є суб’єктивним фактором, що впливає на рівень відсотка за кредитом. За умови тривалих відносин та позитивної кредитної історії банк з власної ініціативи може знижувати ставку відсоткову для окремих клієнтів.
Визначити пріоритетність впливу наведених факторів на рівень ставки за кредитом майже неможливо, тому банки мають враховувати їх усі в комплексі. Враховуючи означені фактори, банк має встановити таку відсоткову ставку для позичальника, яка дозволить отримати прибуток від кредитної операції.
Розмір процентної ставки та порядок її сплати встановлюються банком самостійно і визначаються в кредитному договорі. Ставка за кредитом може бути фіксованою – за умови загальної тенденції зниження кредитних ставок на ринку або плаваючою – у випадку їх підвищення.
Нарахування відсотків за кредитом здійснюється з використанням схем простого та складного відсотка.
Порядок нарахування та стягнення відсотків визначаються у кредитному договорі. Відсотки нараховуються за календарне число днів користування кредитом на суму залишку заборгованості. Сума нарахованих відсотків погашається позичальником відповідно до встановленого банком графіку. Як правило, відсотки погашаються щомісячно, в окремих випадках нарахування та стягнення відсотків проводиться авансом у момент видачі позики.
Поряд з процентною ставкою банки можуть встановлювати комісійну винагороду (комісію), яка виступає додатковим елементом ціни банківського кредиту. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов’язану з оформленням кредиту і контролем за його погашенням, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до ставки відсотка. Величина та порядок стягнення комісійної винагороди визначається тарифами банків, які затверджуються рішенням правління, та договорами, що укладаються між банком та клієнтами.