Висновки

Проаналізувавши наведений вище матеріал можна стверджувати, що без здійснення політики демонополізації економіки і побудови розвинутої системи контролю за діяльністю природних монополій:

• влада відчуватиме себе дедалі невпевненіше і буде все менш послідовною через прямий і непрямий політичний тиск з боку монополій;

• народ почуватиметься обмеженим у своїх правах, не особливо розбираючись, хто і де їх конкретно порушує, і накопичуватиме критичну масу роздратування щодо влади взагалі;

• ринкові відносини залишаться переважно гаслами через відсутність конкуренції в ключових сферах життєдіяльності суспільства, і як наслідок економічні проблеми поглибляться.

Також необхідно зазначити, що можливості Антимонопольного комітету сьогодні досить обмежені. По-перше, він не є незалежною структурою, як це практикується в цивілізованих західних країнах. У нас Антимонопольний комітет — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом і тому повинен іти у руслі позиції Кабінету міністрів з усіх питань, у тому числі тих, які стосуються діяльності природних державних монополій. По-друге, сьогодні Антимонопольний комітет поєднує контролюючі та регулюючі функції, що також нонсенс. По-третє, в умовах відсутності регулюючих органів у сфері транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства сфера регулювання Антимонопольного комітету занадто широка для того, щоб «охопити її» наявними людськими ресурсами. Тому численні конфлікти, що існують у сфері діяльності монополій, очевидно, надалі поглиблюватимуться.

Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонопольну політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинен здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Поглиблення економічних перетворень й активізація інтеграційних процесів загострюють питання щодо державної антимонопольної політики стосовно захисту суб'єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, зловживань монопольним становищем на ринку, антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та, відповідно, потребує вдосконалення механізму здійснення державного контролю в сфері захисту економічної конкуренції та забезпечення захисту конкурентних відносин в Україні.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвитих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Також, виходячи з викладеного матеріалу, слід зазначити основні завдання монопольно-конкурентної політики в Україні. До них можна віднести такі як:

• оптимізацію величини питомої ваги ренти природних монополій, що вилучається до Державного бюджету, з величиною доходів суб’єктів природ­них монополій та розмірами тарифів на їхні послуги;

• недопущення безпосереднього використання монопольної ренти, яка утворюється у сфері природних монополій, як джерела додаткових інвестицій у конкурентні галузі;

• створення системи органів державного регулювання суб'єктів природ­них монополій, що виключало б поєднання в одному державному органі функцій економічного регулювання відповідних ринків та функцій управлін­ня майном суб'єктів природних монополій;

• забезпечення повноти регулювання суб'єктів природних монополій, зо­крема, щодо однозначного регулювання цін (тарифів), якості послуг та їхньої доступності;

• забезпечення економічної обгpунтованості тарифного регулювання су­б'єктів природних монополій, зокрема, шляхом недопущення обов'язкового відшкодування за рахунок тарифів витрат, безпосередньо не пов'язаних з ви­робництвом відповідних послуг;

• реструктуризацію монопольних утворень, що не належать до сфери природ­них монополій, і цілісність яких штучно підтримується органами місцевої влади; - обов'язкове врахування при реалізації податкової, регуляторної, інвес­тиційної, митно-тарифної, приватизаційної, промислової політики їхнього впливу на бар'єри вступу суб'єктів господарювання на товарні ринки;

• посилення штрафних санкцій, що застосовуються до суб'єктів господа­рювання - порушників законодавства про захист економічної конкуренції, у випадках зловживань ними монопольним (домінуючим) становищем або вчи­нення антиконкурентних узгоджених дій;

Як показано в курсовій роботі, надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення, так би мовити, "держав у державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, створюється низька якість продукції що роблять цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули пошуку більш ефективних рішень при розв'язанні проблем організації виробництва.