3.3. Основні підходи до управління грошовими потоками підприємства.

 

Розподіл грошових потоків на операційну, інвестиційну і фінансову складові обумовлено винятково потребами фінансового менеджменту. Даний підхід не передбачає виділення “продуктивних” і “непродуктивних” витрат. Якщо велике промислове підприємство має на своєму балансі роздрібний магазин, то сума доходу від реалізації в ньому товарів буде включена до складу загального операційного потоку всього підприємства. Широко розповсюджене в статистичній звітності виділення “основної” і “не основної” діяльності при розрахунку грошових потоків не враховується. Також не передбачається відображення “соціальної” діяльності підприємства. Будь-яке придбання основних фондів буде показано як інвестиційна діяльність, будь-які грошові витрати будуть віднесені до виробничих чи фінансових відтоків. Єдиною формою “непродуктивних” витрат засобів є виплата дивідендів з чистого прибутку підприємства. У даному випадку відображається факт отримання власниками підприємства належної їм частини результатів його діяльності – чистого прибутку.

Ці принципи не зовсім відповідають вітчизняній практиці, коли держава наказує підприємствам, з яких конкретно джерел – собівартості продукції чи чистого прибутку – підприємство повинне фінансувати ті чи інші витрати. Іншими словами, держава, крім своєї законної долі в кінцевому продукті (податок на прибуток), вилучає в процесі розподілу неабияку величину коштів, які повинні належати тільки власникам чистого прибутку. Даний підхід настільки глибоко закріпився в громадській свідомості, що питання про його правомірність виникає дуже рідко. Наприклад, вважається абсолютно звичайним, що витрати підприємства на рекламу в межах офіційної норми є виробничими витратами і можуть бути виключені з оподаткованої бази, а все, що витрачено на рекламу понад ці норми, зменшити суму податку на прибуток вже не може, тобто повинне оплачуватися з чистого прибутку.

Аналогічний підхід склався до так званих “соціальних” витрат підприємства. Отже, вкладаючи свої гроші у власний капітал підприємства, інвестор повинен пам'ятати, що офіційно встановлена ставка податку на прибуток не відображає всіх реальних витрат, які повинне буде понести підприємство, перш ніж зможе розрахуватися з ним по дивідендах. Не дивна відсутність ентузіазму у потенційних інвесторів щодо вкладення грошей у вітчизняні підприємства.

Одним з різновидів грошових потоків є ліквідний грошовий потік, що представляє собою зміну чистої кредитної позиції підприємства за рік.

Чиста кредитна позиція – це різниця між сумою коротко- і довгострокових кредитів банку і наявністю у підприємства коштів. Вона показує, чи володіє підприємство надмірними коштами для покриття зобов'язань, що залишаються після погашення банківських позичок, і визначається за формулою:

Чкп = (Дк + Кк) – Дс

(3.1)

 

де Чкп- чиста кредитна позиція;

Дк- довгострокові банківські кредити;

Кк- короткострокові банківські кредити;

Дс- залишок коштів.

Позначивши залишки на початок року нижнім індексом ₀, а залишки на кінець року – нижнім індексом ₁, отримаємо формулу для визначення ліквідного грошового потоку :

Лдп = Чкп₀ – Чкп₁

(3.2)

 

де Лдп - ліквідний грошовий потік;

Чкп₀ - залишки на початок року;

Чкп₁ - залишки на кінець року.

Даний показник пов'язує рух коштів з ефективністю використання коштів, залучених у вигляді банківських позик. Деякою мірою він характеризує ліквідність підприємства. Через те, що виключається вплив основних фінансових факторів, його значення буде приблизно дорівнювати сукупному грошовому потоку від операційної й інвестиційної діяльності.