5. Початок державотворчих процесів

1 грудня 1991 року, одночасно з Усеукраїнським референдумом, на який винесли питання про підтримку Акта проголошення незалежності, відбулися вибори першого президента України. З шести кандидатів переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук (61,6% голосів).

У країні почалися трансформації, які мали охопити всі сфери життя. Планувалося: • у політичній площині — ліквідувати інститути тоталітаризму й перейти до демократичного суспільства; • в економічній — ліквідувати командно-адміністративне управління народним господарством і перейти до багатоукладної економіки на ринкових засадах; • у соціальній сфері — перейти від людини-гвинтика системи, влади, держави до проголошення й захисту найважливіших цивілізаційних цінностей — життя, честі, гідності, добробуту; • у гуманітарній сфері — від класових, ідеологічних стереотипів до гуманістичних цінностей; • у міжнародній — від політики «мирного співіснування протилежних суспільних систем» до широкої інтеграції і міжнародного співробітництва.

Становлення української державності сприяло визнанню нашої країни світовим співтовариством. 2 грудня 1991 року Україну визнали Польща та Канада, 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави, зі 106 з них були встановлені дипломатичні відносини. З проголошенням незалежності України здійснено рішучий поворот у міжнародних відносинах.

Верховна Рада України прийняла нову концепцію зовнішньої політики, її представив перший міністр закордонних справ незалежної держави А. Зленко. У концепції наголошувалося, що Україна будує свою зовнішню політику на принципах взаємного розуміння й співробітництва, мирної співпраці та розв'язання всіх проблем між державами лише мирним шляхом, недопущення воєнних конфліктів, на основі взаємовигідних економічних торговельних зв'язків, економічного співробітництва, залучення в українську економіку вигідних інвестицій, широкого спілкування з державами міжнародного співтовариства в галузі культури, науки, спорту та інших сферах.

Економічні проблеми незалежної держави

Початок розбудови Української держави відбувався в дуже складних економічних умовах, які Україна успадкувала від попередньої епохи.

По-перше, значна частина української економіки (металургія, машинобудування) була зорієнтована в СРСР на виробництво продукції військово-промислового комплексу (ВПК) й фінансувалася центром. З розпадом Радянського Союзу фінансування припинилося, а з проголошенням нової зовнішньоекономічної доктрини Україна не потребувала такої кількості видів озброєнь.

По-друге, за роки СРСР багато галузей народного господарства України давно вичерпали свій ресурс, потребували нових вкладень і ґрунтовної перебудови, заміни застарілої техніки й обладнання (наприклад, Донбас). Останні радянські уряди активно сприяли піднесенню промисловості Кузбасу, енергетичних комплексів Сибіру, побудованих у Російській Федерації.

По-третє, українські промислові гіганти сталінських часів перетворювалися для молодої держави на екологічно небезпечні об'єкти, вимагали значних коштів для реконструкції, яких в Україні на початку 90-х pp. просто не було.

По-четверте, в Україні традиційно були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту. Зв'язані великою кількістю суміжників і постачальників в інших республіках СРСР, вони могли діяти тільки в умовах єдиної держави чи єдиного економічного простору. Для зв'язків із Заходом, як гадали деякі реформатори, Україна була не готова, крім того, на міжнародному ринку бачити нових конкурентів ніхто не бажав.

По-п'яте, за останнє століття природні ресурси України, передусім нафта й газ, були значною мірою вичерпані, придбати їх наша держава могла тільки за світовими цінами.

Таким чином, на початок 90-х pp. Україна залишалася без централізованого фінансування, із застарілим технічним парком, вичерпаними енергетично-паливними ресурсами та конкуренто неспроможним виробництвом.