СТЕЛЬМАЩУК Ю.ОАС-21.ПДВ

ВСТУП

Оподаткування підприємств — невід’ємна складова податкової політики та системи бухгалтерського обліку будь-якої країни. В умовах ринкової економіки бюджетні надходження залежать від результатів діяльності суб’єктів господарювання.

Податок на додану вартість є одним з шляхів надходження у бюджет держави грошей. Для виконання своїх функцій податкова система повинна відшліфувати роботу кожного податку, а також установити контроль за його справлянням. Особливо це стосується ПДВ,який забезпечує надходження значної частки доходів до бюджету. Податок на додану вартість домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію.

Питанням вивчення ролі, властивостей, наявних недоліків ПДВ, напрямів його реформування присвячено праці таких учених, як А. Амоша, В. Вишневський , В. Борейко, Т. Єфименко,І. Луніна , В. Парнюк , А. Сігаєв , А. Скрипник , А. Соколовська та ін.

Об'єктом дослідження є порядок формування та сплати ПДВ на ТзОВ «Гор-Агро».

У зв’язку із цим метою курсового проекту є:вивчити сутність податків,

визначити економічну сутність ПДВ та його роль у податковій системі країни та розглянути порядок обчислення і сплати ПДВ на підприємстві.

Предметом дослідження є порядок ведення обліку розрахунків з податку на додану вартість.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:- розкрити економічну сутність та значення податку на додану вартість в системі управління фінансів підприємства;

- зробити економічно-правовий аналіз нормативної бази та огляд спеціальної літератури з досліджуваної теми;

- дати коротку організаційно-економічну характеристику базового підприємства;

- розглянути документальне оформлення операцій по податку на додану вартість;

- розглянути фінансовий та податковий облік розрахунків з бюджетом по ПДВ;

- розкрити податкову звітність по ПДВ на підприємстві;

- запропонувати шляхи удосконалення обліку розрахунків з бюджетом по ПДВ;

- за результатами проведеної роботи зробити висновки.

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

1.1 Історія розвитку і виникнення ПДВ

Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порівняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 році, потім набув значного поширення — спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті країни. Єдина держава, де такого податку немає, — СПІА. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке перетворення цього податку на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу. В Україні податок на додану вартість становить близько 22 % консолідованого бюджету. Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і базується механізм дії податку на додану вартість.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.[1]

Податок на додану вартість (ПДВ) - один з наймолодших податків, що був інтегрований до податкових систем країн Західної Європи лише у середині ХХ ст. Введення податку на додану вартість (Value - Added Tax / VAT / англ.) було зумовлено необхідністю отримання додаткових стабільних надходжень до державного бюджету для відновлення економік після Другої Світової війни. Крім того, необхідність застосування такого чинника як додана вартість на об'єкт оподаткування в європейських економіках була зумовлена ​​побудовою спільного ринку. Зокрема, Римський договір про створення Європейського економічного Співтовариства (ЄЕС) 1957 року передбачав розробку і застосування низки заходів, спрямованих на гармонізацію систем непрямого оподаткування країн-членів, а наявність ПДВ у податковій системі стало обов'язковою умовою вступу до ЄЕС.

ПДВ вважається одним з найефективніших нововведень у фінансовій політиці і практиці ХХ століття. Він відноситься до непрямих податків, що утримуються з обігу. Як відомо, прямі податки стягуються з доходів платників податків, а непрямі на етапі обігу товарів. Непрямі податки, перш за все, призначені для переміщення податкового тягаря на кінцевого споживача. Саме тому, ПДВ досить часто називають “податком на споживання”[2]

Непрямі податки застосовуються як надбавка до ціни і сплачуються за рахунок її збільшення. Оскільки непрямі податки сплачуються споживачем при купівлі товарів, вони не залежать від прибутку продавця і тому є стабільним джерелом надходжень до бюджету. Разом з тим, непрямі податки є одним із значних ціноутворюючих факторів, що іноді має негативний вплив на ринкову кон'юнктуру.

Ідея введення податку на обіг, який є попередником ПДВ, належить німецькому підприємцю фон Саймонсу, який у 1920-х роках у своїх працях теоретично обґрунтовував доцільність і необхідність введення такого податку.

Першою ж країною, яка запровадила ПДВ була Франція. В його основу було покладено методику справляння та застосування податку з обігу. Процес запровадження ПДВ пройшов послідовно три етапи:

І етап (1937-1948 р.р.) - перехід від податку з обігу до єдиного податку на виробництво.

ІІ етап (1948-1954 р.р.) – створення системи роздільних платежів, відповідно до якої кожен виробник платив податок з загальної суми своїх продажів за вирахуванням податку, що входив до ціни куплених ним комплектуючих, з різницею в один місяць.

ІІІ етап (1954 р. – по сьогодення) - введення в податкову практику замість єдиного податку на виробництво податку на додану вартість, вдосконалення механізму адміністрування ПДВ.

Ідея ж введення та застосування ПДВ належить співробітку податкового департаменту Франції Морісу Лоре. Він описав схему дії ПДВ та обґрунтував його переваги перед податком з обігу. Такою перевагою, перш за все, було усунення каскадного ефекту при сплаті ПДВ. Однак протягом більш ніж десяти років ПДВ застосовувався лише у залежній від Франції африканській державі - Кот-д’Івуар, з метою виявлення оптимального механізму утримання та обліку даного податку.[3]

У Франції податок на додану вартість в сучасному вигляді був введений 1 січня 1968 р. з набранням чинності Закону П'ятої Республіки № 66-10. Головною метою цього закону було об'єднання, спрощення та узагальнення порядку справляння та обчислення податку на додану вартість з тим, щоб перетворити його в єдиний і сучасний податок на виробничі витрати.

У 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому в значній мірі сприяло прийняття 17 травня 1977 спеціальної директиви ЄЕС про уніфікацію правових норм, що регулюють справляння податку на додану вартість в країнах - членах Співтовариства. Згідно зазначеної директиви, ПДВ визначався як основний непрямий податок і запроваджувалося його обов'язкове введення для всіх країн - членів ЄЕС до 1982 р. Для країн, які мають намір в майбутньому вступити до Співтовариства, необхідною умовою ставало наявність функціонуючої системи ПДВ. Це обумовлювалось, зокрема, наявністю вагомого податкового компонента в складі так званих власних фінансових коштів ЄС, за рахунок яких формується його бюджет Наприклад, в 1999 р. частка відрахувань від податку на додану вартість у власних коштах Співтовариства становила 66%.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ сторіччя спостерігалась особливо вражаюча динаміка запровадження податку на додану вартість. Так, ПДВ було запроваджено у багатьох державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Чехії, Словачинні) та практично у всіх країнах з перехідною економікою країни СНД: Україна, Росія, Білорусь, Казахстан тощо.

На сьогоднішній день податок на додану вартість діє в більшості країн світу. ПДВ є складовою податкової системи майже в усіх промислово розвинених країнах, за винятком Сполучених Штатів Америки. Але й в США протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії про заміну податку з обігу на федеральний податок на додану вартість.[4]

Загальною тенденцією для всіх країн, що запровадили ПДВ, стало швидке перетворення цього податку в один з головних в податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% всіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії та Німеччині - 50%.

Позитивний ефект ПДВ виникає з його подвійної природи: з одного боку, він утримується при здійсненні кожної операції, що забезпечує значні надходження до бюджету, а з іншого – у зв’язку з частковим утриманням ПДВ, він не накопичується в ціні товару.

Крім того, на відміну від своїх історичних попередників - податку з обігу та податку з продажів - ПДВ має низку переваг, і перш за все це його економічна нейтральність. Іншими словами, цей податок не вносить викривлень в систему економічних стимулів суб'єктів господарювання. Податок з обігу, при якому всі торгові операції обкладаються податком без права відшкодування, створює серйозний дисбаланс в економічній системі. Податок з продажів у своїй "ідеальній" формі є, подібно ПДВ, економічно нейтральним податком на споживання. Проте з численних технічних причин при стягнення податку з продажів дуже непросто виокремити для обкладення податком продаж саме кінцевому споживачеві. Саме тому, витонченим теоретичним вирішенням багатьох пов'язаних з цим проблем є система оподаткування податком тільки доданої вартості, тобто введення ПДВ замість податку з продажів. При цьому процес збору податку та контролю виявляється розподіленим по всьому ланцюжку продавців і покупців товару, що дає свого роду ефект "саморегулювання"[5]

Таблиця 1.1

Переваги і недоліки ПДВ

Переваги	Недоліки
ПДВ виступає чинником, регулюючим розмір ціни	ПДВ є чинником, що стримує розвиток виробництва
ПДВ є доходом держави, що постійно поступає і стабільним	ПДВ є чинником, що стимулює інфляцію
ПДВ відрізняється простотою стягування та виступає чинником, якийпримушує ліквідовувати зайві ланки господарювання	ПДВ - соціально несправедливий податок, оскільки він не залежить від платоспроможності платника
ПДВ має механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань	ПДВ сприяє вимиванню оборотних коштів підприємства, якщо своєчасно не відбувається його бюджетне відшкодування

Отже, недоліки ПДВ передовсім пов’язані з проголошенням законодавства, яке регулює цей податок, зокрема є норми, що сприяють зловживанням у сфері оподаткування і навіть стимулюють їх. Недосконалою і громіздкою є система адміністрування ПДВ, також маємо низьку правову культуру та обізнаність усіх суб’єктів податкових відносин. Усунення цих недоліків, яке можна здійснити в досить короткі строки, дасть змогу зробити цей податок більш технологічним і придатним для застосування в Україні. Для підвищення ефективності оподаткування і прозорості системи адміністрування ПДВ доречно внести такі зміни до законодавства:

1. Зменшити основну ставку податку на додану вартість.

2. Удосконалити процедуру адміністрування шляхом застосування принципу – «надання адміністративних послуг платнику податків відбувається в податковій службі, а не в окремому її підрозділі».

3. Трансформувати механізм обліку платників податку на додану вартість, враховуючи нормативні недоліки та технічну недосконалість.

4. Упровадити застосування системи єдиного рахунку для сплати податків та зборів чи інших платежів на основі досвіду держав—членів ЄС у цій сфері. Таким чином, податок на додану вартість в бюджеті країни відіграє значну

роль, особливо на сьогоднішньому етапі розвитку країни він служить стимулюючим важелем впливу на агропромисловий сектор. Подальше вдосконаленняподаткового законодавства та усунення окремих його недоліків позбавить противниківцього податку підстав для критики і збереже державні кошти в бюджеті.Відносним недоліком ПДВ є більш складний процес його адміністрування. Цим,а також рівнем розвитку економічної науки, пояснюється те, що ПДВ був«винайдений» і отримав широке поширення порівняно недавно[6]

1.2 Законодавче забезпечення оподаткування ПДВ

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує розрахунки з ПДВ є Податковий кодекс України, а саме розділ V «Податок на додану вартість та підрозділ 2, 3 розділу ХХ «Перехідні положення». Податковим кодексом України визначено такі елементи ПДВ: платники, об’єкти оподаткування, база оподаткування, ставки та інше. У свою чергу він забезпечує комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, вирішує питання усунення прогалин податкового законодавства та забезпечує гармонізацію його нормами іншого законодавства України.

Податковий кодекс України зокрема визначає:

-вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування;

-платників податків та зборів, їх права та обов'язки;

-компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю;

-відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України має реєстраційний № 2755-VI від 2 грудня 2010 року. Кодекс набрав чинності з 1 січня 2011, однак деякі статті наберуть чинності пізніше, аж до 1 січня 2015 року. У зв’язку з цим втратили чинність такі закони:

-«Про акцизний збір»

-«Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів»;

-«Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»

-«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

-«Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них»

-«Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)»

-«Про плату за землю»

-«Про систему оподаткування»

-«Про податок на додану вартість»

-«Про фіксований сільськогосподарський податок»

-«Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»

-«Про економічний експеримент щодо стабілізації роботи підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області»

-«Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»

-«Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

-«Про податок з доходів фізичних осіб»

-«Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»

-«Про оподаткування прибутку підприємств» (крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діятиме до 1 січня 2013 року).[7]

Таким чином, Податковий кодекс у частині ПДВ являє комплекс радикальних дій, спрямованих на стимулювання економічного розвитку країни, вдосконалення та спрощення системи адміністрування податків і підсилення відповідальності за неповну і несвоєчасну сплату податку.

Міністерство доходів України своїми наказами затверджує форми звітності та порядок подання податкової звітності зі сплати податку на додану вартість.

Так,наказом Міндоходів України від 16.01.14 № 26 "Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", зазначається,що відповідно до статей 180 – 184, 209 розділу V Податкового кодексу України та пункту 4 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141, встановлено,що:

1) не підлягають обов’язковій перереєстрації платники податку на додану вартість, внесені до реєстру платників податку на додану вартість до набрання чинності цим наказом;

2) дійсні на дату набрання чинності цим наказом свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість після набрання чинності цим наказом можуть застосовуватись як витяги із реєстру платників податку на додану вартість до внесення змін до такого реєстру чи отримання витягу із такого реєстру, а також виникнення змін у даних про платників податку на додану вартість;

3) свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, їх засвідчені копії підлягають поверненню до органів доходів і зборів при першому зверненні платника податку за отриманням витягу з реєстру платників податку на додану вартість.

3. Департаменту інфраструктури (Лісняк С.І.), начальникам головних управлінь Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центрального офіса з обслуговування великих платників в установленому порядку протягом місяця з дня набрання чинності цим наказом забезпечити знищення залишків бланків свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість та свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (за всіма формами). [8]

Своїми наказами Державна фіскальна служба затверджує:

-порядок реєстрації платників податку на додану вартість;

-форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної;

-порядок визначення відповідності платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість;

-методичні рекомендації щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 року №73 „Про затвердження критеріїв, у разі відповідності яким платник податку на додану вартість вважається таким, що має позитивну податкову історію;

-форми та порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість;

- форми реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення;

-узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання банками заставного майна;

-узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання програмної продукції .[9]

1.3 Механізм оподаткування в ПДВ

Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості і сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Додана вартість — це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями на неї та інші витрати, пов'язані з власне виробничим процесом.

Характерною рисою сплати ПДВ до бюджету в Україні є те, що не вся нарахована сума, виходячи з оборотів з реалізації, сплачується до бюджету, а лише різниця між нарахованою сумою і сумою ПДВ, яка оплачена конкретним платником при купівлі сировини, матеріалів, товарів. Це забезпечує оподаткування не всіх оборотів, а лише величини вартості, що додається до матеріальних затрат та закупівельних цін.[10]

Платником податку згідно ст. 180 ПКУ є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник ПДВ;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об’єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.181 ПКУ,якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) платником протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання), крім особи, яка є платником єдиного податку. [11]

Якщо особи, не зареєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

Об’єктом оподаткування (ст. 185 ПКУ) є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

- ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

- вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

- з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони;

- з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об’єкту лізинг[12]

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету чи відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь - яким продажем товарів, робіт, послуг протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.