Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя

(витяги)

4. Виходячи з положення статті 9 Конституції України про те, що чинні міжна­родні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Кон­ституції України.

<...>

РОЗДІЛ ІІІ.

ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Віденська конвенція про право міжнародних договорів¹

Відень, 23 травня 1969 року

(витяги)

ЧАСТИНА I. ВСТУП

Стаття 1. Сфера застосування цієї Конвенції. Ця Конвенція застосовується до договорів між державами.

Стаття 2. Вживання термінів. 1. Для цілей цієї Конвенції:

a) «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, у двох чи кількох зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування;

b) «ратифікація», «прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомо­гою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору;

c) «повноваження» означають документ, який виходить від компетентного органу держави і за допомогою якого одна чи кілька осіб призначаються репре­зентувати цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його автентичності, вираження згоди цієї держави на обов’яз­ковість для неї договору або з метою вчинення будь-якого іншого акта, що стосується договору;

d) «застереження» означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-якою назвою, зроблену державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якого вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави;

e) «держава, яка бере участь у переговорах» означає державу, яка брала участь у складенні і прийнятті тексту договору;

f) «договірна держава» означає державу, яка погодилась на обов’язковість для неї договору, незалежно від того, чи набрав договір чинності чи ні;

g) «учасник» означає державу, яка погодилась на обов’язковість для неї договору і для якої договір є чинним;

h) «третя держава» означає державу, яка не є учасником договору;

i) «міжнародна організація» означає міжурядову організацію.

2. Положення пункту 1, які стосуються вживання термінів у цій Конвенції, не зачіпають вживання цих термінів або значень, яких може бути надано їм у внутрішньому праві будь-якої держави.

Стаття 3. Міжнародні угоди, які не входять у сферу застосування цієї Конвенції. Той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб’єктами міжнародного права або між такими іншими суб’єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає:

a) юридичної сили таких угод;

b) застосування до них будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпадали б на підставі міжнародного права, незалежно від цієї Кон­венції;

c) застосування цієї Конвенції до відносин держав між собою в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб’єкти міжнародного права.

Стаття 4. Ця Конвенція не має зворотної сили. Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких підпадали б договори на підставі міжнародного права, незалежно від Конвенції, вона застосовується тільки до договорів, укладених державами після набрання нею чинності щодо цих держав.

Стаття 5. Договори, які встановлюють міжнародні організації, і договори, прийняті в рамках міжнародної організації. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору, який є установчим актом міжнародної організації, і до будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.