Перерахуємо основні вимоги до організації домашньої роботи.

Назвати тему чергового уроку, встановити його зв'язок з домашнім завданням.

Сформулювати мету та пізнавально-виховні задачі майбутнього уроку й домашнього завдання.

Проінструктувати учнів, як їм раціонально підготуватися до і майбутнього уроку (учням рекомендується пригадати, які знання та вміння, отримані під час вивчення, можна використати).

Звернути увагу на можливі зв'язки матеріалу з особистим досвідом, практикою, життям.

З погляду психологів, важливим є виконання таких організаційних моментів:

1. Стимулювання позитивних мотивів діяльності, що спонукає до виконання домашнього завдання. Під час виконання домашнього завдання з будь-якого предмета учень зазвичай слідує тим прийомам і методам, з якими він знайомився на уроках. Якщо вчитель обмежується простим викладом матеріалу, то цим він мотивує учнів до заучування, часто неос-мисленого та малокорисного. Учень у цьому випадку майже не бере участі у бесіді, відповіді його односкладні та формальні, діти нерідко порушують дисципліну. Якщо ж матеріал на уроці не просто виголошується, а піддається всебічному розгляду, то така робота примушує й удома займа -

тися приблизно у такому ж режимі. Учні ніби продовжують розпочату у класі роботу, копіюючи прийоми і методи, використані вчителем. Не завжди треба детально обґрунтовувати кожне пропоноване домашнє завдання, це робиться лише в тому випадку, коли учні сумніваються у доцільності завдання. Під час виконання творчих завдань мотивацією є цікаво поставлене питання, при трену вальних — прагнення учнів до вдосконалення навичок. Дуже важливим є вміння поводитися з допоміжними навчальними матеріалами, тобто з письмовими й креслярськими обладнаннями, рахунковими пристроями, вимірювальними інструментами, з картами, таблицями. На кожному уроці необхідно працювати з довідковою літературою, щоб навчити школярів правильно спілкуватися з нею. Учні швидше звикають до використання допоміжних матеріалів, коли переконуються у перевагах такої роботи. Необхідно вчити учнів виписувати необхідну інформацію з навчальних книг, складати план, тези і конспект.

2. Диференціація домашнього завдання. На жаль, диференційоване домашнє завдання й дотепер зустрічаються у наших учнях швидше як виняток.

Диференційоване домашнє завдання дозволяє:

домагатися, щоб кожний учень засвоїв основний зміст освіти;

на основі цього використовувати індивідуальні схильності, здібності, сильні сторони кожного учня;

виявляти найбільш обдарованих учнів та цілеспрямовано розвивати їхні здібності.

Індивідуальний підхід до дітей під час організації домашньої навчальної діяльності реалізується через за­вдання різного обсягу, різного рівня складності, різного ступеня надання допомоги. При цьому можна враховувати й особливості, притаманні дітям різних типологічних груп, й особливості загального розвитку, а також рівень засвоєння учнем програмового матеріалу.

Також учителям слід приділяти достатньо уваги індивідуалізації домашньої роботи з урахуванням здіб­ностей та інтересів учнів. При цьому ми можемо забезпечити право дитини обирати з ряду завдань таке, яке відповідає її інтересам. При бажанні учнів учитель озброює їх інструкціями, схемами, алгоритмами виконання домашнього завдання. Індивідуальний підхід до учнів під час організації домашньої роботи створює умови для виконання завдань, спрямованих на поглиблення отриманих знань, вдосконалення умінь та навичок.

Можливі завдання-мінімуми, обов'язкові для всіх учнів класу, і завдання-максимуми, розраховані на тих, хто цікавиться предметом.

Суть диференційованого підходу полягає у пошуку більш простого шляху, за допомогою якого учень може досягти кінцевої мети, тобто самостійно виконати завдання. Така диференціація зводиться до зміни характеру інструкції для самостійної роботи, тобто до домашнього завдання додаються підготовчі питання або вправи, виконання яких забезпечує розв'язання основного завдання.

З. Контроль та оцінка домашнього завдання. Перевірка домашнього завдання передбачає:.

встановлення факту його виконання, правильність виконання, якість (як за змістом, так і формою);

виявлення самостійності виконання;

визначення прийомів, використаних учням під час самостійної роботи вдома;

• виявлення ступеня підготовленості учнів до засвоєння нового матеріалу.

В. Л. Сидоренко пропонує різноманітні форми контролю за виконанням домашнього завдання, які забезпечували б не тільки оцінку результатів, але й намічали б перспективу індивідуальної роботи з кож­ним учнем. Він виділяє такі форми:

І) Перевірка зошитів учителем:

виправлення помилок;

підкреслення орфограм;

підкреслення слів з допущеною помилкою;

виставляння відповідних значків (сигналів про помилку) на поля, в кінці кожного рядка, на якому виявлена помилка;

вказівки наприкінці виконаної роботи на загальну кількість помилок і джерел, які допоможуть знайти й виправити допущені помилки.

Обов'язкова вимога до учнів — виконання роботи над помилками. Якість цієї роботи має перевірятися на уроці, наприклад, у словарному диктанті або за індивідуальною картою.

Перевірка виконання письмових домашніх завдань, спираючись на аналогічний мовний матеріал у класі.

Контроль письмових та усних завдань окремих учнів (за індивідуальними картками).

Проглядання зошитів з домашнім завданням перед уроком асистентами вчителя.

Непрямий контроль заснований на спостереженні за роботою учня на уроці.

Взаємний контроль учнів при обміні зошитів (парна робота з використанням довідників, підручників, словників). Взаємоперевірка робіт є ефективним засобом формування вмінь самоконтролю і взаємо­контролю, розвиває волю, підвищує працездатність, озброюючи дітей раціональними прийомами розумової діяльності. За такої перевірки у підлітків зростає інтерес до словників і довідкової літератури, виробляється вміння самостійно ними користуватися.

Самоконтроль: зіставлення виконаної роботи з оригіналом, а також з вимогами, що висуваються до даного виду роботи.

Часто вчителі не знають, коли треба проводити перевірку домашнього завдання. Досвід показує, що до­машню роботу краще перевіряти на початку уроку, якщо тема уроку є продовженням попередньої; якщо ж тема нова, то перевірку можна проводити й наприкінці уроку.

Якими б способами вчитель не перевіряв домашнє завдання, в усіх випадках важливо дати об'єктивну оцінку виконаних домашніх завдань, враховуючи при цьому не тільки правильність, самостійність та акуратність роботи, але й виконання вказівок учителя. Безумовно, за допомогою постійного контролю, вчитель має прагнути, щоб в учнів не виникали сумніви, чи обов'язкове виконання домашнього завдання.

Таким чином, учителю можна рекомендувати дотримуватися таких правил з організації, контролю та перевірці домашнього завдання:

вести повсякденні спостереження за роботою учнів і виявляти причини упущень під час виконання домашнього завдання як окремими учнями, так і класними колективами;

проводити систематичний контроль за домашньою роботою учнів і досить об'єктивний аналіз. Це допоможе визначити не тільки головні ускладнення учнів, але й певною мірою розкрити недоліки у викладанні окремих предметів, що, врешті-решт, може сприяти поліпшенню роботи вчителів;

виявляти оптимальні умови для успішної роботи над домашніми завданнями, як для всіх учнів даного класу, так і для окремих учнів, сприяти, (спільно з батьками) створенню таких умов;

виробляти й періодично вдосконалювати режим для школярів, організовувати його виконання, надавати особливу увагу організації вільного часу учнів, залучати для цього батьків;

допомагати учням в організації робочого місця та плануванні домашніх навчальних занять;

кожному педагогу необхідно спеціально учити учнів готувати уроки з предмета та здійснювати дієвий самоконтроль;

всім вихователям слід звертати серйозну увагу на формування в учнів позитивних мотивів навчальної діяльності. Проаналізуємо рекомендації для учнів щодо виконання домашніх завдань.

Так, Н. Н. Введенський сформулював такі основні умови, що сприяють ефективності розумової праці й лежать в основі виконання домашнього завдання.

Поступове входження в роботу. Розумову діяльність треба починати з підготовки робочого місця, з простих елементів, поступово збільшувати обсяг та складність виконуваних психічних навантажень.

Дотримання суворої систематичності та послідовності у роботі, що передбачає ретельне її планування.

Вироблення й дотримання оптимального ритму і темпу розумової діяльності.