4. Правовий статус релігійних організацій визначається законом «Про свободу совісті та релігійні організації».

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов'язана дотримуватись вимог чинного законодавства і правопорядку.

Релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (міси), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представлені своїми центрами (управліннями). Релігійна громада е місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки Крим.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва).

Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів. Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

У інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів. Клопотання про видання зазначеного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Суми витрат на цю мету оподаткуванню не підлягають. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності.

Держ органи і релігійні організації

Державний контроль за додержанням законодавства Украї­ни про свободу совісті та релігійні організації здійснюють міс­цеві ради депутатів та їх виконавчі комітети.

Державний департамент у справах релігій (далі – Держдеп­релігій) е урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстицій і йому підпорядковується.

Держдепрелігій у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції та цим По­ложенням.

Основними завданнями Держдепрелігій є:

– участь у реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій;

– сприяння зміцненню взаємопорозуміння між релігій­ними організаціями різних віросповідань, вирішенню у межах компетенції спірних питань, які виникають у відносинах між такими організаціями;

– узагальнення практики застосування законодавства у сфері державно-церковних відносин, розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення та внесення їх на розгляд міністра юстиції;

– забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи та реєстрації статутів (положень) релігійних організацій;

сприяння у вирішенні питань, пов'язаних із передачею релігійним організаціям колишніх культових будівель та іншо­го церковного майна;

– сприяння участі релігійних організацій України у міжна­родних релігійних рухах і форумах та їх співпраці з Європейсь­ким Союзом у сфері релігії, здійсненню ділових контактів з між­народними релігійними центрами та іноземними релігійними організаціями.

Держдепрелігій відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє механізм забезпечення реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій, коор­динує діяльність органів виконавчої влади з питань формуван­ня і регулювання відносин між державою, церквою та релігій­ними організаціями;

2) готує поточні і довгострокові прогнози щодо релігійних

процесів в Україні;

3) забезпечує проведення релігієзнавчої експертизи;

4) проводить відповідно до законодавства реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій;

5) веде облік релігійних організацій, що діють в Україні, куль­тових будівель і споруд, які належать або використовуються цими організаціями;

6) сприяє вирішенню питань, пов'язаних із передачею у ко­ристування чи у власність релігійних організацій колишніх культових будівель та іншого церковного майна;

7) організовує проведення наукових досліджень із питань державно-церковних відносин;

8) взаємодіє з науково-дослідними установами і навчальними закладами з метою обміну досвідом стосовно проведення науко­вих досліджень з питань формування і реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій;

9) проводить за дорученням міністра юстиції в установлено­му порядку переговори і консультації з релігійними центрами та управліннями, у тому числі з тими, що перебувають за межа­ми України, з питань, які належать до його компетенції, спри­яє організації паломництва віруючих в Україну та за її межі;

10) сприяє на прохання релігійних організацій досягненню домовленостей між ними та органами виконавчої влади, орга­нами місцевого самоврядування;

11) надає організаційно-методичну та консультаційну допо­могу з питань застосування законодавства про свободу світо­гляду і віросповідання;

12) розглядає в установленому порядку звернення фізичних і юридичних осіб з питань, що належать до його компетенції;

13) організовує проведення форумів, конференцій, семінарів, інших заходів з питань, що належать до його компетенції;

14) виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.

Держдепрелігій має право:

– залучати спеціалістів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що на­лежать до його компетенції;

– одержувати в установленому порядку від органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

– скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

– звертатися у випадках, передбачених законодавством, до суду з питань припинення діяльності релігійних організацій.

Держдепрелігій у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Держдепрелігій очолює директор, якого призначає на посаду і звільняє з неї Кабінет Міністрів України за поданням міністра юстиції. Директор Держдепрелігій є членом колегії Мін'юсту; має заступників (не більше трьох), у тому числі першого, яких призначає на посаду і звільняє з неї Прем'єр-міністр України за поданням Міністра юстиції, погодженим із директором Де­рждепрелігій; розподіляє обов'язки між ними. Директор Держдепрелігій також:

– здійснює керівництво діяльністю Департаменту;

– несе персональну відповідальність перед Кабінетом Мі­ністрів України і міністром юстиції за виконання покладених на Департамент завдань;

– призначає на посаду і звільняє з неї керівників структур­них підрозділів та інших працівників Департаменту, крім за­ступників директора;

– визначає ступінь відповідальності заступників директо­ра Держдепрелігій та керівників структурних підрозділів Де­партаменту;

– притягує до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів та інших працівників Держдепрелігій, окрім заступників директора Департаменту;

– підписує видані в межах компетенції Департаменту на­кази, організовує перевірку їх виконання;

– затверджує положення про структурні підрозділи Держ­депрелігій;

– здійснює інші повноваження відповідно до законодав­ства.

У Держдепрелігій утворюється колегія у складі директора, його заступників та керівників структурних підрозділів Депар­таменту. За потреби до складу колегії можуть входити інші особи. Персональний склад колегії затверджує міністр юстиції за поданням директора Держдепрелігій.

Рішення колегії реалізовуються наказами Держдепрелігій.

Для проведення релігієзнавчої експертизи у Держдепрелігій утворюється наукова (науково-консультативна) рада, інші до­радчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує директор Держдепрелігій.

Граничну чисельність працівників Держдепрелігій затвер­джує в межах граничної чисельності працівників Мін'юсту, визна­ченої Кабінетом Міністрів України, за поданням директора Держ­депрелігій міністр юстиції. Структуру Держдепрелігій затвер­джує його директор за погодженням із міністром юстиції.

Штатний розклад і кошторис Держдепрелігій затверджує його директор за погодженням із міністром юстиції та Мінфіном.

Держдепрелігій утримується за рахунок державного бюдже­ту в межах коштів, передбачених на утримання Мін'юсту.

Умови оплати праці працівників Держдепрелігій визначає Кабінет Міністрів України.

Держдепрелігій є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі, печат­ку із зображенням Державного герба України та своїм найме­нуванням.

Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (далі – ВРЦ) утворена за ініціативи Президента України Л.Д. Кучми у грудні 1996 р. як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган з метою об'єднання зусиль релігійних та відповідних громадських організацій з національно-духов­ного відродження України; координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами; участі в розробці поточних та дострокових прогнозів з питань державно-церковних відносин і проектів нормативних актів з цих питань; здійснення ком­плексних добродійних заходів.

ВРЦ функціонує при Державному департаменті України у справах релігій на засадах рівності й рівноправ'я, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх діючих у межах Конститу­ції України релігійних організацій, і є незалежною від будь­-яких політичних партій, рухів, інших громадських формувань та їх керівних центральних органів.

ВРЦ не втручається у внутрішні справи релігійних і громад­ських організацій, у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", іншими актами законодавства та міжнародними договорами України у тій частині, що стосується релігійних організацій.

Основні завдання Ради:

– обговорення актуальних питань релігійного життя та підготовка взаємоузгоджених пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно свободи совісті та релігійних організацій;

– об'єднання зусиль релігійних організацій у добродійній діяльності;

– сприяння міжконфесійному взаєморозумінню та зла­годі;

– активізація участі релігійних організацій у духовному відродженні України, зміцненні гуманістичних засад суспіль­ства;

– організація та проведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосування і додержання законо­давства про свободу совісті та релігійні організації;

– сприяння всебічному висвітленню релігійного ЖИТТЯ В Україні за допомогою засобів масової інформації.

Для забезпечення виконання своїх завдань ВРЦ:

– входить до центральних і місцевих державних органів, а також до керівних органів громадських і релігійних організа­цій з відповідними пропозиціями;

– одержує в установленому порядку від органів державної влади усіх рівнів інформацію з питань, які виносяться на роз­гляд Ради;

– звертається за потрібною інформацією до керівних орга­нів громадських і релігійних організацій;

– залучає до роботи на громадських засадах релігієзнавців, експертів-правників, інших фахівців з питань, що виносяться на розгляд Ради;

– приймає звернення до громадськості;

– використовує для підготовки питань, що виносяться на розгляд Ради, теоретичні розробки відповідних релігійних, гро­мадських чи державних інституцій, інші матеріали інформа­ційного, консультативного чи рекомендаційного характеру;

– створює на громадських засадах робочі групи з актуаль­них напрямів діяльності (відродження духовності, морального виховання, експертно-консультативної роботи, добродійництва та милосердя, міжцерковної злагоди, видавничої діяльності та зв'язків із засобами масової інформації тощо).

До складу ВРЦ на добровільній основі входять керівники (повноважні представники) релігійних центрів – керівних ор­ганів діючих в Україні релігійних об'єднань (конфесій), статути яких зареєстровані в установленому порядку.

Підставою для вступу до складу Ради є заява релігійного об'єднання (конфесії), яку розглядають члени Ради на своєму засіданні. Вихід релігійних об'єднань (конфесій) зі складу ВРЦ вільний.

Основною формою роботи є засідання, що проводяться за потреби, але не менше одного разу на квартал. На засідання можуть запрошуватися з правом дорадчого голосу представни­ки релігійних центрів, які не увійшли до складу Ради, а також представники відповідних державних органів чи громадських організацій.

Головують на засіданнях члени Ради почергово. Засідання вважається правомочним, якщо це повідомлення усім членам Ради повідомлені і на ньому присутні більше половини її членів.

ВРЦ приймає ухвали, що мають рекомендаційний характер. Ухвали вважаються прийнятими, якщо рішення ухвалено усі­ма керівниками (повноважними представниками) релігійних організацій – членів Ради, шляхом консенсусу.

З метою забезпечення виконання Указу Президента України від 21 березня 2002 р. № 279 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної полі­тики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій", створення належних умов для відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, утвер­дження принципів свободи совісті та віросповідної рівності Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 27 верес­ня 2002 p. № 564-р затвердив Перспективний план невідклад­них заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлен­ня порушених прав церков і релігійних організацій. У цьому плані були такі розділи:

І. Організаційна робота.

1. Вивчення питань про долю колишніх культових будівель, церковних приміщень і майна, належність яких до колишньої церковної власності підтверджено відповідними архівними до­кументами, та узгодження їх з керівниками релігійних органі­зацій на місцях, визначення термінів повернення цих будівель, приміщень і майна в користування церквам і релігійним органі­заціям та надання відповідних пропозицій Міжвідомчій комісії з підготовки пропозицій щодо відновлення прав церков і релігій­них організацій, які були порушені внаслідок проведення ко­лишнім Союзом РСР тоталітарної політики стосовно релігії.

2. Вивчення питань та надання пропозицій Кабінету Міністрів України щодо механізму передачі в користування церквам і релігійним організаціям частини церковної атрибутики, літе­ратури та документів, що зберігаються в музейних запасниках та архівах.

II. Правове та фінансове забезпечення.

1. Узагальнення і надання Міжвідомчій комісії інформації про культові об'єкти (у тому числі пам'ятки історії, культури й архітектури) та майно, які мають бути повернуті церквам і релі­гійним організаціям, та пропозиції щодо нормативно-правово­го врегулювання питань їх збереження.

2. Розробка та внесення в установленому порядку законо­проекту щодо надання релігійним організаціям земельних ді­лянок.

III. Сприяння діяльності релігійних організацій.

1. Сприяння діяльності Всеукраїнської ради церков і релігій­них організацій, надання церквам і релігійним інституціям України всебічної допомоги в реалізації їх статутних завдань.

2. Надання всебічної підтримки і сприяння реалізації добро­чинних програм церков і релігійних організацій.

3. Сприяння церквам і релігійним організаціям у розширен­ні їхньої міжнародної діяльності, розвитку зв'язків з одновір­цями за кордоном, здійсненні паломництва до історичних релі­гійних центрів.

4. Сприяння церквам і релігійним організаціям у будівництві храмів та молитовних будинків.

5. Забезпечення проведення регулярних зустрічей представ­ників правоохоронних органів з керівниками церков і релігій­них організацій з метою запобігання міжконфесійним конфлік­там і недопущення порушень законодавства України.

IV. Науково-просвітницька робота та інформаційне забезпе­чення.

1. Здійснення заходів щодо впровадження в навчально-ви­ховний процес нових форм і методів ознайомлення з духовно-моральними цінностями.

2. Забезпечення систематичного висвітлення проблем між­національних та міжконфесійних відносин на сторінках періо­дичних видань.

3. Забезпечення висвітлення в Україні та за кордоном проце­су виконання Указу Президента України від 21 березня 2002 р. № 279 "Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій".

4. Проведення за участю релігійних діячів, працівників органів внутрішніх справ семінарів з питань діяльності новітніх релігійних течій, міжконфесійних відносин та нейтралізації проявів дискримінації на релігійному ґрунті.

Проте повільне виконання цього плану спонукало Прези­дента України своїм розпорядженням від 23 вересня 2005 р. № 1172/2005-рп "Про заходи щодо реалізації державної полі­тики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви" до­ручити Кабінету Міністрів: 1) вжити невідкладних заходів щодо відновлення діяльності міжвідомчої комісії, передбаченої Указом Президента України від 21 березня 2002 р. Ка 279 "Про невідкладні заходи щодо оста­точного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення поруше­них прав церков і релігійних організацій";

2) розробити за участю наукових установ, громадських ор­ганізацій національних меншин і затвердити до 1 листопада 2005 р. державну програму зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толе­рантності у відносинах між представниками різних національ­ностей та конфесій, підтримки національних культурних тра­дицій, унесення потрібних змін до навчальних програм і планів, проведення відповідних наукових досліджень.