Робота командира відділення

Підготовку до бою командир відділення починає ще до одержання бойової задачі. Вона полягає насамперед в організації технічного обслуговування бойової машини піхоти (бронетранспортера), поповненні запасів матеріальних засобів. При технічному обслуговуванні в першу чергу дозаправлюється пальним і поповнюється боєприпасами бойова машина піхоти (бронетранспортер), потім проводиться перевірка технічного стану й усунення виявлених несправностей.

З одержанням бойової задачі командир відділення приступає до організації бою. Вона, як правило, включає:

— з'ясування задачі;

— оцінку обстановки;

— прийняття рішення;

— віддачу бойового наказу;

— перевірку готовності БМП (БТР) і озброєння;

— доповідь командиру взводу про готовність.

При з'ясуванні отриманої задачі командир відділення повинен зрозуміти:

— задачу взводу і відділення ;

— задачі сусідів;

— час готовності до виконання задачі, порядок і терміни її виконання.

Оцінюючи обстановку, він повинен:

— усвідомити, де противник і що він робить, а також місця розташування його вогневих засобів;

— вивчити місцевість, її захисні і маскувальні властивості, вигідні підступи, загородження і перешкоди, умови спостереження і ведення вогню.

На основі з'ясування задачі й оцінки обстановки командир відділення визначає задачі особовому складу, що є головним змістом його рішення на бій.

Бойові задачі особовому складу при організації бою командир відділення доводить зазвичай у формі бойового наказу, у якому вказує:

— орієнтири;

— склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;

— задачу взводу;

— задачу відділення ;

— задачі сусідів;

— задачі особовому складу: навіднику-оператору (навіднику кулемета, бронетранспортера), кулеметнику, гранатометнику, механіку-водію (водію) і іншому особовому складу;

— сигнали оповіщення, управління, взаємодії і порядок дій за ними;

— час готовності до виконання задачі і заступника.

Командир відділення при постановці задач особовому складу вказує місце кожного підлеглого в бойовому порядку і визначає порядок спостереження і ведення вогню.

Тема 13. “Відділення в обороні”.

Оборона - вид бою, який застосовується з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, нанесення йому значних втрат, утримання зайнятих позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ.

Уміло використовуючи умови місцевості, вогневі засоби, особливо протитанкові, бронетранспортери (БМП), а також загородження, підрозділи здатні в короткий термін організувати міцну оборону. Заняття вигідних для оборони природних рубежів, використання захисних властивостей місцевості, її інженерне устаткування дають тим, хто обороняється ряд вогневих і тактичних переваг, при вмілому і своєчасному використанні яких оборона може протистояти наступу переважаючих сил.

Підрозділи повинні завзято обороняти позиції, що займаються, навіть поза тактичним зв’язком із сусідами й в оточенні. Підрозділ не має права залишати позицію, опорний пункт або рубіж і відходити без наказу старшого командиру.

У обороні стійкість і самовладання кожного солдата мають вирішальне значення. Історія Другої Світової війни має чимало прикладів, коли солдати, що проявили самовладання і стояли на смерть, відбивали атаки значно переважаючих сил противника. Так було, наприклад, 16 листопада 1941 року. У роз’їзду Дубосеково (під Москвою), коли 28 гвардійців - панфілівців, знаходячись в обороні, відбили кількаразові атаки 50 танків противника.

У битві під Курськом у липні 1943 р. на один із батальйонів 676-го стрілецького полку наступало до трьох піхотних батальйонів і 60 танків противника. Атаки противника тривали одна за іншою через кожні 30-40 хвилин. Завзято оборонялися відділення і взводи. Противник поніс великі втрати в піхоті і танках, але не пройшов.

Умови переходу підрозділів до оборони. Перехід до оборони може здійснюватися в різних умовах обстановки. Під умовою переходу підрозділів до оборони звичайно розуміється конкретна тактична обстановка (положення, стан і характер дій противника, своїх підрозділів, а також сусіді, умови місцевості й ін.),у якої організується перехід до оборони підрозділів. З всіх елементів обстановки визначальний вплив на умови переходу підрозділів до оборони робить противник.

Оборона може підготовлятися завчасно або організовуватися в ході бою в умовах безпосереднього зіткнення з противником.

В умовах безпосереднього зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони із метою:

• відбиття контратак переважаючих сил противника в ході наступу; для закріплення й утримання захоплених рубежів;

• для прикриття флангу на напрямку, з якого загрожує противник;

• у результаті невдалого зустрічного бою з переважаючими силами противника.

Відділення охороняє ділянку місцевості (траншеї) або окоп, який називається позицією. Позиція може бути до 100м по фронту і повинна мати криволінійний або ламаний контур. Загальна довжина окопу на відділення складає в цьому випадку 120-130 метрів. Прямолінійна ділянка окопу називається фасом. Його довжина може досягати 15-20м.

В опорному пункті взводу відділення може обороняти позицію, знаходячись в центрі, на правому чи лівому фланзі. Проміжки між відділеннями можуть бути до 50м. на позиції відділення (особовий склад) розміщується так, щоб між солдатами були інтервали до 15м. Командир відділення звичайно знаходиться на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю і сигналами командира взводу. Як правило командир відділення розміщується в центрі позиції, поруч з ним знаходиться кулеметник і гранатометник.

Таблиця 2. Умовні коефіцієнти бойової ефективності протитанкових засобів в обороні.

Назва протитанкових засобів	на підготовленому рубіжі в(окопі)	на непідготовленому рубіжі (відкрито)
РПГ-7	0,3	0,2
СПГ-9	1,0	0,8
БМП-1	2,0	1,5
ПТКР	2,0	1,5
Танк	2,5	2,0

П р и м і т к а: При веденні вогню по бойових машинах піхоти (бронетранспортерам) коефіцієнти збільшуються в 1,5 - 2 рази.