47. Види забруднення поверхневих вод суші.

Поверхневі води – це води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі різних водних об’єктів у рідкому (водотоки, водоймища) і твердому (льодовики, сніговий покрив) станах.

Господарсько-побутові, промислові, сільськогосподарські скиди зумовлюють хімічне, фізичне, біологічне й теплове забруднення гідросфери.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водоймища зі стічними водами шкідливих домішок неорганічного й органічного походження: сполук миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору, а також нафти та нафтопродуктів. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі трофічним ланцюгом іншим організмам, що супроводжується кумулятивним ефектом. Більшість цих домішок є токсичні для мешканців водоймищ.

Згубно впливають на стан водоймищ стічні та скидні води, що містять розчинені органічні речовини або суспензії органічного походження, оскільки призводять до зниження вмісту кисню у воді.

Вода скидна – вода, що відводиться від зрошуваних сільгоспугідь, присадибних ділянок, а також з територій, на яких застосовується гідромеханізація.

Вода стічна – вода, що утворюється в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності (крім дренажної та скидної води), а також під час відведення із забрудненої території стоку атмосферних опадів.

Кількість хімічних забруднювачів постійно зростає. Про шкідливу дію деяких із них ще мало відомо, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто шкідливі мутації, генетичні розлади тощо виявляються в наступних поколіннях живих істот.

Фізичне забруднення води зумовлює зміни фізичних властивостей – прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивності й температури тощо.

Біологічне забруднення водного середовища полягає в надходженні зі стічними водами до водоймищ різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, бактерії, гриби, черв’яки), невластивих водній екосистемі. Більшість із них є хвороботворні. Найшкідливіші є комунально-побутові стоки. Промислові біологічні забруднювачі – це підприємства шкірообробної промисловості, м’ясокомбінати, цукрові заводи.

48. Причини антропогенного забруднення пдземних вод. Склад підземних вод в умовах антропогенного впливу міняється в сторону підвищення концентрації інгредієнтів небезпечних для здоров’я людей. Джерела забруднення підземних вод:1) місця збереження і транспортування промислової продукції і відходів в-ва;2) місця акумуляції комунальних і побутових відходів;3) с/г та інші угіддя, на яких застосовуються добрива, пестициди та інші хімічні речовини;4) забруднені ділянки поверхневих водних об’єктів, що живлять підземні води;5) забрудненні ділянки водоносного горизонту, природно чи штучно зв’язані з суміжними водоносними горизонтами;6) ділянки інфільтрації забруднених атмосферних опадів;7) промислові площадки підприємств, поля фільтрації, бурові скважини та інші горні виробки.Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. Виділяють: мікробіологічне і хімічне забруднення підземних вод. В підземних умовах деякі бактерії і віруси зберігають життєздатність, деякі навіть до 100 діб і більше. Зони забруднень утворюється при наявності полів асенізації і фільтрації, тваринницьких дворів, через які йде пряма фільтрація забруднених вод. Забруднення підземних вод хімічними речовинами може йти через забруднення поверхневих вод , що живлять підземні. Забруднення ПАР може йти через поповнення запасів підземних вод із поверхневих джерел води, що містять ПАР. При забрудненні або небезпеці забруднення підземних вод об’єм і спосіб спостережень за їх режимом і якістю визначається в залежності від значення і виду водокористування, а також з врахуванням можливих наслідків забруднень.

49. Причини забруднення морських вод.Близько 70% забруднення морського середовища пов'язане з наземними•. джерелами. Забруднення виникає також в результаті судноплавства і скиду, відходів у море. Основні причини забруднення морських вод: 1) скид промислових і господарських вод безпосередньо у море або з річковим стоком;. 2)надходження з суш! різних речовин, що застосовуються в сільському і лісовому господарствах; 3)навмисне поховання ЗР(забруднюючих речовин) в морі: 4)втрати різних речовин у процесі суднових операцій;5) аварійні викиди з сгден підводних трубопроводів;6)розробка корисних копалин на морському дні; 7)перенесення ЗР крізь атмосферу. У моря виносяться величезні кількості речовин як у результаті природних, так і антропогенних процесів. Лише внаслідок природних процесів до Світового океану щороку надходять приблизно 25 млн. тонн заліза, 300-400 тонн марганцю, по 180 тис. тонн міді і цинку. Дампінг - захоронення відходів у море; навмисне видалення відходів або інших матеріалів з штучних морських споруд, суден і літальних апаратів; будь-яке навмисне знищення морських платформ, літальних апаратів, суден. Забруднення і отруєння морських вод відбувається при затоплюванні (дампінгу) ємностей з отруюючими речовинами, побутовими та промисловими відходами. З 1967 р. стали проводитись поховання у глибоководних частинах океану радіоактивних відходів у герметичних металевих контейнерах, залитих бетоном або бітумом. Однак екологічні наслідки дампінгу радіоактивних відходів після розгерметизації цих контейнерів можуть бути дуже негативними.

50. Джерела забруднення води Джерел забруднення води багато, основними з них є:1) стічні води промислових підприємств;2) побутових стоках комунального господарства;3) стічні води сільського господарства;4) води шахт, нафтопромислів, рудників;5) відходи виробництв при видобут­ку різних корисних копалин;6) відходи деревини в деревообробній про­мисловості;7) скиди водного і залізничного транспорту тощо. З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є: 1) хімічна промисловість,2) чорна металургія3) кольорова металургія;4) коксохімія;5) важке, енергетичне і транспортне машинобудування;6) кому­нальне і сільське господарство. Основними джерелами забруднення природних вод є: 1) Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів (забрудню­вачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове поход­ження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.2) Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які містять фекалії, детергенти (поверхнево-активні речовини), мікроорган­ізми, у тому числі патогенні.3) Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості.

51. Ознаки встановлення ГДК Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин (ГДК) — це максимальна маса шкідливої речовини в одиниці об'єму (мг/м3) окремих складових біосфери, періодичне чи постійне цілодобова дія якої (прямо чи через екологічні системи) на організм людей, тварин та рослин не викликає ніяких відхилень в нормальну їх функціонуванні протягом всього життя даного та наступних поколінь. Деякі речовини шкідливі у відносно високих концентраціях саме під час контактної або оргоналептичної дії, тому їх ГДК у господарсько – питній воді значно вища із загально санітарного погляду. Для господарсько – питної води ГДК аміаку ( за азотом ) становить 2 мг/л. Всього для господарсько – питної води господарсько – питного призначення встановлені ГДК для 640 речовин. Питна вода має містити не більш як 1 г/л ( в деяких випадках допускається 1,5 г/л) солей. Вона неповинна містити галогенсульфіт і метан, що надають їй неприємного запаху і смаку. Вміст солей кальцію і магнію зумовлює твердість води. Загальна твердість води має становити 7 – 10 мг помножений на екв/л. наявність пестициду гексахлорану в господарсько – питній воді не повинна перивищувати 0,02 мг/л. Важливим показником є прозорість води,яка зумовлює інтенсивність фотосинтезу, глибину проникнення світла в товщу води. Прозорість залежить від каламутності води, тобто від вмісту в ній завислих речовин. Водневий показник, або концентрація йонів водню, визначає кислотність чи лужність води. При коцентрації йонів водню порівняно 7 вода нейтральна,а коли меньше 7 то вона кисла і коли більше 7 вода лужна. Водневий показник питної води має становити 6,5 – 8,5. Гранично допустимі скиди (ГДС) речовин у водне об`єкти характеризуються максимально допустимою масою речовин, котрі можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті. ГДС встановлюють з урахуванням ГДК шкудливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об`єкта та оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами.

52. Літосфера. Функції літосфери Літосфера (від грецьк. lithos — камінь і sphaira — куля) —  це зовнішня тверда оболонка Землі, що охоплює всю земну кору й частину верхньої мантії; вона складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід. «тверда» Земля складається з трьох концентричних оболонок, які називаються земною корою, мантією і ядром. Земна кора і верхня мантія являють собою тверді тіла, зовнішня частина ядра поводиться як рідке середовище, а внутрішня — як тверде тіло. Сейсмологи відносять до літосфери земну кору і верхню частину мантії. Основа літосфери розташована на глибинах від 100 до 160 км на стику з астеносферою (зоною зниженої твердості, міцності і в'язкості в межах верхньої мантії, що складається, ймовірно, з розплавлених порід).  Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції:1)на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина;2)верхня тонка оболонка літосфери на материках — це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей;3)будівельних матеріалів тощо.

53. Грунти. Родючі грунти Ґрунти — органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного теша й світла. Це природні утворення, які характеризуються родючістю — здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їхньої життєдіяльності. Ґрунт - це основа виробництва продуктів харчування та кормів, органічної сировини, накопичувач поживних речовин для рослин та води з опадів. Він діє як фільтр, буфер ґрунтових вод, утворює та очищує їх. Родю́чість ґру́нту — характеристика ґрунту, що визначає його здатність підтримки великої кількості рослинного життя, термін найчастіше використовується для опису земель сільськогосподарського призначення. Родючий ґрунт зазвичай характеризується такими властивостями:1)Багатий на головні елементи, необхідні для живлення рослин: азот, фосфор і калій.2)Містить достатньою кількість мікроелементів, таких як бор, хлор, кобальт, мідь, залізо, магній, марганець, молібден, сірка і цинк.3)Містить органічну речовину ґрунту, що покращує його структуру та допомагає утриманню вологи.4)Кислотність в діапазоні pH від 6,0 до 6,8.5)Добра структура, що забезпечує необхідний дренаж 6)Набір мікроорганізмів, корисних для росту рослин. 7)Велика товщина верхнього шару ґрунту.

Найродючіші й найпотужніші ґрунти — чорноземи — формувалися протягом багатьох тисячоліть у зонах лучних степів, де був сприятливий клімат (тепле літо, кількість опадів — 500— 600 мм/рік), оптимальні умови для розвитку багатої трав'янистої рослинності. 

54. Причини деградації грунтів Деградація грунтів - погіршення корисних властивостей та родючості грунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів. Господарська діяльність людини (антропогенний фактор) є основною причиною деградації ґрунтів. Коли господарська діяльність людини не перевищує екологічно допустиме навантаження на грунт, він не деградує. Але варто переступити цей поріг, як грунт починає деградувати. Потрібно чітко усвідомити, що деградовані землі дуже важко, а іноді зовсім неможливо відродити Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це, насамперед: 1) водна і вітрова ерозія;2) погіршення ґрунтової структури;3) механічне руйнування та ущільнення ґрунту;4) постійне збіднення на гумус та поживні речовини; 5)забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним;6) перезволоження та засоленість земель. Причинами зниження продуктивності ґрунтів та погіршен­ня їх властивостей, у тому числі й в Україні є і нера­ціональне використання земель, надмірна їх експлуатація.

55. Економіка природокористування.економічне природокористування — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров'я. Забруднення — це насамперед економічна проблема, яку слід визначати економічними термінами. Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, в яку входять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони. Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будівництва застосовують метод зіставлення затрат і вигод і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигод. Основні завдання економіки природокористування: 1)визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі, підприємству, районові, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи;2) визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних техногенних впливів на довкілля;3)оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності й використання природних ресурсів; 4)розробка економічних методів управління природоохоронною роботою й способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва. Економіка природокористування поступово переходила в економіку природозберігання.

56. Раціональне природокористування. Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціональним і нераціональним. Раціональне природокористування — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов'язані з воєнними діями). Нераціональне природокористування може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін..

57. Принципи раціонального користуванняРаціональне природокористування має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.  1) Принцип “нульового рівня” споживання природних ресурсів. Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинених країнах для регулювання споживання первинних природних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний – перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом. Дотримання коефіцієнта обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства [2,3].  2) Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках: А) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва, тобто, собівартість виробництва продукції знижується за рахунок збільшення концентрації виробництва. Так виникли регіони гострої екологічної кризи в Донбасі, Придніпров’ї і ін. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробництва; Б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України – Криму, Карпатах, де розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів до погіршення якості природного середовища. 3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Зміни одного з компонентів природної системи приводить до зміни в інших, а іноді – до змін якостей екосистеми в цілому. Прикладом може бути осушення боліт в областях Українського Полісся 4).Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувались циклічністю (ресурс – виробництво – споживання – відходи), а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов’язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи по стадійним її використанням. Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні. 5) Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, аби загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, що змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми. 6) Природні процеси, що проходять у часі, визначаються факторами як короткочасної, так і тривалої дії. Звідси випливає необхідність їх урахування і в поточній, і перспективній виробничій діяльності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування враховуючи те, що у сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки господарської діяльності безповоротні.

58. Показники для оцінки вартості природних ресурсів. Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її ре-зультатом. До того ж, як предмет праці одні й ті ж ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їх використання не однаковий. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображувати не стільки фактичні витрати, пов’язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства. Згідно з чинним законодавством, плата за використання природних ре-сурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдження, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів. Показники оцінки виробничих процесів за класифікаційними ознаками можна об´єднати в декілька груп: 1)за властивостями — економічні, екологічні та показники безпеки; 2)за способом вираження — ті, що виражаються розмірними одиницями, безрозмірні, вартісні;3)за кількістю характеристик, котрі визначаються, — одиничні, комплексні;4) за застосуванням — базові, відносні;5) за стадією визначення — проектні, виробничі, експлуатаційні. Економічні показники характеризують загальну вартість природних ресурсів, що використовуються у виробництві, вартість природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається, величину плати за забруднення навколишнього природного середовища викидами, стоками, відходами тощо, видатки на природоохоронні заходи та відшкодування збитків.Екологічні показники характеризують рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище внаслідок вилучення з нього природних ресурсів та забруднення довкілля викидами, стоками, відходами. До екологічних показників відносять також кількість та концентрацію шкідливих речовин у викидах, стоках та відходах, а також ймовірність аварійних викидів, стоків, відходів при функціонуванні виробництва. Кількісні, вартісні та відносні показники використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища можна визначити за допомогою рівнянь матеріального та енергетичного балансів.

59. Плата за природні ресурси.Збір (плата) за користування природними ресурсами виражає економічні відносини між власником ресурсів і природокористувачами, що здійснюють їх експлуатацію. Збір за спеціальне використання природних ресурсів справляється з усіх природокористувачів — підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності, в тому числі тих, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб та міжнародних неурядових організацій, іноземними юридичними особами, громадянами та особами без громадянства, які здійснюють спеціальне використання природних ресурсів на території України відповідно до чинного законодавства. Екологічні податки передбачені стате. 240. Стаття 240. Платники податку240.1. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: 240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; 240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; 240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; 240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. 240.2. Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

60. Основні законодавчі акти в галузі охорони природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про тваринний світ" ; "Про природнозаповідний фонд" "Про охорону атмосферного повітря" ; “Лісовий кодекс України” ; “ Водний кодекс України” ; ” Земельний кодекс України” ; “Кодекс України про надра” ;

61. Основні джерла природного і штучного радіоактивного забруднення. Забруднення атмосфери подыляеться на штучне та природне. До природного належать: пилові бурі, вулканізм, лісові пожежі, вивітрювання, розкладання живих організмів. До Штучного (антропогенного)- промислові підприємства, транспорт, теплоенергетика, опалювання житла, сільс.госп. Природне забруднення атмосфери:  Інтенсивне поши­рення певного природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть ста­ти серйозною причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися майже по всій земній кулі. Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912 р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час утримувався в повітрі. Такі катастрофічні яви­ща зумовлюють зміну її теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не завдають великої шкоди людині, бо відбува­ються за певними біологічними законами і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично. Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внас­лідок зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні дже­рела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних за­водів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газо­подібні речовини, які можуть вступати в хімічні реакції). Основними джерелами радіоактивного забруднення навколишнього середовища в Україні є: 1) індукування хімічних елементів космічним випромінюванням;2) ядерні вибухи;3)теплові енергетичні станції;4)промислові комплекси з повним ядерним паливним циклом, атомна промисловість;5)неконтрольоване використання радіонуклідовмісних сировин­них матеріалів.Ці джерела нерівноцінні за потужністю забруднення, ізотопним і фазовим складом забруднювачів. Природний радіаційний фон створюється космічним випромінюван­ням, природними і штучними радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання. Космічне випромінювання за своїм походженням поділяють на пер­винне і вторинне. Первинні космічні частинки складаються з ядер легких елементів - водню (протонів 79 %), гелію (а-частинок 20 %), літію, бери­лію, бору та інших елементів дуже високих енергій 109 -1018 еВ, що утво­рюються в надрах Галактики і Сонця.

62. Природокористування. Природокористува́ння – сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорону природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. Природокористува́ння — сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу і заходів по його збереженню. П. – важлива складова частина проблеми взаємодії природи та суспільства. Характер П. змінюється з розвитком суспільних формацій і перебуває в тісному взаємозв’язку з рівнем науки та техніки. В умовах наук.-техн. революції взаємодія між природою та суспільством значно ускладнилася у зв’язку зі зростанням потреб суспільства у природних ресурсах, інтенсивністю і характером впливу людини на природне середовище. Це приводить до ускладнення екологічної ситуації в окремих регіонах. Основними видами П. є: промислове (в т.ч. гірничо-промислове), сільськогосподарське і рекреаційне. За характером використання природних ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. П. Важливе значення у сучасних умовах набуває комплексний підхід до П., зокрема комплексно-територіальний, що включає глобальні, міждержавні, державні, локальні та ін. проблеми П. Раціональне природокористування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

63. Природно-ресурсний потенціал.Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

64. Природні ресурси і природні умови. При́ро́дні ресу́рси  — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини. Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи. Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. Природні умови - це об'єкти і сили природи, істотні на даному рівні розвитку продуктивних сил для життя і господарської діяльності суспільства, але безпосередньо не беруть участі в матеріальній виробничої та невиробничої діяльності людей. Поняття природних умов має історичної умовністю. У міру розвитку продуктивних сил багато елементів природних умов одночасно є і природними ресурсами. Це відноситься, наприклад, докліматичними, рекреаційним та ін Під природними умовами іноді розуміють всю сукупність компонентів географічного середовища (це і географічне території, і природні ресурси,і власне природні умови.) Поняття природних умов завжди пов'язане з тим чи іншим видомлюдської діяльності, але воно не є скільки-небудь постійним,змінюється від однієї епохи до іншої, сильно залежить від характеру і рівнявиробництва. Довгий час вивчення природних умов було пов'язанопереважно з оцінкою їх впливу на різні галузі господарськоїдіяльності. Наприклад, видобуток корисних копалин може початися скоріше на родовищах, розташованих у більш сприятливих природних умовах, так як буде економічніше. Вплив природних умов, відбиваючись на продуктивності суспільної ііндивідуальної праці в значній мірі визначає величину матеріальних витрат.

65. Принципи класифікації природних ресурсів. П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання. Природними ресурсами є: 1)землі, земельні ресурси2)надра3)води4)повітряний простір5)атмосферне повітря6)клімат (Кліматичні ресурси — невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Вони не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людства, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).)7)радіочастотний ресурс8)тваринний світ9)рослинний світ10)альтернативні джерела енергії. Розрізняють поновлювані і непоновлювані природні ресурси. Непоновнювальні природні ресурси — ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо). Поновнювальні природні ресурси — ресурси рік, озер, морів, океану, рослинний і тваринний світ тощо.

66. Природні ресурси за джерелом і місцеположенням. Вчені розробили класифікації природних ресурсі Класифікація природних ресурсів за джерелами і місцеположенням:1. Енергетичні ресурси: а) Енергетичні ресурси, що знаходяться у постійному кругообігу енергії (сонячна, космічна, геотермальна, морська, гравітаційна, біоенергія). б) Депоновані енергетичні ресурси (нафта, природний газ, вугілля, сланці, торф) в) Штучно активовані джерела енергії (атомна, термоядерна енергія). 2. Атмосферні газові ресурси (гази атмосфери, гідросфери, ґрунтів, озон, газові забруднення або "анти ресурс" тощо). 3. Водні ресурси (волога атмосфери, різні водойми (океани, моря, озера, водні басейни), водостоки, підземні води, ґрунтова волога, природні і штучні рідкі забруднювачі або "антиресурс"). 4. Ресурси літосфери (а) ґрунтово-земельні, підґрунти, льодовики, ґрунтове забруднення (засолення і підкислення ґрунтів, забруднення важкими металами і нафтою), група "антиресурсів", ерозія ґрунтів – антиресурс; б) геоморфологічні (географічне, гоморфологічне положення; в) неенергетичні мінеральні ресурси (металеві і неметалеві руди)). 5. Ресурси рослин-продуцентів (генетико-видовий склад рослинності, біомаса рослинності, первинна продуктивність і господарська цінність продуктивності, очисна здатність рослин, ботанічні забруднювачі ("антиресурс"). 6. Ресурси консументів (тварини-консументи і рослини-консументи, їх генетико-видовий склад, біомаса, біологічна та господарська продуктивність, санітарна роль, консументи-забруднювачі-"антиресурс"). 7. Ресурси редуцентів (організми, що розкладають органічні тіла, їх генетико-ви- довий склад, біомаса, хвороботворні віруси-"антиресурс"). 8. Кліматичні ресурси (природні і видозмінені (напр. клімат міст)). 9. Рекреаційно-антропоекологічні ресурси (ресурси природного середовища щоденних життєвих умов, ресурси відпочинку, лікувальні природні ресурси, аномальний фізичний і хімічний фони, що викликають захворювання). 10. Пізнавально-інформаційні ресурси (незачеплені цивілізацією природні утворення (заповідники, опорні геологічні розрізи, палеонтологічні захоронення)).

67. Класифікація за ознакою вичерпності. Під час обліку запасів природних ресурсів і обсягів їх можливого господарського вилучення використовують дані про вичерпність запасів. За цією ознакою ресурси поділяються на вичерпні, невичерпні, відновлювальні та не відновлювані та відносно відновлювані:1)    вичерпні ресурси — це ті, що утворюються в земній корі чи ландшафтній сфері, але обсяг і швидкість їхнього формування вимірюються за геологічною шка-лою часу. У той же час потреби в таких ресурсах з боку виробництва або дляорганізації сприятливих умов існування людського суспільства значно переви-щують обсяг і швидкість природного відтворення. Внаслідок цього неминуче настає виснаження запасів природних ресурсів. До групи вичерпних відно-сяться ресурси з неоднаковими швидкостями й обсягами формування. Це доз-воляє провести їхню додаткову диференціацію;2)  невичерпні, до яких відносяться кліматичні та водні ре сурси. Ці види ресурсів зазвичай мають зворотний зв’язок на основі підтвердження термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось із ресурсів понаднормово спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їхньої інтегральної сукупності, що завжди супроводжуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну призводить не лише до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і ба-сейнах, до виснаження рибних та інших морських ресурсів, а й різко впливає на рослинність, тваринний світ і навіть на клімат навколишніх територій, що, у свою чергу, погіршує умови життя людей.3)   до відновлюваних ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світу. Вони відновлюються досить швидко, і обсяги природного відновлення можна точно і достовірно розрахувати. Тому при організації господарського використання накопичених запасів деревини в лісах, травостою на лугах чи пасовищах, про-мислу диких тварин у межах, що не перевищують щорічне відновлення, можна цілком уникнути виснаження ресурсів;4)  невідновлювані, до яких відносять усі види мінеральних ресурсів, або корисні копалини. Вони, як відомо, постійно утворюються в надрах земної кори та в результаті безупинного процесу рудоутворення, але масштаби їхнього нагро-мадження настільки незначні, а швидкість утворення виміряється багатьма десятками і сотнями мільйонів років (наприклад, вік кам’яних вугіль нарахо-вує понад 350 млн років), що практично їх враховувати в господарських розра-хунках не можна. Освоєння мінеральної сировини відбувається за історичною шкалою часу і характеризується постійно зростаючими обсягами вилучення. У зв’язку з цим усі мінеральні ресурси розглядаються не тільки як вичерпні, але й як невідновлювані; земельні ресурси в їхньому природному вигляді — це матеріальний базис, що на основі його природних властивостей відбувається життєдіяльність людського суспільства, але внаслідок їх інтенсивного вико-ристання (утворення кар’єрів — під час великого промислового чи цивільного будівництва, інтенсивного ведення землеробства) ці ресурси у своєму природ-ному вигляді вже не відновляться;5) відносно відновлювані. Деякі ресурси хоча і відновлюються в історичні відрізки часу, але відновлювані обсяги значно менші за обсяги господарського спожи-вання. Саме тому такі види ресурсів виявляються дуже «вразливими» і вима-гають особливо ретельного контролю з боку людини і держави. До відносно відновлюваних ресурсів відносяться і дуже дефіцитні природні багатства, такі як продуктивні орно-придатні ґрунти, ліси із деревостоями спілого віку, водні ресурси в регіональному аспекті.

68. Ліс. Ліс — це сукупність землі, деревної, кущової та трав’яної рослинності, тварин, мікроорганізмів та інших компонентів навколишнього середовища, які біологічно пов’язані між собою і впливають один на одного. Це — унікальна екологічна система, від якої значною мірою залежить стан довкілля. Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення. Ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості. Ліс відновлюється при правильному веденні господарства. Це — відтворювальний природний ресурс, саморегулююча екосистема, яка може існувати без втручання людини. Самовідновлення лісу на вирубках триває десятки років, і дуже часто замість сосни або дуба виростають малоцінні породи, зарослі чагарників.. При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. У біосфері ліс виконує унікальні функції: він поглинає вуглекислий газ, поставляючи понад 50 % кисню. Ліс сприяє збільшенню запасів підземних вод, зберігаючи вологу атмосферних опадів; завдяки лісові поверхневі води отримують рівномірне живлення підземними водами. Зменшуючи поверхневий стік, ліси уповільнюють водну і вітрову ерозію ґрунтів. Крім того, в лісових районах практично не відбувається замулювання річок, ставків, водосховищ. Ліс впливає як на мікроклімат, так і на клімат усієї планети. Вплив на глобальні кліматичні процеси тропічних лісів можна порівняти хіба що з океаном. Їх вирубування (300 млн га, а за останні 30 років — 180 млн га) призвело до виникнення пустель на величезних територіях. Велика роль лісу в природному балансі азоту. Листя, хвоя, шматки кори та гілки, відмираючи, поповнюють органічні рештки верхнього шару ґрунту, які за допомогою бактерій поступово перетворюються в органічні добрива. У планетному масштабі найзначимішу роль в стабілізації кисневого балансу у атмосфері відіграють бореальні хвойні ліси Пів­нічної півкулі та вічнозелені листяні ліси тропіків і субтропіків. Ліси утворюють на Землі найбільші екосистеми. У них акумулюється велика частина органічної речовини планети, яка використовується людиною як для особистих потреб, так і для віднов­лення зникаючих в процесі її господарської діяльності компонентів біосфери. У використанні лісових насаджень важливе значення належить їх санітарно-гігієнічним функціям, які забезпечують створення екологічно сприятливого середовища для людини. Ліси активно перетворюють хімічні атмосферні забруднення, особливо газоподібні, та забезпечують біосферу киснем. Необхідно відмітити цілющі властивості лісного мікроклімату. Ліс позитивно впливає на психіку. У ньому висока іонізація, особливо в сосняку. Листя крон очищує повітря від шкідливих механічних домішок, значно знижує шум, усуває високочастотні звуки, володіє пилезахисними властивостями. У повітрі лісу відсутні патогенні мікроби. Ліс є ефективним засобом охорони навколишнього середовища від техногенного, зокрема радіоактивного забруднення.