2. Споживання та заощадження як функції доходу, їх графічне зображення
У результаті розподілу і перерозподілу НД утворюються кінцеві (безподаткові) доходи, які використовуються населенням на споживання та заощадження:
Дохід кінцевого використання (Y) = ФС+ФЗ
або
Y=C+S (1)
де: ФС (C) – фонд споживання; ФЗ (S) – фонд заощадження.
На підставі формули 1 зробимо деякі висновки:
1. ДКВ (Y) являє собою не лише джерело С і S, але й виконує роль чинника, що впливає на обсяги С і S. Отже, на споживання та, відповідно, і заощадження домашніх господарств впливають доходи: доход від участі у виробництві (зарплата, прибуток), доход від майна (рента, процент), трансфертні платежі. Чим більші доходи (ДКВ), тим більшими є споживання та заощадження. Домогосподарства свої рішення про споживання і заощадження засновують не на номінальному, а на реальному доході. При низькому наявному доході рівень заощаджень може бути нульовим або від’ємним (коли С>У, тобто люди живуть у борг), оскільки мінімальний рівень споживання існує завжди.
2. На споживацьку поведінку домогосподарств у довгостроковому періоді впливають недоходні фактори – ціни, традиції, процентна ставка, багатство, податки, очікування тощо.
3. У короткостроковому періоді на споживання домогосподарств впливає насамперед дохід, оскільки інші недоходні фактори, зважаючи на їх довготерміновий характер не проявляють своєї дії, або їх вплив є другорядним (порівняно невеликим). В короткостроковому періоді домогосподарства в своїх рішеннях про споживання і заощадження виходять з поточного (теперішнього), а не майбутнього доходу.
Залежність між обсягом споживання та розмірами доходу отримала назву короткострокової функції споживання11:
С = f (Y).
Заслуга Дж. М. Кейнса полягає у більш ясному і точному представленні короткострокової функції споживання, алгебраїчний вираз якої наступний:
,
де: Са – обсяг автономного споживання (незалежного від обсягу поточного доходу), МРС – гранична схильність до споживання, У – дохід. Так, якщо поточні доходи=0, автономне споживання все рівно здійснюється, але вже за рахунок скорочення майна (багатства, заощаджень)12 або запозичень13(рис.1).
Залежність між обсягом заощаджень і величиною доходу отримала назву функції заощаджень:
S = f (Y)
Функція заощаджень, яка сполучена з кейнсіанською короткостроковою функцією споживання, виглядає так:
,
де: Sa – автономне заощадження – це обсяг запозичень (від’ємних заощаджень), який дорівнює величині Са; MPS – гранична схильність до заощадження. Графічно функція заощадження будується шляхом вертикального віднімання графіка функції споживання з графіка доходу, що утворює кут 45о з лінією абсцис (рис. 2).
Якщо є заощадження, населення в поточному періоді може споживати більше, ніж одержує доходів – це ефект заощадження. За стабільної економіки ефект заощадження незначний, за нестабільної (посилення інфляції тощо) – населення починає збільшувати поточне споживання за рахунок заощаджень, це збільшує ефект заощадження.