Тема 4. Грошові системи

4.1. Сутність, призначення та структура грошової системи

Грошова система України, як встановлена державою форма орга­нізації грошового обігу та емісії національних грошей, має давні істо­ричні традиції, що сягають доби здобутків України-Русі, Козацької дер­жави XVII – XVIII ст., Української Народної Республіки і часів нинішнього державотворення.

Варто відзначити, що будь-яка іноземна влада на території України завжди підпорядковувала грошовий обіг власним інтересам.

Грошова система держави — це форма грошового обігу, яка сформована історично й закріплена національними законами.

Грошова система має наступні складові елементи:

• грошова одиниця (законодавчо закріплений грошовий знак);

• види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу (у деяких країнах платіжна сила надається казначейським квиткам);

• масштаб цін (величина грошової одиниці даної країни);

• валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях. Ва­лютний курс визначає НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах);

• порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

• регламентація безготівкового обігу (держава визначає порядок ви­користання грошей на рахунках у банках);

• правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

• національний банк та його діяльність.

Залежно від форми функціонування грошей розрізняють систему металевого і паперово-кредитного обігу.

Система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо обертається і виконує п'ять функцій, гроші і банкноти обмінюються на дійсні гроші. За системи металевого грошового обігу розрізняють два ви­ди грошових систем (рис. 4.1) [14;30].

Рис. 4.1. Форми металевого обігу

Біметалізм — це грошова система, за якої роль загального еквіва­лента закріплюється за двома металами — золотом і сріблом.

Історично першим різновидом біметалізму була система паралель­ної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить — двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава вста­нов­лювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідно­шен­н­я між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх від­кри­то­го карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валю­ти". Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збіга­лося з реальним ринковим.

Різновидом біметалізму була так звана система "кульгаючої" ва­люти, за якою один із видів монет карбується у закритому порядку. При­кладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами за­лишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спро­ба врятувати біметалізм.

Однак біметалічна грошова система не відповідала потребам роз­винутого капіталістичного господарства, тому що використання в якості міри вартості одночасно двох металів (золота і срібла) суперечить при­роді цієї функції грошей.

Крім того, відповідність між золотом і сріблом не дорівнювала їх рин­ковій вартості, у результаті відбулося здешевлення виробництва сріб­ла, а наприкінці ХІХ ст. і його знецінення; золоті монети вийшли з обі­гу і перейшли до розряду скарбів, у зв'язку з цим був здій­снений перехід до монометалізму.

Монометалізм — це грошова система, за якої один метал (золо­то або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розміняні на золото і срібло.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843 – 1852 рр.), Індії (1852 – 1893 рр.), Китаї (1843 – 1852 рр.). Потім він змінився на різновид золо­того моно­металізму.

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонет­ний стандарт; золотозлитковий стандарт (Франция); золотовалютний стан­дарт (Австрія, Данія, Норвегія).

1. Золотомонетний стандарт. Цей стандарт характеризується на­ступними рисами:

золото виконує усі пять функцій;

дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб;

допускається вільний вивіз і ввіз іноземної валюти, коли кредитні гроші є в обігу вільно і необмежено розмінюються на золоті монети за но­міналом.

Золотомонетний стандарт становив найбільш стабільну, саморегу­льовану грошову систему. Але припинення розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам воло­діти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомо­нетного стандарту, вилучення золота у скарби. Тому в ході грошових ре­форм (1924 – 1929 рр.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного стандарту, але вже у двох обмежених формах — золотозливкового і золотодевізного стандартів.

2. Золотозливковий стандарт. За цього стандарту в обігу були відсутні золоті монети і вільне їх карбування. Грошовий обіг підтри­мувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінювати­ся лише на золото. Тому такий стандарт було запроваджено лише в тих країнах, котрі мали великі запаси золота.

3. Золотовалютний (девізний) стандарт. За цього стандарту були відсутні в обігу золоті монети і вільне їх карбу­вання. Обмін банкнот здійснювався в іноземній валюті, при цьому збері­гався непрямий зв'язок грошових одиниць країн із золотом. Причому обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золото зливкового стандарту. Потім за відповідним валют­ним курсом їх можна було обміняти на стандартні зливки чистого золота [13;14;31].

Ряд країн — Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Польша — намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили так званий "золотий блок", який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотно­го обігу також припинив своє існування.

У роки Другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'яза­ти національні валюти з золотим забезпеченням (Бреттон-Вудська кон­ференція, 1944). Впровадження Бреттон-Вудської грошової системи ха­рактеризувалося такими особливостями:

• золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;

• крім золота, в міжнародних розрахунках використовувались долар і англійський фунт;

• зв'язок золота і срібла зберігала лише одна валюта — долар.

• Послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити дію цієї системи. Тут же було закладено основи нової Ямайської валют­ної системи, яка мала такі особливості:

• повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію; скасовано його офіційну ціну, і воно перетво­рилося на товар;

• світовими грішми проголошено умовну одиницю — спеціальні пра­ва запозичення — СПЗ;

• долар США зберіг важливе місце у системі міжнародних розрахун­ків і у валютних резервах інших країн;

• статутом МВФ скасовано золотий вміст національних грошових одиниць;

• банкноти зберігають свою кредитну природу й застосовуються для кредитування економіки, держави і громадян [13;14].

З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного обігу.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є ре­гульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

Система паперово-кредитного обігу включає наступні складові: грошову одиницю; масштаб цін; види грошових знаків; емісійну систему; валютний курс; регламентацію готівкового і безготівкового грошового обігів.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;

2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;

3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання грошового обігу;

6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розмін на золото;

7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних від­носин [13;14;30].

У цілому сучасні паперові грошові системи постійно розвиваються, і це відбувається головним чином за рахунок удосконалення того правово­го поля, в межах якого і здійснюється функціонування грошової системи.

4.2. Види грошових систем та їх еволюція

Грошові системи можна класифікувати за кількома критеріями (табл. 4.1) [14].

Поділ грошових систем за ознакою ринкового та неринкового типу важливий для визначення місця грошової системи в господарському ме­ханізмі. Для ринкових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу, а в неринкових системах переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий механізм діяв і в нашій країні.

Таблиця 4.1