2.Платіж на відкритий рахунок

Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і від­правлення документів експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення.

3. Акредитив - угода, за якою банк зобов'язується за проханням клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якого відкритий акредитив.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів.

Послідовність розрахунків за акредитивами:

1.Подання заяви на відкриття акредитива;

2.Відкриття акредитива банком-емітентом і скерування його експортеру (бенефіціару) через авізуючий банк;

3.Повідомлення бенефіціара (авізування) про відкриття акредитива;

4. Відвантаження товару на експорт;

5. Скерування бенефіціаром у банк комплекту документів для отримання платежу за акредитивом;

6. Скерування авізуючим банком документів банкові-емітенту;

7. Перевірка банком-емітентом отриманих документів та їх оплата;

8. Видача банком-емітентом оплачених документів наказодавачу акредитива;

9. Зарахування авізуючим банком експортного виторгу бенефіціару.

4.Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Послідовність розрахунків за інкасо:

1. Експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки;

2. Експортер здійснює відвантаження товару;

3. Експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку;

4. Банк-ремітент після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним у інкасовому дорученні, відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера;

5. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру для перевірки та одержання платежу (чи акцепту тратт). Документи видаються платнику проти платежу;

6. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремітенту;

7. Банк-ремітент після одержання переказу зараховує суму виручки на рахунок експортера.

Засоби платежу.

1. Банківський переказ - розрахункова операція, яка здійснюється через подання телеграфного чи поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Здійснення банківського переказу містить такі операції:

1. Згідно з укладеним контрактом експортер передає необхідні документи імпортеру;

2. Імпортер виставляє платіжне доручення в банк, що його обслуговує;

3. Списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок- Лоро банку експортера;

4. Повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення розрахункової операції;

5. При надходженні авізо списання коштів з рахунку банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

6. Авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.

2.Вексель - це цінний папір, що містить безумовне боргове зобов'язання. При розрахунках зі зовнішньоторгових операцій використовуються простий та переказний (тратта) векселі.

Порядок розрахунків за допомогою векселя.

1. Укладання угоди,

2. Передача товару з платежем у кредит,

3. Виставлення векселя,

4. Після завершення терміну платежу передача векселя на інкасо,

5. Вексель передається для оплати,

6. Гроші переказуються на рахунок продавця,

7. Повідомлення про надходження грошей,

8. Повідомлення про платіж векселем.

Ризики в ЗЕД та їх страхування

Ризики — це можливі несприятливі події, що можуть відбутися, і в результаті яких можуть виникнути збитки, майнові втрати учасників ЗЕД.

Політика учасника ЗЕД щодо потенційних ризиків має де­кілька різновидів.

1. Виключення ризиків — це відмова від здійснення будь-яких дій, пов'язаних з можливістю появи ризиків у ЗЕД.

2. Прийняття ризиків означає, що підприємство бере на себе відповідальність за проведення зовнішньоекономічної операції та ризики, пов'язані з нею.

3. Зменшення ризиків — це прийняття рішень, які дають змогу знизити рівень витрат від прийнятих ризиків.

4. Передача ризиків означає, що підприємство передає відповідальність за ризики своєму партнеру або третій особі.

Можна виділити такі групи методів, спрямованих на зменшен­ня можливих збитків, що викликані цими ризиками:

1. Страхування, тобто використання різних видів полісів, договорів страхування.

2. Хеджування як метод використання біржових ф'ючерсних контрактів і опціонів.

3. Застосування різних форм і методів розрахунково-кре­дитних відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, або неотримання товарів проти їх сплати.

4. Аналіз і прогнозування кон'юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів з метою уникнути можливих збитків, викликаних не­сприятливими кон'юнктурними змінами.

5. Інші методи.

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню.

Страхування ЗЕДП — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій).

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на прове­дення операцій страхування.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування.

Для засвідчення укладеної угоди страховик надає страху­вальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються пра­вила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності.

Об'єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників.

Об'єктом страхування відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника.

Об'єктом особистого страхування є життя і здоров'я грома­дян. В зовнішньоекономічній сфері до такого виду відносять страхування життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів і працівників транспорту при міжнародних пе­ревезеннях тощо.

Комплексні види страхування, що передбачають поєднання в одному полісі декількох видів страхування, також застосову­ються в зовнішньоекономічній сфері.

Перестрахування — це система економічних відносин між страховиками, що дає можливість страховій компанії, яка уклала договір страхування, передати отримані ризики іншим страховим компаніям (перестраховикам).

Кредитування ЗЕД, його суть і види.

Зовнішньоекономічна діяльність, особливо зовнішня торгівля, потребують значних джерел фінансування, як внутрішніх, так і зовнішніх. Експортер намагається отримати повний розрахунок одразу ж після відвантаження товару, а імпортер намагається купити товар у кредит, з оплатою після його реалізації. Тим самим кредит стає органічною складовою міжнародних економічних зв'язків.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміно­вості і сплати процентів.

Розмір кредиту й умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.

Суб'єктами міжнародного кредиту є: приватні підприємства, банки, державні установи, уряди, міжнародні й регіональні і валютно-кредитні та фінансові організації.

Комерційний міжнародний кредит

Комерційний (фірмовий) кредит може надаватися за двома напрямками:

- експортером імпортеру — у формі відстрочення платежу за проданий товар;

- імпортером експортеру — у вигляді авансу.

При наданні комерційного кредиту контрактом визначаєть­ся його вид, термін і ціна, валюта погашення, спосіб погашен­ня основного боргу, умови нарахування і виплати процентів, гарантії тощо. Крім того в контракті визначається графік повернення основного боргу і виплати процентів. В світовій практиці розрізняють:

- короткострокові (до 1 року),

- середньострокові (до 5 років) і

- довгострокові (5—10 років) комерційні кредити.

Ціна кредиту складається з основних і додаткових витрат.

До основних належать ті витрати, які надходять як дохід кредитору; до додаткових — усі ті, які, будучи витратами для позичальника, не складають доходу для кредитора, а йдуть третім особам, залученим до розрахункової операції — банкам та ін.

Вибір типу нарахування і виплати процентів — важлива умова контракту, особливо в умовах інфляції. У світовій прак­тиці використовують такі способи нарахування і виплати про­центів:

• прогресивний (лінійний),

• регресивний (штафельний)

• пропорційний (змішаний).

Банківське кредитування ЗЕД

Найпоширенішими формами банківського кредитування ЗЕД є факторинг та форфейтинг.

Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, по­в'язана з передачею клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Види факторингу:

1. Прямий – в операції бере участь лише один фактор – з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;

2. Опосередкований – в операції беруть участь два фактори: - з експорту в країні експортера; - з імпорту – в країні імпортера.

3. Розкритий – операція, в якій повідомляється про факторингову угоду;

4. Нерозкритий – факторингова угода є конфіденційною, про неї покупця не повідомляють;

5. Конвенційний – універсальна система фінансового обслуговування, що містить бух облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування та ін..

6. Конфіденційний – обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін..

Операцією, подібною до факторингу, є форфейтинг — одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком платіж­них зобов'язань, поданих у формі векселів, без права зворотної вимоги до продавця. На відміну від факторингу форфейтинг виключає регрес до експортера.

Предметом угоди форфейтування є дебіторська заборго­ваність покупців товарів, як правило, у формі переказних чи простих векселів.

Форфейтування зазвичай є середньостроковою угодою на термін від шести місяців до 5—6 років.

Форфейтингування надає експортеру такі переваги:

1. збільшення ліквідності

2. страхування від кредитного ризику

3. звільнення від контролю за погашенням кредиту

4. простота документації та швидкість її оформлення

5. збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією

6. перетворення операції поставки з відстроченням платежу на операцію з готівковим розрахунком.

Система оподаткування ЗЕД в Україні та її основні принципи

Оподаткування суб'єктів ЗЕД України здійснюється за такими принципами:

• Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

• ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України;

• рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхід­ності досягнення та підтримання самоокупності і самофінансу­вання суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України;

• стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються державою на строк, не менш як 5 років;

• забороняється встановлювати інші податки крім тих, що затверджені Верховною Радою України;

• ставки податків є однаковими для всіх суб'єктів ЗЕД та визначаються за товарною озна­кою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку;

• заохочення експорту готової продукції.

Основними законами, що регулюють оподаткування ЗЕД підприємств, є закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про податок на додану вартість". Якщо міжна­родним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цими законами, то застосовуються норми міжнародного договору.

Основні види пільг суб'єктам ЗЕД, що діють на території України:

• їх експорт перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік;

• обсяг їх експорту становить не менше 5 % від обсягу ре­алізованих за фінансовий рік товарів;

— стабільно експортують наукові, наукомісткі товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше ЗО % .

Зазначеним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на­даються пільги щодо строків амортизації основних виробничих фондів у вигляді:

• норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів;

• пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для вироб­ництва експортних товарів;

• норм амортизації на імпортне обладнання, яке викорис­товується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.

Зазначені пільги надаються Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України за поданням суб'єктів І зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для державних фінансових та податкових органів України.