Обсяг виробництва основних видів продукції в україні, млн т

Вид продукції	Роки					Дані 2000 р.в % до даних 1985-1990 рр.
	1990	1991—1995	1996	1998	2000
Зерно	51,0	38,4	24,6	26,5	24,4	47,8
Цукрові буряки	44,2	31,3	23,0	15,5	13,2	29,9
Соняшник	2,6	2,2	2,1	2,3	3,5	134,6
Овочі	6,7	5,7	5,1	3,5	5,7	85,1
Картопля	16,7	17,3	18,4	15,4	20,2	121,0
М’ясо (в забійній вазі)	4,4	3,04	2,1	1,67	1,66	37,7
Молоко	24,5	19,1	15,8	13,8	12,7	51,4
Яйця (млрд шт.)	16,3	12,0	8,8	8,3	8,8	53,4
Вовна, тис. т	29,7	20,8	9,3	4,6	3,4	11,4

Зменшення обсягу виробництва, відсутність у 2000 р. повноцінного організованого ринку продукції, особливо тваринницької, збут значної частки її за бартером, засилля посередницьких структур, які часто скуповують продукцію без урахування її якості, в тому числі і ступеня вгодованості поголів’я, нерозвиненість аукціонного продажу продукції — все це в сукупності призвело до великих втрат грошових коштів сільськогосподарськими товаровиробниками. Вказані причини, поряд з раніше розглянутими, зумовили істотне зниження ефективності виробництва, його збитковість. Це ілюструють дані рисунка 1.6.

Як видно з рис.1.6, сільське господарство за роки кризи з прибуткової галузі перетворилося у збиткову. При цьому акцент потрібно зробити на 1990 р., коли рівень сукупної рентабельності становив близько 40 %. Висока рентабельність у 1991—1995 рр. була зумовлена не сприятливою економічною кон’юнктурою і високим рівнем господарювання, а сильним розвитком інфляції та гіперінфляції і виникненням під їх впливом інфляційного прибутку, який не має під собою реального наповнення, тому підприємства відчувають гостру нестачу обігових коштів. У 1996 р., з переходом на тверду валюту й усуненням завдяки цьому причин формування інфляційного прибутку галузь стала збитковою, тоді як рівень рентабельності багатьох галузей матеріального виробництва сягав 6-18 %. Тобто з усіх галузей народного господарства сільське господарство мало найгірший фінансовий стан, що є аномальним явищем для економіки держави. На рис.1.6 також чітко простежується тенденція до спаду такого важливого економічного показника, який характеризує ефективність виробництва, як річна продуктивність праці. Її рівень знизився у 1999 р. порівняно з 1990 р. у 2,3 раза. За роки аграрної кризи відбулося затухання інвестиційної діяльності.

У 2000 р. в економіці країни в цілому, в тому числі і в сільському господарстві, виникли паростки подолання руйнівної кризи, що тривала майже десятиліття. Реальний валовий внутрішній продукт зріс порівняно з 1999 р. на 6 %, а валова продукція промисловості — на 12,9 %. Найвищі темпи збільшення обсягів виробництва порівняно з попереднім роком досягнуто в галузях, продукція яких наповнює внутрішній ринок і задовольняє потреби споживачів, — харчовій, легкій, деревообробній та ін. Намітилася тенденція до посилення інноваційної активності, насамперед у напрямі оновлення продукції і впровадження нових технологій. Набула подальшого посилення тенденція нарощування обсягів інвестицій в основний капітал. Досягнута стабільність гривні, зросли експортні надходження валюти, збільшилися іноземні інвестиції. У 2000 р. вперше за останні 10 років зросло виробництво продукції сільського господарства на 7,6 % проти 1999 р., а продуктивність праці на 4,9 %.

Подальше реформування економіки, здійснення у 2000 р. глобальних соціально-економічних перетворень на селі — створення на базі колишніх КСП підприємств ринкового типу, а також завершення найвідповідальнішого етапу земельної реформи — приватизації землі дали змогу вказані позитивні зрушення розвинути далі. Так, у 2001 р. валовий внутрішній продукт держави зріс порівняно з 2000 р. на 9,0 %, причому темп його зростання був одним з найвищих серед країн Європи. Валова продукція сільського господарства збільшилася на 9,9 %, в тому числі в аграрних підприємствах — на 19,9 %. Надзвичайно важливим є те, що у вказаному році зібрано 39,7 млн т зерна, або на 70 % більше проти попереднього року. Відрадно, що стало відроджуватися тваринництво. Валова продукція цієї галузі зросла на 9 %. Стало поліпшуватися соціальне середовище на селі. Вдвічі зменшилася заборгованість по заробітній платі селян, зросли їх заробітки. У 2001 р. власникам земельних і майнових паїв було нараховано 2 млрд гривень орендної плати, або на 25 % більше, ніж у минулому році. Доходи в особистих селянських господарствах зросли в 1,6 раза.

Проте дані позитивні зрушення — це лише перші паростки економічного зростання, які потрібно закріпити і створити сприятливі умови для їх подальшого розвитку та набуття тенденції незворотності.

Тема 2. ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ В УМОВАХ РИНКУ

2.1. Зміна попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію та її наслідки

2.2. Цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію

2.3. Сільськогосподарська проблема довгострокового періоду

Сільське господарство, як ні жодна інша галузь народного господарства, навіть за наявності дійового державного регулювання найменше відійшло від середовища чистої конкуренції. Ми вже зазначали, що в цій галузі функціонує багато підприємств, а тому кожне з них, виробляючи, як правило, однорідну продукцію, не в змозі впливати на бажані для них зрушення у попиті і пропозиції, а отже, і на ціну. На користь цього висновку засвідчує і те, що для сільськогосподарської продукції притаманний відносно невеликий діапазон якості. В зв’язку з цим неможливо здійснити концентрацію виробництва продукції певного рівня якості в руках обмеженої кількості товаровиробників і завдяки цьому впливати на рівновагу ринку. Тому аграрні підприємства будують свою виробничу і маркетингову діяльність з урахуванням тієї обставини, що ціни на сільськогосподарську продукцію і ресурси, які вони закуповують, формуються під впливом зовнішніх факторів, які не піддаються або мало піддаються впливу кожного окремого сільськогосподарського товаровиробника. За сукупності цих причин на ринку сільськогосподарської продукції рельєфно проявляється зв’язок між попитом і пропозицією.

На будь-який товар, у тому числі і сільськогосподарського походження, ціна рівноваги досягається лише тоді, коли попит на продукцію D відповідає її пропозиції S. На рис. 3.1 показано той випадок, коли попит урівноважений з пропозицією. За такої умови на ринку не буде ні дефіциту, ні лишків продукції, ціни на неї стабілізуються., задовольняються потреби споживачів.

Ордината точки Е перетину кривих D і S вказує на ціну рівноваги Р, за якої попит урівноважується з пропозицією за обсягу виробництва Q1. Якщо, скажімо, попит зростає до точки К1, то це означатиме, що потрібно продати продукції обсягом Q2. Але цій потребі відповідає пропозиція в точці К2 за меншого обсягу пропозиції продукції Q3. Як бачимо, за таких умов виникає дефіцит продукції в розмірі Q2 — Q3. За зменшення попиту, наприклад, до точки К3 матиме місце зворотний процес — виникнуть лишки продукції, розмір яких також визначається в даному випадку різницею між Q2 і Q3.

Проте насправді повний збіг попиту і пропозиції — явище тимчасове, що часто порушується. Попит і пропозиція змінюються під впливом ряду обставин і насамперед через зміну ціни. За її зростання збільшуватиметься пропозиція продукції, оскільки це економічно вигідно виробникам. Водночас зниження ціни стимулює зростання попиту на продукцію. Адже за тих самих витрат покупці матимуть можливість придбати більше продукції, ніж раніше.

Сільське господарство й аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності через істотний вплив природних факторів. Саме під дією цих факторів можуть безпосередньо змінюватися попит і пропозиція, встановлюватися нова рівновага, а отже, і нова ціна.

Припустімо, що внаслідок епізоотії у спеціалізованих тваринницьких підприємствах різко скоротилася потреба в концентрованих кормах. Досягнута раніше рівновага в точці Е1 (рис. 3.2, а), якій відповідає ціна Р1, буде порушена через скорочення попиту, що графічно відображається зсувом кривої D ліворуч до D1. Пропозиція зерна при цьому залишається сталою, оскільки його виробники не змогли своєчасно зреагувати на зміну попиту, а тому характер кривої S не змінюється. Внаслідок цього склалася нова рівновага в точці Е2. якій відповідає ордината Р2 — ціна, рівень якої нижчий за ціну Р1.

Але не виключена можливість, що попит на зерно може зрости внаслідок розширення спеціалізованими тваринницькими підприємствами поголів’я худоби, що спричинятиметься підвищенням попиту на тваринницьку продукцію. Якщо підприємства — виробники зерна своєчасно не зреагують на вимогу ринку і пропозиція зерна залишиться незмінною, то раніше досягнуту рівновагу в точці Е1 буде порушено (рис. 3.2, б). В результаті виникає нова рівновага між попитом D2 і пропозицією S у точці Е3, якій відповідатиме і вища ціна на зерно Р3. В даному випадку різниця між Q3 і Q1 — це дефіцит зерна, а між Q1 і Q2 — його лишок.

Рис. 3.2. Зміна попиту на зерно і його вплив на ціну цього продукту

Крім попиту, істотний вплив на ціну сільськогосподарських продуктів справляє і зміна в пропозиції, що спричиняється насамперед природними факторами. Наприклад, завдяки сприятливим погодним умовам було одержано високий урожай зернових культур, унаслідок чого зросла пропозиція зерна на ринку (крива S1 на рис. 3.3, а).

Рис. 3.3. Зміна пропозиції зерна та її вплив на ціну

Характер кривої D при цьому не змінився, і це — досить реальне припущення, оскільки збільшити поголів’я худоби для нового обсягу пропозиції зерна S1 за короткий проміжок часу неможливо. Тому рівновага, що була досягнута раніше в точці Е1 і якій відповідає ціна Р1, буде порушена. Крива пропозиції при цьому зсувається праворуч, і завдяки цьому встановлюється нова рівновага в точці Е2, ордината якої вказує на нову, більш низьку ціну рівноваги Р2. І це зрозуміло, адже на ринок буде поставлено більше зерна на величину Q2 – Q1. А оскільки попит залишився незмінним, то перевищення пропозиції над потребою неминуче призводить до зниження ціни. В іншому разі додатково одержаний урожай зерна неможливо було б реалізувати.

Тепер неважко передбачити, як зміниться ціна в неврожайний для зернових рік. Як видно з рис. 3.3, б, зменшеній пропозиції зерна відповідає крива S3, що зсунулася ліворуч. При незмінному попиті це призводить до нового збалансування його з пропозицією в точці Е3 і встановлення ціни рівноваги Р3. Вона вища за ціну Р1, що відповідала нормальному врожаю зернових. Як бачимо, в даному випадку попит перевищує пропозицію, створюється дефіцит зерна, за якого настає рівновага з меншим обсягом закупок цього продукту в обсязі Q3.

Викладене дає змогу зробити очевидний висновок — будь-яка зміна попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію незалежно від причин , які її зумовили, повинна бути в центрі уваги сільськогосподарських підприємств, оскільки це безпосередньо позначається на рівні цін, масштабах виробництва, а отже, і на кінцевому результаті роботи — рівні дохідності та окупності витрат.