5.5. Методичні підходи до оцінки і прогнозу передбанкрутного стану підприємств

Негативний вплив на підприємство неконтрольованих сил зов­нішнього середовища, прорахунки у виборі його тактики і стратегії, недостатньо ефективний менеджмент у процесі прийняття поточних рішень можуть призвести до виникнення тенденції погіршення фінансово-економічного стану такого підприємства і появи загрози його банкрутства. Щоб запобігти банкрутству, вкрай важливо правильно оцінювати і прогнозувати передбанкрутний стан підприємства, визначати ту критичну межу, за якої загроза банкрутства перетворюється в його реальність. Така оціночна інформація дає змогу власникам і менеджерам своєчасно приймати систему заходів щодо оздоровлення економіки підприємств і досягнення їх стійкого фінансово-економічного стану. У світовій практиці з цієї метою нерідко використовують індекс Альтмана, визначення якого базується на використанні кола економічних показників, що є важливими індикаторами фінансового стану підприємства, ступеня його незалежності від зовнішніх джерел фінансування. Для розрахунку індексу Альтмана (Z) використовуються методи кластерного і дискримінантного аналізу. Їх практична реалізація дає змогу кількісно визначити «вагу» кожного економічного показника у формуванні інтегрального показника — індекса Z². Останній указує на граничну межу фінансового економічного стану підприємства, за якою наступає реальна загроза банкрутства. В результаті проведених досліджень Альтманом була запропонована наступна модель прогнозування банкрутства³:

Z = 3,3 К₁ + 1,0 К₂ + 0,6 К₃ + 1,4 К₄ + 1,2 К₅,

де К₁ — норма прибутку на авансований капітал, визначається діленням прибутку від звичайної діяльності до оподаткування на авансований капітал (активи) підприємства;

К₂ — віддача авансованого капіталу за товарною продукцією, розраховується діленням вартості цієї продукції на величину вказаного капіталу;

К₃ — коефіцієнт фінансового лівериджу, обчислюється діленням позичкового капіталу на власний капітал підприємства;

К₄ — величина реінвестованого прибутку на одиницю авансованого капіталу, розраховується діленням прибутку підприємства, направленого на збільшення статутного капіталу підприємства, а також його резервного капіталу на активи підприємства;

К₅ — питома вага власних оборотних засобів у авансованому капіталі, визначається діленням цих засобів на авансований капітал підприємства. Сума власних оборотних засобів розраховується відніманням від оборотних активів усіх короткострокових (поточних) зобов’язань підприємства.

Коефіцієнти зважування 3,3; 1,0; 0,6; 1,4 і 1,2 відображають «вагу» (значущість) кожного з показників у формуванні величини показника Z. Їх абсолютне значення є адекватним відображенням фінансово-економічного стану тих підприємств, які досліджувалися Альтманом за згаданий раніше період.

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом за даними статистичної виборки, становить 2,675. З ним зіставляється його фактичне значення. Якщо Z факт. < 2,675, то в недалекому майбутньому можливе банкрутство підприємства за умови, що не будуть прийняті необхідні заходи щодо зміцнення його фінансово-економічного стану. В разі, коли Z факт. > Z крит. фінансово-економічний стан підприємства задовільний або ж міцний залежно від ступеня перевищення фактичного значення коефіцієнта Z над його критичним значенням.

Слід зазначити, що застосування Z критерію, визначеного Альманом, для прогнозу банкрутства вітчизняних підприємств, особливо аграрних, було б некоректним, оскільки коефіцієнти при фінансово-економічних показниках розраховувалися в іншому ринковому середовищі і для інших типів підприємств. Тому для вітчизняних дослідників, економістів та менеджерів одержана Альтманом модель прогнозування банкрутства має лише пізнавально-методичне значення. Цінною насамперед є методика побудови моделі прогнозування банкрутства, яка може бути використана з урахуванням сучасних умов функціонування вітчизняних підприємств. Є уже ,зокрема, перші спроби визначення індексу Z по аграрних підприємствах України. Проте одержані результати поки що не мають практичного значення, ос­кільки фактична інформація про фінансово-економічний стан аграрних підприємств за останні роки не відповідає вимогам побудови даного інтегрального показника. Адже більшість аграрних підприємств були збитковими, перебуваючи на межі або поза межею банкрутства, а тому неможливо одержати об’єктив­ну кількісну характеристику ступеня впливу («ваги») окремих важливих фінансово-економічних параметрів на показник Z.

Є підстави вважати, що з повним подоланням кризових явищ в АПК і зміцненням економіки аграрних підприємств сформується необхідна інформаційна база для побудови всебічно обґрунтованої моделі прогнозування банкрутства і широкого використ ання її в практиці.

Тема 6. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВАІ СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

6.1. Суть собівартості продукції і характеристика її видів

6.2. Склад витрат за всіма видами діяльності підприємств

6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями. Поняття валових витрат

6.4. Класифікація витрат

6.5. Постійні і змінні витрати

6.6. Співвідношення «фактор-продукт» та його аналіз

6.7. Визначення максимального прибутку. Неявні витрати

6.8. Послідовність і методи визначення собівартості сільськогосподарської продукції

6.9. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції

6.1. Суть собівартості продукції і характеристика її видів

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість — один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу — по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання (виробничого споживання зеленої маси на корм). В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.