Рівень середньореалізаційних цін на основні види сільськогосподарської продукції, реалізованої аграрними підприємствами

Види продукції	Роки			Станом на 1.11.2001 р.
	1996	1998	2000
Зерно	16,5	15,0	44,0	41,0*
Цукровий буряк	6,0	7,1	12,0	16,0
Соняшник	26,1	31,6	53,3	106,4**
Картопля	26,6	26,9	50,9	…
Молоко	19,3	28,8	54,5	55,9
Жива маса великої рогатої худоби	82,7	129,7	217,0	391
Жива маса свиней	148,2	271,3	336,8	650

^* На пшеницю ІІІ класу без ПДВ на біржових торгах 18—19 листопада 2001 р.

^** На соняшник ІІ класу без ПДВ.

За критерієм центра (рівня) встановлення і регулювання цін на товари (продукцію), роботи і послуги можна означити такі види цін, що діють на сучасному етапі:

1. Договірні ціни. Їх рівень визначається на засадах домовленості між виробником продукції (продавцем) і споживачем (покупцем) при укладанні між ними договорів купівлі-продажу. За такими цінами аграрні підприємства реалізують свою продукцію переробним підприємствам (молоко- і маслозаводам, м’ясоком­бінатам, елеваторам тощо) та різним заготівельним організаціям (посередникам). За взаємною згодою сторін вказані ціни можуть коригуватися відповідно до зміни кон’юнктури ринку і платоспроможності населення.

2. Вільні ринкові ціни. Вони формуються під впливом попиту і пропозиції, що склалися під час реалізації продукції. З урахуванням дії цього фактора виробник самостійно визначає рівень даних цін. Різновидом вільних ринкових цін є біржові ціни (на зерно, соняшник, цукор, олію, партії тварин тощо), а також ціни, за якими підприємство чи посередник реалізує продукцію через власну торговельну мережу. Держава може справляти побічний вплив на формування вільних і договірних цін через економічні важелі (умови кредитування, оподаткування) і проведенням відповідної антимонопольної політики.

3. Регульовані ціни. Держава справляє регулюючий вплив на рівень цін на окремі види сільськогосподарської продукції через механізм встановлення заставних цін. Так, згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи по стимулюванню виробництва і розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.) такі ціни введені на зерно з метою подолання негативних наслідків сезонних і кон’юнктурних коливань обсягів продажу і цін на цей вид продукції і на хлібопродукти. Вказана мета мала досягатися через закупівлю Державною акціонерною компанією «Хліб України» зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання зернових за заставними цінами.

Принципово важливим у механізмі заставних цін є те, що за товаровиробниками зберігається право забрати здане в заставу зерно протягом восьми місяців і продати за ринковими цінами, якщо вони перевищуватимуть заставну ціну, відшкодувавши при цьому витрати на зберігання згідно з встановленими розцінками (у 2000 р., наприклад, розцінка за приймання 1 т зерна становила 9 грн, за зберігання її протягом місяця — 5 грн і за сушіння зерна — 10 грн за 1 т). Отже, заставна ціна виконує функцію підтримуючих цін, а тому її присутність на ринку є важливим фактором забезпечення стабільної роботи аграрних підприємств в умовах несприятливої кон’юнктури на сільськогосподарську продукцію. На 2001 р. Кабінетом Міністрів України затверджено такий рівень заставних цін на зерно базисних кондицій (без ПДВ): на пшеницю м’яку ІІІ класу — 430 грн. за 1 т, ІV класу — 390 і V класу — 340 грн за 1 т. Враховуючи істотне збільшення виробництва зерна у 2001 р. (майже 40 млн т проти 24,3 млн т у 2000 р.), що породило тенденцію до зниження цін на цей вид продукції, встановлення такого рівня заставних цін мало за мету забезпечити цінову стабільність на ринку зерна і дати змогу сільськогосподарським товаровиробникам отримати прибуток. На жаль, досягти цього не вдалося через низький обсяг заставних закупок зерна, зумовлений нестачею коштів для здійснення таких закупок обсягом 2—2,5 млн т зерна.

У 2002 р. заставні операції стали здійснюватися різними юридичними структурами (виконавцями) — переможцями тендеру.

Держава справляє прямий регулюючий вплив на рівень цін на вовну у митому волокні, овчину і каракуль та смушки через встановлення квот на закупівлю цих видів продукції для задоволення державних потреб і встановлення регульованих закупівельних цін на них, що значно перевищують діючі договірні ціни. Наприк­лад, на 2000 р. регульована закупівельна ціна за 1 т вовни у митому волокні становила 11 300 грн, тоді коли діюча договірна ціна лише 4800 грн.

4. Граничні (централізовано-фіксовані) ціни. Встановлюються державою на продукцію (ресурси) та послуги, які справляють істотний вплив на загальний рівень і динаміку цін у народному господарстві і виробництво яких зосереджено в структурах (галузях, об’єднаннях, підприємствах),що займають монопольне становище на ринку. Це, насамперед, стосується таких ресурсів, як вугілля, нафта, електроенергія, газ. Своєрідними граничними цінами є різноманітні тарифи. До централізовано-фіксованих тарифів відносяться тарифи на залізничний транспорт — плата за перевезення вантажів і пасажирів залізною дорогою.

Граничні ціни на продукцію сільськогосподарського походження встановлюються в нашій державі на цукровий буряк (сировину) і на цукор відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (липень 1999 р.). Згідно з цим Законом Кабінет Міністрів України щорічно до 1 січня поточного року встановлює мінімальну ціну на цукрові буряки, які поставляються на виробництво цукру квоти «А» і квоти «В», та мінімальну ціну на цукор квоти «А» із застосуванням щомісяч­них індексів інфляції. Мінімальна ціна встановлюється на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва цих видів продукції.

5. Індикативні ціни. Встановлюються на обмежене коло товарів при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій. Під такими цінами для даної сфери діяльності розуміють ціни на товари, які відповідають рівням цін на відповідний товар, що склалися на ринках експорту та імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України визначають контрактні ціни на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів). Проте на окремі види товарів контрактні ціни повинні знаходитися в межах індикативних цін. До таких товарів належать: ті, щодо експорту яких застосовано заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стосуються міжнародних торгів і режиму попередніх імпортних депозитів, що вносяться до банків); щодо яких встановлено режим квотування і ліцензування або спеціальні режими; товари, експорт яких здійснюється в порядку, передбаченому ст. 20 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стосується продукції монопольних структур), а також в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.

При визначенні рівня індикативних цін беруться до уваги передусім чинні в Україні стандарти якості продукції, стан кон’юн­ктури зовнішніх і внутрішніх ринків, цінова інформація про середні рівні цін, що склалися на відповідному географічному ринку збуту, прогноз щодо можливого коливання цін тощо. Індикативні ціни на товари переглядаються щомісячно. Наприклад, на лютий 2002 р. встановлений такий рівень зазначених цін, доларів за тонну: м’ясо великої рогатої худоби в живій масі за умови, що одна голова важить не більше 350 кг, — 1200—1300, понад 350 кг — 1000—1100, насіння соняшнику дроблене або недроблене при олійності 43 % — 240, рижій — 150, насіння льону — 205, шкіри великої рогатої худоби першого ґатунку мокросолені — 1600—1700, другого ґатунку — 1450—1550.

Аграрні підприємства можуть продавати один і той же вид продукції різної якості, за різними каналами реалізації та в різні строки. Під впливом цих факторів ціна на дану продукцію може коливатися, і досить істотно. Найвигіднішим буде той канал реалізації, який забезпечує найвищу ціну. Водночас для підприємства важливо знати, яка ж середньореалізаційна ціна на продукцію склалася за певний відрізок часу. Її визначають підсумову­ванням грошової виручки від реалізації продукції за всіма каналами збуту і наступним діленням одержаного результату на весь обсяг реалізації продукції даного виду.

У великому аграрному підприємстві можуть діяти так звані внутрішньогосподарські ціни і тарифи, за якими одні виробничі підрозділи продають сільськогосподарську продукцію іншим підрозділам або надають їм певні виробничі послуги.

Тема 4. АГРАРНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА КІНЦЕВІ РЕЗУЛЬТАТИ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Поняття підприємства, його роль і умови ефективної роботи в ринковій економіці

4.2. Складові ланки підприємств та їх взаємодія

4.3. Види підприємств та їх об’єднань

4.4. Етапи аграрної реформи і створення аграрних підприємств ринкового типу

4.5. Кінцева продукція сільськогосподарських і агропромислових підприємств та об’єднань

4.1. Поняття підприємства, його роль і умови ефективної роботи в ринковій економіці

На початку 90-х років Україна розпочала побудову багатоукладної змішаної економіки, яка базується на різних формах власності і господарювання. Але ефективність її значною мірою залежить від співвідношення ринкового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор повинен бути переважаючим, у ньому має працювати більшість активного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рівень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступають підприємства.

Підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство — це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процентів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція — це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб’єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфраструктура — насамперед біржі.

Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції — ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб’єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, відшкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об’єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.