Систематизація методик

Сфера міжособистісних взаємин надзви­чайно широка. Вона охоплює практично весь діапазон існування людини, починаючи від її відношення до соціальних груп і закінчуючи інтимними і діадними взаєминами. Можна стверджувати, що люди­на, будучи самотньою, продовжує опиратися в своїх думках і діях на свої уявлення про оцінки, які значимі для інших. В цьому плані створені і до цього часу зберігають свою теоретичну і практичну цінність психологічні теорії, в яких статус головних її складових приписується міжособистісним взаєминам.

В наш час у психології існує величезна кількість конкретних методичних прийомів дослідження міжособистісних відносин. Це ціл­ком зрозуміло, беручи до уваги як велику феноменологію міжосо­бистісних відносин, задачі, які вирішуються окремими методиками, так і розбіжності в теоретичній оцінці сутності досліджуваного явища.

Систематизація методик психодіагностики міжособистісних відносин можлива на різних підставах.

• На підставі об’єкта (діагностика відносин між групами, внут- рігрупових процесів, діадних відносин тощо).

• На підставі задач, що розв’язуються в дослідженні (виявлення групової згуртованості, спрацьованості, сумісності та ін.).

• На підставі структурних особливостей використовуваних методик (опитувальники, проективні методики, соціометрія і т.ін.).

• На підставі вихідної точки відліку діагностики міжособис­тісних відносин (методики суб’єктивних переваг, методики вияв­лення особистісних характеристик учасника спілкування, методики дослідження суб’єктивного відображення міжособистісних відносин тощо). Можливі, звичайно, й інші критерії систематики методик.

Необхідно відзначити, що критерії систематики важливі з тієї точки зору, що вони мають певне значення для оцінки адекватності методики тому чи іншому конкретному дослідженню і сприяють у виборі методики або категорії методик для конкретного дослідження. Зупинимося на цьому детальніше.

По-перше, об’єкт дослідження. Міжособистісні взаємини вияв­ляються у великій розмаїтості сфер людського буття, що істотно від­різняються між собою й у яких діють різні психологічні детермінанти. Тому застосування конкретних методик має свої межі, ігнорування яких призводить до «девалідизації» методики, необґрунтованості висновків. Так, соціометрія, адекватна для дослідження групи осіб, добре знайомих між собою, створить труднощі при інтерпретації результатів обстеження групи, у якій люди знаходяться на різних рівнях міжособистісного пізнання.

По-друге, задачі які розв’язуються в дослідженні. Від них за­лежать вимоги, що пред’являються до валідності використовуваних методик, до обсягу психологічних даних, що добуваються нею. Зрозу­міло, що дослідження, спрямоване, скажімо, на з’ясування суміснос­ті екіпажу вітрильного судна для тривалого плавання, припускає не тільки моделювання й аналіз міжособистісних відносин в умовах, максимально наближених до реальних, але й поглиблене вивчання мотиваційно-потребової сфери кожного з метою прогнозу і попере­дження міжособистісних колізій під час тривалого плавання. У той же час ці методики, застосовані для дослідження структури, згур­тованості відкритого для зовнішніх соціальних впливів колективу, дали б зайву і не цілком адекватну інформацію. В особливому по­ложенні знаходяться методики дослідження міжособистісних взає­мин у малих групах (скажімо, у сім’ї), використовувані для рішення задач психокорекційної роботи. Бажано, щоб вони були не такими, що тільки констатують, тобто розкривають картину існуючих взає­мин, але й евристичними, які дають психологу можливість розумін­ня суб’єктивного світу, досліджуваного у всій його складності, що розширюють діапазон психічної реальності як для психолога, так і для обстежуваної людини. У такому випадку вони виконують функ­цію введення в психокорекційну роботу, підготовляють клієнта для усвідомлення схованих, багаторівневих його взаємин з іншими особа­ми. До методик дослідження міжособистісних взаємин, застосовуваних для рішення задач психокорекційної роботи, звичайно не пред’яв­ляються дуже суворі вимоги щодо їх діагностичної і прогностичної валідності - вони служать для побудови робочих гіпотез, що у на­ступному уточнюються і верифікуються. У цій сфері дослідження

з’являються і нові вимоги до методик, такі як психокорекційний ефект самої процедури дослідження або, принаймні, відсутність нега­тивного впливу на клієнта (Бодальов О.О., Столін В.В., 1981). Вони також повинні сприяти встановленню гарного емоційного контакту психолога з клієнтом.

По-третє, структурні особливості використовуваних методик. Представляється, що на цей критерій варто особливо звернути ува­гу з погляду мотивації обстежуваного до тестування і його вікових характеристик. Окремі методики не припускають зростання мотива­ції до виконання завдання вже по самій суті своєї побудови. Більш за все це стосується до методик типу опитувальників. Об’ємні їхні варіанти (скажімо, тест ММРІ або СРІ) включені в тест-батарею в якості вступних, знижують мотивацію до дослідження і не тільки ускладнюють проведення обстеження, але і певним чином спотво­рюють його результати. З тієї самої причини вони незручні в тих випадках, у яких психологові необхідно забезпечити гарний особис­тіший контакт з обстежуваним. Що стосується вікових характерис­тик обстежуваних, то тут варто звернути увагу на ті випадки, коли методичний прийом, оригінальний або видозмінений, спочатку роз­роблений для конкретного віку, застосовується в більш широкому віковому діапазоні. Так, скажімо, процедури, засновані на рефлексії власних переживань, що вимагають усвідомлення власного суб’єк­тивного відношення до людей, експліцитного обґрунтування почут­тів і взаємин, малопридатні для дослідження дітей до підліткового віку.

По-четверте, вихідна точка відліку діагностики міжособистісних взаємин (тут маються на увазі ті психологічні параметри, на яких ґрунтується судження психолога про міжособистісні взаємини). Точки відліку при оцінці міжособистісних взаємин істотно відрізня­ються навіть у тих випадках, коли результати дослідження інтер­претуються в тих самих термінах. Для одних методик основними є показники міжособистісної привабливості, ситуації суб’єктивного вибору, для інших - глибинні мотиваційно-потребові характеристики кожного учасника взаємодії, для третіх - ситуаційні детермінанти поведінки і т.д. Різні точки відліку являють собою методичну реа­лізацію визначених теоретичних поглядів. Це необхідно мати на увазі для критичного осмислення інтерпретації одержуваних даних.

Необхідно відзначити й інше. Оцінка міжособистісних взаємин у різних підходах спирається на різні психічні детермінанти, що відносяться до різних рівнів психічного функціонування особистості. Через це зміст тестового матеріалу різних методик знаходиться на різній «віддаленості» від суджень психолога на основі даних до­слідження: на основі даних кваліфікованого спостереження, як і на основі спеціального опитувальника, можна встановити прагнення кожного члена групи до домінування. Однак у першому випадку ми маємо справу з інтерпретацією фактично сформованої ситуації, де домінування окремої людини являє собою результат взаємодії всіх членів групи, а в іншому - із суб’єктивними бажаннями або пред­ставленнями про себе й інших, з чого прямо не виводиться прогноз про положення цього індивіда у визначеній групі. З іншого боку, ма­ючи інформацію про реальну структуру взаємин у групі, неможли­во дати прогноз її розвитку без інформації про соціальну мотивацію кожного. Таким чином, дослідник завжди стає перед проблемою ви­бору «глибини» методики, що вимагає від нього точного усвідомлення того, на механізмах якої психологічної реальності побудована мето­дика. На наш погляд, критерій вихідної точки відліку є основним при організації дослідження і підборі методичних прийомів. Він доз­воляє уникнути змістовного дублювання одержуваних даних, струк- турувати дослідження з психологічних рівнів (наприклад, за схемою «взаємодія, що спостерігається — особистісні характеристики учас­ників інтеракції - суб’єктивне відображення соціальної ситуації»).