3. Східнослов’янські союзи племен у V – іх ст. Н.Е.

На початку «Повісті временних літ» вміщено розповідь про розселення слов'ян на просторах Східної Європи — від Чорного моря до Білого, від Карпат до Волги: «Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру й називались полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною й називались дреговичами (від слова «дрегва» — болото. — Авт.), інші сіли по Двіні й називались полочанами за річкою, що впадає до Двіни й має назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли поблизу оз. Ільмень, називалися власним ім'ям — словенами...» Поступово в оповіді літописця виступають ще й інші слов'янські племена: кривичі з їхнім градом Смоленськом, від яких Нестор виводить сіверян, дуліби — жителі Побужжя, насельники західної частини пізнішої України волиняни, бужани й хорвати. Не забуває він згадати насельників Посожжя (від р. Сож) радимичів, волго-окських лісів — в'ятичів, а також уличів з тиверцями, що посідали простори від Дніпра і Бугу до Дністра.

Історики вже здавна сперечаються, чим були насправді «племена» Нестора. їхній висновок такий: це великі союзи, першопочатки яких можна віднести до часу не пізніше VI—VII ст. н. є. Відомий археолог П. Третяков назвав ці утворення «народцями», вбачаючи в них не лише територіальні, а й етнополітичні об'єднання. Його думку слід визнати слушною.

До найперших племінних об'єднань належать полянське з осередком у Києві, дулібське і волинянське на території пізнішої Волинської землі. Академік Б Греков припускав, що в VI—VII ст. існував величезний і потужний дулібсько-волинянський союз племен. Ці об'єднання східних слов'ян стали важливим кроком на шляху до створення давньоруської державності.

4. Утворення державності у східних слов’ян.

Наприкінці IX ст. відбувається процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, і за іменем столиці державу називають Київською Руссю. Існують дві основні теорії утворення держави на Русі: 1) норманська; 2) природно-історичного процесу. Норманська теорія була висунута німецькими вченими Байєром і Міллером ще у XVIII ст., яка стверджує, що держава на Русі була створена норманами (шведами), апелюючи при цьому до літопису «Повесть временных лет», в якому йде мова про запрошення до Новгорода норманських вождів на чолі з Рюриком. Друга теорія стверджує, що держава на Русі була створена в результаті природно-історичного процесу. Для цього були необхідні політичні та соціально-економічні передумови. В процесі розвитку східнослов'янського суспільства союзи племен перетворюються в племінні княжіння (VIII ст.) Не можна заперечувати, що нормани у ІХ-Х ст. відігравали на Русі активну політичну роль, поклавши початок династії Рюриковичів. Проте вони не утворили східнослов'янську державу, (вона існувала й до їх приходу), а скоріш за все, каталізували об'єднання східнослов'янських земель і племен.

У другій половині IX ст. у Східній Європі сформувалися три значні політичні утворення слов'янських племен, які арабські джерела називають Куявією, Славією та Арсанією. Куявія — це Київська Русь; Славія — північна частина східнослов'янських земель з центром у Ладозі; Артанія — нинішня Тамань.

Виникнення держави у східних слов'ян було пов'язане: 1) із зародженням і утвердженням на Русі феодальних відносин; 2) поступовим, але стійким формуванням державотворчих традицій (антське, склавинське, полянське об'єднання); 3) необхідністю захисту від сильних сусідів, які вже мали свої держави (Хозарський каганат, Візантія тощо); 4) територіальною, етнічною, мовно-культурною спільністю цих племен; 5) економічними зв'язками, розвитком торгівлі, що вимагало подолання відокремленості племен, стимулювало їх інтеграцію; 6) посиленням Києва, чому сприяло його географічне положення, економічне становище, політичне значення та попередня історична еволюція.