Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екзамен з історії.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
24.11.2019
Размер:
43.95 Кб
Скачать

2. Етногенез українців за археологічними та писемними джерелами.

Одну з перших спроб вирішити питання етногенезу слов'ян зробив легендарний літописець Нестор. У ≪Повісті минулих літ≫. Саме з його слів було започатковано дунайську теорію походження слов'ян, яка протягом XIII—XV ст. була домінуючою в працях польських і чеських хроністів.

У добу Середньовіччя з'явилася ще одна версія слов'янського етногенезу — скіфо-сарматська або азіатська теорія, яку було викладено на сторінках Баварської хроніки (IX ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов'ян скіфів і сарматів, які, пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжям Чорного моря, осіли в південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, з якого згодом вони розселилися на північ і захід. Новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов'ян

розпочинається на початку XIX ст. Поступово, завдяки використанню письмових, археологічних, лінгвістичних, єтнографічних та інших джерел, фахівцями було виявлено місцезнаходження

давніх слов'ян: вони розташовувалися десь між балтами, германцями та іранцями.

Праця відомого чеського славіста Л. Нідерле ≪Слов'янські старожитності≫ (1902) започаткувала вісло-дністровську теорію походження слов'ян. Відповідно до цієї теорії ще у II тис. до н. е. існувала балто-слов'янська спільність. Саме після її розпаду в ході розселення виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов'янських

земель — Волинь. Ще одним варіантом вирішення проблеми слов'янського етногенезу стала вісло-одерська концепція, обґрунтована польськими вченими Ю. Косташевським, Я. Чекановським, Сплавинським у 30—40-х роках XX ст. Ця теорія пов'язує слов'янські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена у період пізньої бронзи та раннього заліза,

і локалізує слов'янську прабатьківщину природними кордонами — річками Віслою й Одрою1. У 50—60-х роках польський археолог В. Гензель та російські П. Третяков, М. Артамонов, Б. Рибаков на основі

аналізу нових археологічних та лінгвістичних матеріалів дійшли висновку про необхідність значного розширення ареалу зародження слов'янського етносу. Так виникла дніпро-одерська теорія, що органічно увібрала в себе ідеї та висновки багатьох попередніх теорій (насамперед вісло-одерської) і помістила слов'янську прабатьківщину між Дніпром і Одрою. Логіка цієї теорії така: на межі III і II тис. до н. е. індоєвропейська спільнота розпалася на кілька етнокультурних та мовних гілок, однією з яких були германо-балто-слов'яни. Подальший поділ цієї гілки і спричинив появу протослов'ян як самостійної

етнічної спільноти. Такий розподіл прихильники дніпро-одерської теорії пов'язують з комарівсько-

тіпинецькою культурою, яка сформувалася в II тис. до н. е. на території Правобережної України та Польщі. Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпро- одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов'янства та ареал його формування. На їхню думку, становлення слов'янського етносу — досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до межі III—II ст. до н. е. цей

процес розгортається головним чином у межиріччі Вісли та Одри, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (II ст. до н. е. — І ст. н. е.) починається якісно новий етап формування слов'янського етносу, під час якого центр активної слов'янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.