Тема: Фінансова політика і фінансовий механізм План
Фінансова політика
Фінансовий механізм
Фінансове планування
Управління фінансами
5 Фінансовий контроль
6 Правове регулювання фінансових відносин
Основні терміни та поняття
Фінансова політика, фінансова стратегія, фінансова тактика, фінансовий механізм, фінансове планування, прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули й санкції, фінансове законодавство, фінансовий план, об’єкти, принципи та методи фінансового планування, управління фінансами, стратегічне планування, оперативне планування, ревізія, перевірка, обстеження, форми фінансового контролю, правове регулювання.
Література
Захарова С.Є. Костіна О.В. Фінанси НМЦ, 2003 – С 13-28.
2 Кириленко О.П.Фінанси (теорія та вітчизняна практика) СМП «Астон» Тернопіль – 2002 – С. 31-76
3 Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч.посібник – К. 2001, 164с.
4 Пшенишнюк О.С., Романенко О.Р, Ступницький О.І.Фінанси. Мультимедійний навчальний курс, 2004
Теорія фінансів. За ред.. Василика О.Д. – К.2005 – С. 5-28, - С. 102-126
6 Загорський В.С., Вовчак О.Д., Благун І.Г., Чуй І.Р Фінанси: Навч.посіб..– К.: Знання, 2006 С. 49-72
Фінансова
політика
– це
сукупність заходів, спрямованих на
мобілізацію фінансових ресурсів, їх
раціональний розподіл і використання,
які держава здійснює через фінансову
систему.
Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством.
Зміст фінансової політики залежать від ступеня участі держави в управлянні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто форм організації фінансових відносин.
Основні напрями в теорії фінансів відносно ролі держави в розвитку суспільства в ХХст. визначалась дослідженнями класиків політекономії Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо(1772-1823), а також англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) та їх послідовників.
Сутність концепції основоположників класичної політекономії Адама Сміта і Давида Рікардо зводилась до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У ній головна роль у регулюванні економічного життя суспільства відводилась ринковому механізму. Виходячи з цих принципів, фінансова політика до кінця 20 років ХХст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави. Доходи бюджету формувались здебільшого за рахунок непрямих податків, а переважна частина бюджетних коштів спрямовувалась на фінансування військових, управлінських витрат і витрат на обслуговування та погашення державного боргу.
В 30-40роки завдання фінансової політики зводилися до послаблення впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високої ділової активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політики базувалися на кейнсіанській теоретичній концепції, яка обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через вручення в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу. Зростають державні витрати на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття, активізація підприємницької діяльності і формування додаткового попиту, що дає змогу збільшити національний доход, а звідси з’явились можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб. Фінансова політика допускала можливість бюджетного дефіциту і навіть більше того – відводила бюджетному дефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання. Дефіцитне фінансування державних витрат веде до розвитку ринку позичкового капіталу. Державні позики стають другим, після податків, джерелом формування фінансових ресурсів держави, що в свою чергу, посилює роль фінансів у перерозподілів національного доходу.
У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. У цей період процес розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшення резервної армії, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Циклічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. переплелися з валютно-фінансовою, енергетичною, сировинною та продовольчою кризами на тлі структурних змін, що відбулись у продуктивних сила. Державне втручання стосувались не тільки доходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позичкового капіталів і цінних паперів. Неокласики запропонували розробку дострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. На їхню думку, в відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення – кращий спосіб не тільки пом’якшення самих коливань у достроковій перспективі, а й обмеження ролі держави і забезпечення вільної ринкової системи.
У сучасних умовах більшість розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.
В країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави і спиралась на принцип фінансової централізації. Фінансова централізація передбачала не тільки концентрацію переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а й монополію держави в організації фінансових відносин.
Проявляється фінансова політика:
фінансовому законодавстві;
у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;
у перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями діяльності, регіонами країни тощо;
у структурі доходів і видатків бюджетів та ін.
Умови результативності фінансової політики:
враховувати дії економічних законів розвитку суспільства;
вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
враховувати специфіку сучасних умов, зміни у зовнішній та внутрішній політиці;
комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.
Об'єкти фінансової політики - ВВП і НБ