12.4. Управління формуванням та використанням активів підприємства

Активи представляють собою економічні ресурси підприємства у формі належних йому матеріальних цінностей, що використовуються в господарській діяльності з метою отримання доходу.

Головною метою політики формування активів підприємства є виявлення та задоволення потреби в їх окремих видах, а також оптимізація складу.

Управління формуванням активів підприємства слід здійснювати в наступній послідовності:

І етап – визначення потреби в необоротних активах в цілому та в розрізі окремих їх видів. На даному етапі здійснюється також оптимізація внутрішньої структури необоротних активів.

ІІ етап – визначення потреби в окремих видах оборотних активів. Аналогічно здійснюється оптимізація їх внутрішньої структури.

ІІІ етап – оптимізація співвідношення необоротних і оборотних активів в цілому.

Розрахунок потреби в активах підприємства здійснюється в розрізі наступних їх видів:

1. основні засоби;

2. нематеріальні активи;

3. запаси товарно-матеріальних цінностей;

4. грошові активи;

5. інші активи.

Розрахунок потреби в основних засобах повинен проводитись у розрізі їх основних видів.

Розрахунок потреби в нематеріальних активах проводиться методом прямого рахунку по кожному їх виду.

Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей визначається шляхом множення одноденної їх витрати на норму запасу в днях. Оптимізація розмірів запасів ТМЦ здійснюється на сонові нормування їх витрат на одиницю виготовленої продукції, виходячи з планових показників обсягів виробництва.

Розрахунок потреби в грошових активах здійснюється у розрізі напрямків їх використання (на оплату праці, на сплату податків та зборів, на маркетингову діяльність тощо).

Потреба в інших активах встановлюється методом прямого рахунку окремо по необоротних і оборотних активах.

Таким чином, на основі проведених розрахунків визначається загальна потреба в необоротних і оборотних активах як сума потреб в основних засобах, запасах ТМЦ, нематеріальних, грошових та інших видах активів.

Після того як закінчено процес формування активів підприємства, головним завданням фінансового менеджера є забезпечення ефективного управління ними.

Питання управління оборотними активами підприємства складає одну з найважливіших частин операцій фінансового менеджменту. Політика управління оборотними активами є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в раціоналізації їх обороту й оптимізації структури джерел фінансування.

Характер використання окремих видів оборотних активів має суттєві особливості. Враховуючи ці особливості диференціюють цілі та методи управління трьома основними групами оборотних активів:

1. запасами товарно-матеріальних цінностей;

2. дебіторською заборгованістю;

3. грошовими активами.

Розглянемо особливості управління окремими видами оборотних активів.

Управління запасами. Оптимізація рівня виробничих запасів залежить від затрат, які пов’язані з підтриманням запасів і які складаються з двох елементів: затрат по зберіганню і затрат по розміщенню та виконанню замовлень. Ці два елементи змінюються обернено пропорційно один одному: чим більшими є затрати по зберіганню оборотних засобів (наприклад, необхідні складські приміщення в достатньому обсязі), тим меншими є затрати по транспортуванню.

Найбільш розповсюдженим методом оцінки матеріальних запасів в нашій країні є метод оцінки за фактичною собівартістю заготівлі. До числа негативних наслідків його використання для підприємства слід віднести те, що він, з одного боку, занижує собівартість реалізованої продукції і, з другого, тягне за собою суттєве заниження вартості матеріалів, а значить штучно завищує їх оборотність.

Управління дебіторською заборгованістю. Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення коштів з обороту, що, в свою чергу, вимагає додаткового фінансування.

Дебіторська заборгованість, як правило, представлена у вигляді кредиту, що надається по відкритому рахунку. Щоб захистити себе від ризику несплати по рахунках, постачальник може вимагати оформлення комерційного кредиту шляхом виписки простого або переказного векселя або виставлення покупцем акредитива.

Процес управління дебіторською заборгованістю має наступні складові:

1. фінансовий аналіз діяльності організації-постачальника;

2. розробка кредитної політики організації;

3. прийняття рішення про надання кредиту, страхування дебіторської заборгованості;

4. зміна кредитної політики організації;

5. контроль за відвантаженням продукції, випискою рахунків та його відправкою покупцю; складання картотеки дебіторів;

6. контроль за фінансовим станом дебіторів;

7. прийняття рішення про можливість використання факторингу, форфейтингу або проведення операції обліку векселів;

8. при непогашенні боргу або його частини встановлення оперативного зв’язку з дебітором на предмет визнання ним боргу;

9. звернення до господарського суду із позовом про стягнення простроченої заборгованості;

10. порушення справи про банкрутство;

11. компенсація збитків з фонду безнадійних боргів.

Ця методика дає можливість постійно здійснювати експрес-аналіз фінансового стану позичальника, своєчасно виявляти негативні тенденції в його виробничо-фінансовій діяльності та вносити корективи до агентських відносин. На підставі аналізу формується комп’ютерна база даних про покупця, що дає можливість розглядати динаміку його виробничо-фінансової діяльності.

Управління грошовими активами. Основною метою фінансового менеджменту в процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства.

Політика управління грошовими активами передбачає:

1. Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності.

2. Диференціація мінімально необхідної потреби в грошових активах в розрізі основних видів поточних господарських операцій.

3. Виявлення діапазону коливань залишку грошових активів.

4. Коригування потоку платежів з метою зменшення максимальної та середньої потреби в грошових активах.

5. Забезпечення прискорення обороту грошових активів.

6. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових засобів.

7. Мінімізація втрат грошових активів, які використовуються.

Отже, вирішення поставлених завдань по ефективному управлінню формуванням та використанням активів дає змогу забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність та ліквідність підприємства у довгостроковому періоді, а також в цілому підтримувати постійно високу ефективність господарювання.