1. Визначення кола спадкоємців, сповіщення спадкоємців про спадщину

Згідно ст. 63 Закону “Про нотаріат” державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме.

Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У випадках спадкування за заповітом воля спадкодавця виража­ється в заповіті. За своєю правовою природою заповіт є односто­роннім правочином, а тому регулюється не тільки нормами спад­кового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про їх недійсність. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадку­вання.

Згідно зі ст. 1223 ЦК передусім право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Таке право у них виникає за наявності кількох умов: 1) існує заповіт; 2) спадкодавець визначив певну особу своїм спадкоємцем. Разом із тим, це ще не суб'єктивне право, оскіль­ки можливість отримати спадщину може виникнути лише після смерті спадкодавця (оголошення його померлим).

ЦК надає перевагу спадкуванню за заповітом. У заповіті спадко­давець може виявити свою волю розпорядитися своїм майном на користь будь-якої особи. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК не раніше зазначених у цих статтях строків. Письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.

Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяв про їх відкликання, складених від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей. Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, за відсутності заяви від їх імені про відмову від спадщини.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї, може відкликати її протягом строку, установленого для прийняття спадщини. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині іншого спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. При переході майна за правом спадкоємства за заповітом до інших учасників цивільних відносин свідоцтво про право на спадщину видається цим особам. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. За наявності виконавця заповіту нотаріус перевіряє обсяг здійснених ним повноважень. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом здійснюється після припинення нотаріусом повноважень виконавця заповіту. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового договору, здійснюється за допомогою Спадкового реєстру у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ).

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одержання повідомлення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту.

Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки.У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання протоколу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з'явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверта, у якому знаходився заповіт, а також відтворюється весь текст заповіту. Якщо неможливо визначити справжню волю заповідача, нотаріусом у протоколі відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення (чи недосягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту. У тексті протоколу відображається попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секретного заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту. Секретний заповіт після його оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса). Якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з'явиться, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з'явилися. У разі з'явлення заінтересованої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.

Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз'яснює заінтересованим особам їх право на тлумачення змісту заповіту. Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус роз'яснює цим особам їх право на звернення до суду. Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду. У такому випадку у справах нотаріуса залишається фотокопія цього заповіту. Якщо спадкоємець за заповітом бажає, щоб у свідоцтві про право на спадщину були зазначені родинні чи інші відносини із спадкодавцем, нотаріус вимагає подання документів, які б стверджували ці відносини.

Спадкування за законом є вторинним стосовно спадкування за заповітом, оскільки настає лише у випадках, чітко визначених у законі, зокрема, за умови, що:

1) заповіту немає.

2) заповіт визнано недійсним.

3) за заповітом передається тільки частина майна.

4) спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини.

5) спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Черговість визначається ст.ст. 1258-1266 ЦК України.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Стаття 1224 ЦК визначає коло осіб, які усуваються від права на спадкування:

1) Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будького з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2) Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3) Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4) Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5) За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Це положення поширюється на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між Україною та такою державою відповідного договору про правову допомогу. При наявності такого договору застосовується загальне правило спадкоємства майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкоємство нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Визначивши коло спадкоємців за законом, нотаріус зобов’язаний перевірити ступінь споріднення або шлюбу спадкоємця зі спадкодавцем або факт знаходження спадкоємця на утриманні спадкодавця шляхом витребування відповідних документів. У спадковій справі залишаються копії цих документів, завірені нотаріусом у спрощеному порядку: "Зі справжнім вірно. Нотаріус – підпис".

В окремих випадках при неможливості подання документів органів реєстрації актів громадянського стану про родинні й інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути прийняті довідки, видані державними установами й організаціями за місцем роботи або проживання, якщо вони в сукупності з іншими документами підтверджують родинні або інші відносини.

Наприклад, довідки відділів кадрів з місця роботи спадкоємця й спадкодавця, у кожній з яких повинне бути зазначене, що в особистій справі спадкодавця значиться такий-то син, а в особистій справі спадкоємця значиться такий-то батько. Або довідка відділу кадрів з місця роботи спадкоємця про те, що відповідно до його особистої справи померлий значиться його батьком, і довідка з місця проживання спадкоємця, що підтверджує той же факт на підставі домової книги.

Коли єдиним спадкоємцем є утриманець спадкодавця, нотаріус повинен особливо критично оцінювати пропоновані йому на підтвердження утриманства документи, витребовуючи в необхідних випадках додаткові відомості (наприклад, рішення суду про встановлення факту знаходження особи на утриманні).

При відсутності документів про родинні або шлюбні відносини або факт утриманства спадкоємець може бути включений у свідоцтво про право на спадщину, якщо інші спадкоємці, які самі прийняли спадщину й представили такі докази, дають на це згоду. Згода спадкоємців оформляється у вигляді письмової заяви, дійсність їхнього підпису на якій повинна бути засвідчена відповідно до встановлених правил.

При неможливості подання спадкоємцями документів, що підтверджують родинні або інші відносини, які є підставою до спадкування, або при відсутності інших спадкоємців, які могли б підтвердити ці відносини, або у випадку їхньої відмови, нотаріус рекомендує громадянинові звернутися до суду для встановлення факту родинних або шлюбних відносин або факту утриманства. Нотаріусу представляється копія рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак слід зазначити, що крім спадкування за заповітом і за законом, які названі у ст. 1217 ЦК, існують й інші види спадкування, передбачені окремими нормами ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом установленого законом строку жодною особою .У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також їхньої відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спад­щина, яку він визнав відумерлою, переходить у власність терито­ріальної громади за місцем відкриття спадщини.

Специфічним видом спадкування можна також вважати спадковий договір, згідно з яким одна сторона (набувач) зобов'язується вико­нати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і у випадку його смерті набуває права власності на майно відчужувача. Цьому до­говору присвячена глава 90 ЦК. Тому при визначенні виду спадку­вання слід звертатися не тільки до ст. 1217, але й до ст. 1277 та до глави 90 ЦК.