Акти застосування права мають наступні загальні риси з нормативно-правовими актами:
а)
є як правило письмовими актами –
документами;
б)
приймаються компетентним суб’єктом;
в)
приймаються за формою і в порядку,
встановленому законом;
г)
володіють юридичною силою (породжують
правові наслідки, захищаються державою);
д)
є обов’язковими для виконання адресатом
(адресатами).
Таким
чином, акти
застосування права характеризуються
наступними ознаками, що визначають їх
особливий характер та самостійне
значення, виділяють з поміж системи
правових актів, а саме:
–
наявність певної
юридичної сили, що залежить від місця
статусу норми, на підставі якої прийнято
акт, а також характеру владної компетенції
органу, що прийняв акт;
–
поширення дії акту
на конкретну життєву ситуацію (випадок),
що
визначається
необхідністю реалізації нормативного
припису загального характеру;
–
наявність чітко
визначеного суб’єкта, якому адресовано
акт;
–
визначеність
конкретного змісту прав та обов’язків,
що реалізуються чи виконуються завдяки
індивідуальному акту;
–
особливий порядок
набуття юридичної сили;
–
можливість оскарження
або опротестування акту визначеними
особами у встановленому законом порядку;
–
одноразова дія
акту, що вичерпується одним випадком;
–
наявність владної
можливості породжувати правові наслідки,
викликати, змінювати або припиняти
правовідносини, а також суб’єктивні
права та юридичні обов’язки конкретних
осіб.
Наведені
ознаки дозволяють відповідно визначити
правозастосовчий акт як
індивідуально-конкретний, державно-владний
припис, винесений відповідним органом
унаслідок вирішення юридичної справи
або як офіційне рішення компетентного
органа у конкретній юридичній справі,
що містить державно-владне веління,
виражене у визначеній формі і спрямоване
на індивідуальне регулювання суспільних
відносин.
8