Акти застосування права мають наступні загальні риси з нормативно-право­вими актами:

а) є як правило письмовими актами – документами;

б) приймаються компетентним суб’єктом;

в) приймаються за формою і в порядку, встановленому законом;

г) володіють юридичною силою (породжують правові наслідки, захищаються державою);

д) є обов’язковими для виконання адресатом (адресатами).

Таким чином, акти застосування права характеризуються наступними ознаками, що визначають їх особливий характер та самостійне значення, виділяють з поміж системи правових актів, а саме:

– наявність певної юридичної сили, що залежить від місця статусу норми, на підставі якої прийнято акт, а також характеру владної компетенції органу, що прийняв акт;

– поширення дії акту на конкретну життєву ситуацію (випадок), що

визначається необхідністю реалізації нормативного припису загального характеру;

– наявність чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт;

– визначеність конкретного змісту прав та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки індивідуальному акту;

– особливий порядок набуття юридичної сили;

– можливість оскарження або опротестування акту визначеними особами у встановленому законом порядку;

– одноразова дія акту, що вичерпується одним випадком;

– наявність владної можливості породжувати правові наслідки, викликати, змінювати або припиняти правовідносини, а також суб’єктивні права та юридичні обов’язки конкретних осіб.

Наведені ознаки дозволяють відповідно визначити правозастосовчий акт як індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи або як офіційне рішення компетентного органа у конкретній юридичній справі, що містить державно-владне веління, виражене у визначеній формі і спрямоване на індивідуальне регулювання суспільних відносин.

8