Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тдп часть 1.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
24.11.2019
Размер:
72.29 Кб
Скачать

1. Наука — це форма духовної діяльності людини, яка спрямована на одержання істинних знань про світ, відкриття об’єктивних законів світу та передбачення тенденцій його розвитку. Основою цієї діяльності є збирання фактів, їх систематизація, критичний аналіз і на цій підставі — синтез нових знань або узагальнень про досліджувані явища. Усі науки поділяються на технічні,природничі суспільні і гуманітарні.

Науці притаманні: 1) пояснення явищ навколишнього світу і закономірностей їх виникнення та розвитку на основі сформульованих наукою законів, теорій, принципів; 2) втілення наукових досягнень у практику задля поліпшення життя людини та суспільства; 3) прогнозування розвитку природних і суспільних процесів у майбутньому з метою спрямування темпів та шляхів розвитку людства.

ознаки, як універсальність, фрагментарність, загальну значущість, знеособлення, систематичність, незавершеність, спадкоємність, критичність, достовірність, позаморальність, раціональність і чутливість.

Універсальність дає знання, істинні для всього універсуму.Фрагментарність наука диференційована на окремі дисципліни, вивчає фрагменти реальності, які описуються цими дисциплінами.Загальна значущість її знання значуще для всіх людей.

Систематичність надає системної природи знанню, систематизує його.Незавершеність зумовлена безкінечністю сущого.досягнення абсолютної істини неможливе.Критичність наука завжди готова поставити під сумнів і переглянути свої навіть основоположні результати.Достовірність науки потребує постійної перевірки знань.Раціональність наука будується на раціональних засадах, опирається на процедури мислення, закони логіки, закономірності функціонування і розвитку об'єктів.

2.Класифікація юридичних наук

Серед суспільних наук чільне місце посідає юридична наука, яка спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність.

юридичних наук розділені на три групи:

історичні:тдп; історія дп; історія політичних і правових вчень; філософія права; політологія.

Галузеві науки. Конституційне, адміністр. трудове; сімейне; земельне; кримінальне; процесуальне; екологічн, цив-процесуальне,

прикладнінауки –: судова медицина; юридична психологія; правова соціологія; правова статистика; судова психіатрія; кримінологія; криміналістика.

Галузі, що досліджують міжнародне право. науку міжнародного публічного і міжнародного приватного права.

3. Предметом загальної ТДП є сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ,права людини, зв1зок прав людини з демокр суспільством, зв’язки між створенням, реалізацією і тлумаченням норм пр, зв. Між правовідн, правосвідомістю і правовою куль-ю, зв. Між країнами, методологію пізнання правових явищ.

Функції ТДП — це основні напрями ЇЇ діяльності, через які реалізується соціальне призначення цієї науки.

• онтологічну — пояснення змісту і сутності закономірностей розвитку процесів державно-правового життя суспільства);

• методологічну, гносеологічну;• ідеологічну — вироблення ідей як результат теоретичного мислення з метою перетворення державно-правової дійсності, сприяння визнанню значимої і дедалі зростаючої ролі держави і права у політичному та соціально-культурному житті країни;• політичну — частина загальнотеоретичної наукової доктрини певною мірою впливає на політичний курс держави, тенденції розвитку її законодавства;• практичну — ТДП виступає як знаряддя перетворення, реформування реальних процесів і явищ державно-правової дійсності;• прогностичну — передбачення можливих шляхів подальшого розвитку держави і права;• евристичну — відкриття нових закономірностей державно-правового життя суспільства;• комунікативну — наближення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому.

4.Тдп належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою — правознавство.

За класифікацією юридичних наук вона належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень (або вчень про державу і право).

ТДП — наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв'язку з державно-правовою дійсністю. Всі галузеві юридичні науки — емпіричні. Це означає, що усі вони ґрунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, що спостерігаються і піддаються перевірці. Завдання ТДП полягає у тому, щоб систематизувати, витлумачити та узагальнити факти державно-правової Дійсності.. Теорія без фактів може бути порожньою, але факти без теорії — нісенітні. ТДП вивчає основні загальні закономірності державних і правових явищ у цілому, незалежно від того, у якій конкретній сфері громадського життя вони відбуваються. Вона сама безпосередньо, за допомогою своїх методів і прийомів осягає головне і глибинне в державі і праві, знаходячи його в юридичній практиці.

ТДП — узагальнююча загальнотеоретична наука відносно інших юридичних наук, яка інтегрує їх досягнення.

Місце ТДП в сист юр наук

1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо інших юридичних наук;

2) об'єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;

3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому.

4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.

5.Методологія правової науки виступає як зумовлена особливостями правової реальності цілісна та узгоджена система способів пізнання, що включає такі складові:

Методами науки ТДП є:

1) загальнофілософські методи:

• діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку; закон діалектики – з.заперечності заперечностей, з.взаємного переходу кулькісних змін в якісні, з.єдності і боротьби протилежностей. матеріалістичний,ідеалістичний – об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм

• метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами

2) загальнонаукові методи:-засоби, які охоплюють лише певні етипи пізнання.

• історичний метод • системний метод

• функціональний метод

• соціологічний метод • статистичний метод • аналіз • синтез • індукція • дедукція

• аналогія • абстрагування

4)приватно-наукові методи;

• порівняльне правознавство • правовий експеримент • правове прогнозування ,соціальний, статистичний,математичний, формально-юридичний методи

6.Формування держави — це тривалий процес, який у різних народів світу йшов різними шляхами. Тисячі років людство існувало та розвивалось без держави та права. Виникненню держави передувало

первісне суспільство. Перші об'єднання людей у цей період розвитку суспільства одержали назву «первісного стада». Первісне стадо мало основи соціальної організованості, що будувалася на незаперечній владі ватажка, мала безпосередній характер і здійснювалася за допомогою візуального або звукового спілкування. Примітивність знарядь праці, низька продуктивність праці зумовлювали необхідність спільної власності, спільної організації пошуку і одержання їжі та інших необхідних для життя речей, спільного їх розподілу на засадах повної і фактичної рівності.

Згодом з'являється більш упорядкована форма соціальної організації — рід (родова община), що стає основою організації первісного суспільства. Рід — це об'єднання людей, що мають спільних предків та ведуть спільне господарство. Органами самоврядування виступали родові збори.

Реґулювання відносин у додержавний період розвитку суспільства здійснювалося єдиними нормами — звичаями-історично сформовані правила поведінки, що склалися та закріпилися в результаті їх багаторазового повторення.

Для соціальних норм первісного суспільства характерно те, що вони були продиктовані життєвою необхідністю, відображали інтереси всіх членів суспільства, існували у свідомості і поведінці людей та не містили в собі чіткого розмежування прав і обов'язків. Звичаї реґулювали всі сторони життя роду, племені — господарську діяльність, сімейні відносини, взаємостосунки між членами роду та ін.

Слідування звичаям, їх виконання мало переважно добровільний характер — соціальні норми первісного суспільства базувались на природній необхідності, а тому не потребували додаткового захисту. Одним з відомих засобів підтримки мононорм первісного суспільства було табу — заборона на певну дію або поведінку. Таким чином, в силу особливостей соціальної та економічної організації первісного суспільства не було необхідності ані у спеціальній владі, ані у спеціальній, абстрактній системі норм, що реґулювали б суспільні відносини. І сама влада, і норми поведінки входили в саму життєдіяльність людей і не вимагали додаткової організації суспільства і додаткового реґулювання відносин.

Згодом відбувається поступовий перехід від колективних до парних шлюбів, а заборона на шлюби всередині роду приводить до активного спілкування між родами та їх об'єднання у більш великі утворення: племена, а потім і союзи племен. Із розвитком родів, їх об'єднанням у племена, з ускладненням суспільних відносин змінюється й організація влади. Спочатку замість збору всіх членів роду проводяться збори чоловіків (воїнів). Відбувається розподіл влади на світську, військову, релігійну. Вводиться принцип представництва.

У нових економічних і соціальних умовах родоплеменна організація існувати вже не могла. Була потрібна якісно нова організація, здатна зберігати і забезпечувати функціонування суспільства як цілісного організму, організація з сильною владою і можливістю здійснювати організований примус. Такою організацією стала д..

7.Виявлення причин виникнення держави і права багато в чому залежить від того, які соціальні інститути їх тлумачать. Тому, з урахуванням положень різних теорій походження держави і права, можна виділити такі основні причини виникнення цих явищ:

1. Три великі суспільні поділи праці.

2. Необхідність удосконалення управління суспільством, яке ускладнюється внаслідок розвитку та ускладнення виробництва, зміни умов розподілу продуктів праці, зростання кількості населення та відокремленням соціальних груп, класів.

3. Необхідність ведення війн (як оборонних, так і загарбницьких) та захисту власної території.

4. Утворення спеціальних організацій людей, що професійно здійснюють керівництво в суспільстві, забезпечують його соціальну стабільність та цілісність, що досягається за допомогою обов'язкових для всіх соціальних норм, у тому числі юридичних.

5. Неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати в нових умовах соціальні суперечності й конфлікти.

6. Необхідність організації великомасштабних громадських робіт (наприклад, іригаційних), об'єднання з цією метою великих груп людей.

7. Введення офіційної податкової системи. Завершення розкладу організації влади первісного ладу

й утворення власне держави пов'язуються з установленням публічної влади, що вже не збігається з інтересами населення (у вигляді армії, флоту, поліції, виправних установ тощо).

8.За договірною теорією походження держави (, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Руссо, та ін., ХVІІ–ХVІІІ ст.) державі передує «природний стан» людей .Кожна людина мала природні, невідчужувані права, але в процесі розвитку людства права одних людей вступають у суперечність з правами інших і порядок у суспільстві порушується, виникає насильство. Тому люди домовилися встановити над собою інституцію — державу, яка відповідала б за додержання порядку, всезагальним інтересам та вимогам якої вони б підкорялися. Д. виникає внаслідок укладення людьми угоди між собою про свідоме самообмеження своєї свободи на користь загальних інтересів, спільного співіснування. Суспільний договір — це згода людей на об’єднання, утворення держави. Він має конститутивний характер, оформлює встановлення державно організованого суспільства. В договірній теорії розрізняють первинний договір (договір об’єднання) і вторинний договір (договір підпорядкування народу і державних органів правителів). Таким чином, д. народилася внаслідок розумної волі народу. Мається на увазі не формальне підписання письмового договору, а стан суспільства, коли люди свідомо і добровільно об’єдналися в державу шляхом мовчазного визнання єдиного об’єднуючого всіх центру. Договірна теорія мала демократичний зміст; прихильники цієї теорії використовували її для обґрунтування ідеї народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев), конституційної монархії (Дж. Локк), природно-правової концепції прав людини і громадянина, права народів на насильницьку зміну держ устрою, який порушує природні права. Основні положення договірної теорії закріплено в Декларації незалежності США і конституціях деяких західних країн. Однак ця теорія не в змозі була пояснити походження держави у різних народів світу.

Недоліком теорії є те, що вона пропонує розглядати процес виникнення держави як результат свідомої діяльності людини, понад те, як одномоментний акт волевиявлення. Тоді як вочевидь д. виникає еволюційним поступовим шляхом, незалежно від волі окремих суб'єктів або суспільства в цілому. Недоліком є й те, що історична та наукова сторона реальних суспільних процесів ігнорується для досягнення та захисту певних ідеологічних принципів, що робить її досить заідеологізованою й упередженою.

9.Марксистська (класова) теорія походження держави. (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, XIX–XX ст. ст.). Саме економічні чинники (суспільний поділ праці, приватна власність, розкол суспільства на класи) сприяли розкладу первіснообщинного ладу і виникненню держави. Тим самим обґрунтовувалася ідея про класову природу держави, боротьбу класів між собою як основну причину її виникнен-ня, рушійну силу її існування. Д. виникла із необхідності стримувати пригнічений клас; вона зробилася знаряддям економічно па- нівного класу, який за допомогою держави став ще й політично домінуючим у суспільстві. Класова теорія, безумовно, перебільшувала значення економічних чинників, але давала обґрунтоване з позицій діалектико-матеріалістичного світогляду бачення закономірностей розвитку людського суспільства. Недоліки цієї теорії полягають у тому, що в тій інтерпретації" яку їй дав Ф. Енгельс], а потім сприйняли більшовики, механізм виникнення держави, який розглядався як універсальний, взято з історичного досвіду формування державності у стародавніх греків, тоді як держави у різних народів виникали по-різному, з певними відмінностями та специфікою. Саме ці відмінності та специфіку марксисти досить часто ігнорували. Крім того, у класовій концепції виникнення держави наявна недооцінка релігійних, національних, культурних, психологічних та інших факторів, які мають значення для процесу виникнення держави.

10. Психологічна теорія. Л. Петражицький, Г. Тард. виникнення д. з'являється внаслідок задоволення певних психологічних потреб, носієм яких є людина як суспільна тварина. Тому суспільство і д. є не чим іншим, як сумою психічних взаємодій людей та їхніх об'єднань, тобто вони є наслідком психологічних закономірностей розвитку людини.

процес формування держави пов'язаний з тим, що одні люди схильні підкоряти свої вчинки авторитетові. їм властива потреба наслідувати. Інші люди, навпаки, відрізняються бажанням повелівати і підкоряти своїй волі інших. Саме вони стають лідерами в суспільстві, а потім і представниками публічної влади. Врешті-решт це призводить до того, що особи, схильні до панування, утворюють державу, державний апарат, а особи, схильні до підкорення, стають пересічними підданими (громадянами).

Недоліками цієї теорії є те, що виникнення держави пов'язується винятково з особливостями психіки людини. Практично пропонується модель виникнення держави без урахування впливу на цей процес зовнішнього середовища буття суспільства. Теза про те, що д. є результатом виключно психологічної взаємодії людей, не підтверджується історичним досвідом. Фактичні дані разом з їх аналізом свідчать зовсім про інше: взаємодія людей існує всюди у будь-якій людській спільноті. І психіка є у кожної людини, однак д. виникла навіть сьогодні не в усіх людських спільнотах.

Ця теорія ігнорує випадки, коли д. виникає в результаті зовнішньої експансії (як у підкорених, так і у підкорюючих народів).

В рамках теорії насильства (ХІХ ст.) розрізняють теорію внутрішнього насильства (Є. Дюрінг): власність, класи і д. виникли внаслідок насильства однієї частини суспільства над іншою, та теорію зовнішнього насильства, прихильники якої (К. Каутський, Л. Гумплович) виокремлювали серед найважливіших чинників державотворення війни і територіальні завоювання. Головна причина виникнення держави — завоювання, насильство, поневолення одних племен іншими. Для закріплення влади переможця над завойованими народами й утворюється д.. Насильство розглядається як глобальне, а не локаль- не явище, що не тільки породжує правлячих і тих, якими правлять, а й має соціально-економічні наслідки, тобто може привести до рабства, рабство — до виникнення приватної власності, а з приватною власністю пов’язується перехід від кочового до осілого способу життя. При цьому зароджується держ влада, яка спирається на фізичну силу. Це д. племені, основою якої є фізичне переважання одного племені над іншим. З розвитком суспільства д. племені переростає в державу класу. Теорія насильства хоч і враховувала деякі реальні історичні факти і події, але не визнавала вторинного, супутнього характеру воєнного чинника при формуванні державно-організованого суспільства.

11. Патріархальна теорія походження держави (Платон, Аристотель) є продуктом її природного розвитку, результатом поступо- вого розростання сім’ї. В основі виникнення держави лежить природний потяг людей до взаємного спілкування. Для цього вони об’єднуються в сім’ї, декілька сімей складають рід (селище), а з селищ утворюється д.. Держ влада є продовженням батьківської влади в сім’ї, влади домовласника. Д. — це найвища форма політичного спілкування людей. Так само як і теологічна, патріархальна теорія була спрямована на обґрунтування необмеженої влади царя, але витік її вона вбачала в тих формах сім’ї, де існувала необмежена влада глави сім’ї, патріарха. Привертаючи увагу до соціальної цінності такого поняття, як сім’я, і можливості встановлення єдиного суспільного порядку внаслідок підкорення «волі батьків», патріархальна теорія в той же час не давала відповіді на питання щодо причин постійних конфліктів між народами, встановлення жорстких режимів, прийняття несправедливих законів.

«іригаційна» теорія Віттфогеля. Передумовою ранньої державності був перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподар- ської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови роз- галуженого держ апарату. Віттфогель пов’язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом ірига- ційних споруд, для чого необхідні були жорстке централізоване управ- ління і підпорядкування. Деспотизм він називав «гідравлічною» циві- лізацією. Ця теорія мала локальний характер: пояснює виникнення держави в регіонах з жарким кліматом і не пояснює особливостей про- цесу державотворення в інших регіонах.

12. Теологічна теорія (Тома Аквінський, ХІІІ ст.). Вона пояснює походження держави волею Бога, відстоює її недоторканність, залежність від релігії, закликає до підкорення всіх державній владі. Теологічна теорія висувала ідеї непорушності і вічності і водночас залежності держави від божественної волі, яка виявляється через релігійні організації. Особливого поширення ця теорія набула в період середньовіччя для теоретичного обґрунтування необмеженої влади монарха, найбільш реакційних державних режимів, виправдання того, що будь- яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх. Оскільки перші держави були теократичними, виникали одночасно з монорелігією, теологічна теорія відображала деякі об’єктивні реалії того часу, але наукового характеру вона не мала, зумовлювалася релігійною свідомістю людей і орієнтувалася на рівень знань про суспільство, що існував тоді, та закономірності його розвитку.

Органічна теорія походження держави (Г. Спенсер, ХІХ ст.) порівнює суспільство з біологічним організмом. У розвитку суспільства виявляються загальні закономірності, притаманні всім живим організмам. Об’єднання людей Г. Спенсер називав «агрегатами», які змінюються під впливом соціально-класового розшарування суспільства, спеціалізації праці, утворення органів політичної влади. У державі всі її частини виконують певні функції: уряд — функції мозку; нижчі класи реалізують внутрішні функції, займаються землеробством, скотарством, забезпечують життєдіяльність суспільства; існує спеціальна розподільча система — торгівля, транспорт, засоби зв’язку; панівні класи відповідають за зовнішні функції (забезпечення оборони). Д. виникає внаслідок наступальних і оборонних війн одних суспільств проти інших. Спочатку обов’язком держави стає захист суспільства від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Потім основне своє завдання влада починає вбачати у забезпеченні благополуччя всього суспільства. Прихильники органічної теорії намагалися надати принципу системності статусу універсального закону оточуючого світу. Деяку схожість між суспільними і біологічними системами знайти можна, але між ними більш відмінностей, ніж подібностей. Органічна теорія давала поверхове, ненаукове пояснення генезису держави, не заглиблюючись у сутність цього процесу

13.Д. розуміється як організація політичної влади, яка поширюється на всю територію країни і її населення і володіє для цього спеціальним апаратом управління, видає обов'язкові для всіх постанови і володіє самостійністю при вирішенні внутрішніх і зовнішніх справ.

14.Д. — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.

Громадянське суспільство — поняття, що використовується для позначення всіх існуючих у суспільстві неполітичних відносин тієї сторони життєдіяльності суспільства й окремих індивідів, що перебуває поза сферою впливу держави, за межами директивного регулювання й регламентації. В основі громадянського суспільства лежить життя індивідів як приватних осіб, система вільно встановлюваних ними зв'язків і відносин, розмаїття властивих їм інтересів, можливостей і способів їх виразити, здійснити. При тоталітаризмі громадянське суспільство скорочується до мінімально можливих розмірів. Розвиток громадянського суспільства передбачає утворення правової держави, покликаної захищати й здійснювати інтереси й права громадян. Прийнято вважати, що необхідними передумовами такого суспільства є ринкова економіка із властивим їй різноманіттям форм власності; множинність незалежних політичних сил; суспільна думка, що недирективно формується; вільна особистість із розвиненим почуттям власної гідності.

15.У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш по­ширених визначень держави можна звести до таких:

1) д. є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс Кельзен);

2) д. є сукупністю людей, території та суверенної влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич, Михайло Грушевський);

3) д. — форма співжиття людей, певний психічний зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

4) д. — машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

5) д. — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Фільмер);

6) д. — це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують форма­лізоване (інструментальне) визначення держави.

Д. — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

16.Соціальне призначення держави витікає з його сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі, завдання і функції, які вона ставить перед собою.

Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу застосовувались мислителями різних епох та різних наукових напрямів.

Платон і Аристотель вважали, що призначенням будь-якої держави є ствердження моралі. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав та розвинув Г. Гегель.

Представники договірної теорії походження держави в існуванні держави бачили загальне благо (Г. Гроцій); загальну безпеку (Т. Гоббс); загальну свободу (Ж.-Ж. Руссо). Ф. Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свобод людини. Марксистське вчення вважало створення такого порядку, який узаконює панування одного класу над іншим.

У середині XX ст. виникає низка теорій, котрі головне завдання, а відповідно і призначення, сучасної державності вбачали у створенні різноманітних соціальних благ для усіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного у рамках закону.

Прихильники загально-соціального розуміння сутності держави вважають, що "вся функціональна діяльність держави спрямована на досягнення генеральної мети: блага людини, її морального, матеріального та фізичного добробуту, максимальної правової та соціальної захищеності особистості. Д. завжди має виступати як верховний охоронець та захисник законних інтересів особистості". Для

них "Д. - представник суспільства, і її основне завдання - виконання "спільних справ", таке управління суспільством, аби поряд із саморегулюванням життя в ньому підкорилась певним (передбачається - спільно виробленим) правилам, що не допускають анархії та розпаду суспільства. Насилля - не головна сторона в її діяльності, хоча загроза примусу представляє собою потенціальне попередження про наслідки порушення правил. Однак спільним цілям у суспільстві з різними соціальними верствами, з їх різноманітними інтересами не можна служити абстрактно. Будь-яка д., у тому числі й соціальна д. в розвинутих та заможних демократичних країнах, діє з певних позицій. Вона може перш за все служити певному класу, соціальній верстві, в якійсь мірі задовольняючи інтереси інших. Такий клас може складати більшість населення, наприклад, у сучасних умовах "середній клас" у розвинутих демократичних країнах, що має непогані умови життя і тому зацікавлений в стабільності".

17. Перший підхід (класовий) полягає в тому, що сутність держави визначається як вираз інтересів економічно пануючого класу і нав'язування волі цього класу всьому суспільству. Даний підхід притаманний марксистському розумінню держави, яке розглядається перш за все як класова організація тих, хто стоїть при владі і здійснює організоване насильство по відношенню до інших класів суспільства. Отже, д. трактується як апарат насильства, примусу, придушення, а його сутність становить диктатура (панування) економічно пануючого класу.

Треба відзначити, що основоположники марксистського вчення визнавали, що д., будучи в першу чергу класової організацією політичної влади, виконує одночасно деякі "загальні справи", властиві будь-якому суспільству і відображають інтереси всіх або більшості членів суспільства. До такого роду загальних справ відносяться оборона країни, підтримання громадського порядку, а на сучасному етапі - екологічна безпека населення, соціальна підтримка малозабезпечених верств населення та ін. Однак дана теза марксистської теорії, що вносить серйозне уточнення в розуміння сутності держави, не отримав розвитку і був відданий забуттю .

Говорячи про марксистському підході до сутності держави, важливо також мати на увазі, що характеристика держави як засобу насильства, придушення, примусу використовувалася виключно щодо експлуататорських держав.

18.Держ влада - це спосіб керування суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності). Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада — виступає від імені всього суспільства (народу), має «публічну» основу своєї діяльності — казенне майно, власні дохо­ди, податки;

2) апаратна влада — концентрується в апараті, системі органів дер­жави і здійснюється через них;

3) верховна влада — юридично уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів додержання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада — поширює владні рішення на все суспільс­тво: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних та індивідуа­льних суб'єктів;

5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усередині країни — від партійної, церковної та інших, від влади інших держав. Вона незалежна від них і займає винятково монопольне становище в сфері державних справ;

6) легітимна влада — юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Легітимність влади означає визнання її правового характеру.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпація є порушенням правових процедур при проведенні виборів, чи їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень вважається також узурпацією влади. У Конституції України записано: «Ніхто не може узурпувати державну владу»;

7) легалізована влада — узаконена у своїй діяльності, в тому числі у використанні сили в межах держави (наявність спеціально ство­рених органів для утримання влади і проведення її рішень у життя).

19.д. є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об’єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об’єднання за кровнорідними ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, д. є самоорганізованою спільнотою. Держ територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами.У межах державної території д. здійснює своє територіальне верховенство і національну юрисдикцію. Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території.

Держ т.—науковій станції(Антаркт),військ бази,посольства,консульства,дипломатичні машини,космічні ст.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]