2. Структура психологічного супроводу, його концептуальні складові.

Інший підхід з’явився вже в середині 80-х років ХХ ст. Головна ідея цього підходу – поява поняття „сприяння”. Зміст нової позиції в тім, що працювати психологу слід не лише з тими, у кого є проблеми, а й з усіма людьми, виявляти взаємодію у їх розвитку. Майже одночасно з терміном „взаємодія” з’являється термін „підтримка”. У практичній психології освіти та в науковій літературі почали зустрічатись такі висловлювання, як „психологічна підтримка процесу навчання”, „психологічна підтримка розвитку дитини”.

В якості термінів, що позначають психологічну допомогу як здоровим так і людям з особливими потребами в літературі пропонуються «сприяння»; «співбуття», «співпраця», «психологічний, чи соціально-психологічний супровід». З усіх цих понять по-справжньому прижився в практиці лише термін «супровід». На це є свої причини, і одна з них – глибинний смисловий збіг слова «супровід» і сутності психологічної допомоги особистості.

Етимологічно поняття супроводу близьке за значенням сприянню, спільному пересуванню, допомозі однієї людини іншій в подоланні труднощів. «Супроводжувати, як вказано в «Тлумачному словнику російської мови» за редакцією Д. Н. Ушакова, означає іти, їхати разом з кимось у якості супутника або поводиря» [6]. У словнику В. І. Даля супровід трактується як дія за дієсловом «супроводжувати», тобто «проводжати, супроводжувати, йти разом з метою провести, слідувати». Якщо звернутися до загально прийнятого розуміння слова супровід, то воно означає зустріч двох людей і їх спільне проходження загального відрізка шляху, а супроводжувати значить проходити з кимось частину його шляху. У ситуації супроводу виділяють три основні компоненти: – той, кого супроводжують; той, хто супроводжує; і шлях, який вони проходять разом. Можна сказати, що мова йде про спільне буття людей в певний часовий період людського життя. Супроводжуючий (супутник) постає як людина, що захищає та допомагає подорожньому в дорозі впоратися з мінливістю шляху.

Поняття «супровід» Ю. В. Слюсарєв вживав для позначення недерективної форми надання психологічної допомоги, спрямованої «не просто на підсилення або удосконалення, а на розвиток і саморозвиток самосвідомості особистості», допомоги, яка запускає механізми саморозвитку і активізує власні ресурси людини. Багато дослідників відзначають, що супровід «передбачає підтримку природно розвинутих реакцій, процесів і станів особистості». Більш того, успішно організований психологічний супровід відкриває перспективи особистісного зростання, допомагає людині увійти в ту «зону розвитку», яка їй поки що недоступна. Аналіз інших трактувань психологічного супроводу в дослідженнях різних авторів показав таке їх бачення:

- психологічний супровід як система професійної діяльності психолога, спрямована на усвідомлення соціально-психологічних умов для успішного навчання і психологічного розвитку дитини в ситуаціях шкільної взаємодії;

- психологічний супровід як мультидисциплінарний метод, який забезпечує єдність зусиль педагогів, психологів, соціальних і медичних працівників, і заключається у формуванні ними орієнтаційного поля розвитку, де відповідальність за діяльність несе сам суб’єкт розвитку;

- психологічний супровід як позиція психолога по відношенню до суб’єктів взаємодії, де основними принципами роботи є включення, участь, забезпечення.

Останнім часом в сучасній психологічній науці парадигма супроводу набуває особливої популярності саме серед моделей шкільної психологічної служби. Дана модель діяльності психологічної служби отримала широке поширення в різних освітніх закладах, серед них і дитячі садочки, школи, середні і вищі професійні навчальні заклади. Багато авторів визнають існування специфіки реалізації психологічного супроводу в умовах різних видів освітніх закладів, обумовлених різними підходами щодо освітніх задач, можливостей і орієнтирів, іншими характеристиками конкретних освітніх середовищ.

Вивчаючи психологічний супровід особистісного розвитку молодших школярів, систематизували характеристики його учасників, куди входили вчителі, психологи, адміністрація, батьки, їх функційні обов’язки і можливі сфери діяльності. Супроводжуючу діяльність кожного спеціаліста автори розглядають з позицій створення умов для забезпечення навчального процесу у відповідності з індивідуальними можливостями кожного школяра, його розвитку особистості. Психологічний супровід як організована взаємодія супроводжуючого супроводжуваного регулюється рядом принципів, які включають в себе пріоритет інтересів супроводжуваного, безперервність, мультидисциплінарність, формування єдиного ставлення до дитини зі сторони всіх учасників супроводу, постійний інформаційний обмін між ними з чітким усвідомленням своєї частини діяльності і ліній взаємодії. Аналізуючи систему психологічного супроводу молодшого школяра, Ю. П. Федорова зазначала, що шкільний психолог повинен вибудувати “супровід” таким чином, аби він був спрямований більшою мірою на профілактику, на розвиток позитивного, сприяючого вже з самого початку. Але авторка зазначає, що без уявлення цілісної картини особистісних новоутворень, розуміння закономірностей їх виникнення неможливо створити достатні і необхідні умови розвитку.

Відповідно до спрямованості роботи психолого-педагогічний супровід включає в себе різні підходи:

Перший – супровід-співробітництво, який передбачає спільне планування дорослого і дитини, аналіз, співтворчість, рефлексію, вимагає дій, необхідних для наступного самостійного подолання проблем, які виникли, тобто прояву особистої відповідальності, творчості, власних унікальних якостей дитини.

Другий – це супровід-ініціювання, відомий з часів Сократа, суть якого чудово сформулювала М. Монтессорі: "Допоможи мені це зробити самому, Проблеми загальної та педагогічної психології, нічого не роблячи за мене, спрямуй у потрібне річище, підштовхни до рішення, а все інше я зроблю сам". Організовуючи супровід-ініціювання, педагог, психолог створює дитині необхідні умови для вільного, індивідуального, самостійного вибору шляху та засобів вирішення виховних завдань і, тим самим, сприяє дитині відкрити загальновизнані моральні істини.

Третій – це супровід-попередження, коли особливого значення набуває специфіка віку, обмеженості індивідуального досвіду дитини. Діти часто не усвідомлюють, до яких саме наслідків можуть призвести їхні дії, вчинки і навіть слова. Вони не в змозі вчасно помітити ознак неблагополуччя в різних видах діяльності, міжособистісних взаєминах із однолітками та дорослими, у власній поведінці. Випереджаючи небажані події, передбачаючи їх можливий негативний розвиток, педагог, психолог в рамках супроводу-попередження передбачає невірні кроки дитини і, тим самим, допомагає обрати адекватні рішення, з урахуванням поведінки та діяльності проблемної дитини. Супровід- попередження стає корисним, цінним за умови, якщо його зміст і форми ненав'язливі і делікатні, сучасні, психологічно та педагогічно грамотні, адресні, дозовані, а головне, якщо супровід-попередження у всіх випадках повною мірою виконує своє розвивальне і виховне призначення, працюючи на перспективу.

Аналіз психологічної літератури показав, що перед психологом, який працює в рамках парадигми супроводу, виникає необхідність виділення параметрів оцінки ефективності системи супроводу, що реалізується, але відсутня однозначність вирішення даного питання. Ю. П. Фьодорова, аналізуючи проблеми виділення критеріїв ефективності моделі психологічного супроводу дітей, зробила висновок про те, що вони представлені двома групами показників: зі сторони супроводжуваного – характеристиками її розвитку; зі сторони умов навчання і виховання – їх позитивність для розвитку. Разом з тим авторка вказує на нечіткість обумовлених критеріїв, які затрудняють їх практичне застосування, їх подальшу конкретизацію, реалізація яких можлива за рахунок виділення нормативних орієнтирів кожного віку.

В цілому, психологічний супровід є поняттям, досить поширеним у роботі з різною категорією осіб, і власне цей вид психологічної діяльності слід відрізняти від інших видів допомоги у складних життєвих ситуаціях.

Аналіз психологічної літератури дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день супровід – це особлива форма здійснення пролонгованої соціальної та психологічної допомоги. На відміну від корекції вона передбачає не «виправлення недоліків і перебудову», а пошук прихованих ресурсів розвитку людини, опору на власні можливості і створення на цій основі психологічних умов для відновлення зв'язків зі світом людей. На наш погляд, ідеї психологічного супроводу найбільшою мірою відповідають прогресивним ідеям вітчизняної психології, педагогіки та соціальної роботи. У кожному конкретному випадку завдання супроводу визначаються особливостями особистості, яким надається психологічна допомога, і тієї ситуації, в якій здійснюється супровід. Суттєвою характеристикою психологічного супроводу є створення умов для переходу особистості до самодопомоги. Умовно можна сказати, що в процесі психологічного супроводу фахівець створює умови і надає необхідну і достатню (але ні в якому разі не надлишкову) підтримку для переходу від позиції «Я не можу» до позиції «Я можу сам справлятися зі своїми життєвими труднощами».

Отже, психологічний супровід – системна діяльність психолога спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-консультативних і психотерапевтичних умов, що сприяють розвитку знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню, нормалізації стосунків з метою успішної інтеграції та самореалізації особистості. В якості основних характеристик психологічного супроводу виступають його процесуальність, пролонгованість, недирективність, зануреність у реальне повсякденне життя людини, особливі відносини між учасниками цього процесу. Психологічний супровід являє собою цілісну систему, і як будь-яка система, складається з елементів (або компонентів), які одночасно є інваріантними етапами. У супроводі, як у процесі, що розгортається в часі, можна виділити три основних компоненти: діагностика (відстеження), що служить основою для постановки цілей; відбір і застосування методичних засобів; аналіз проміжних і кінцевих результатів, що дає можливість коректувати хід роботи.

У процесі супроводу психолог повинен допомогти у вирішенні таких основних завдань:

1) визначити «місце», на якому в момент звернення знаходиться клієнт, виявити, в чому полягає його проблема, яка суть і причини його життєвого неблагополуччя. У традиційній термінології це позначається як діагностика;

2) встановити «місце», куди клієнт хоче прийти, спільно з ним створити образ того стану, якого він хоче досягти (уявлення про благополуччя, ступінь реальності його досягнення), тобто визначити напрямок і намітити шляхи реабілітації;

3) допомогти клієнту дістатися до своєї мети, здійснити свої бажання. Подальші шляхи удосконалення підходів до реалізації психологічного супроводу як системи професійної діяльності передбачають чітку розробку ідеології роботи, спрямованої на створення психологічних умов розвитку особистості у різних ситуаціях мікро- та макро-соціальної взаємодії.

4. Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота.

Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота слугує відродженню та розвиткові лабільності та пластичності особистісних якостей, конструктивній видозміні та переорієнтації несприятливих моделей поведінки на соціально прийнятні способи реагування. Психокорекція є напрямом психологічного впливу на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості, а також основною умовою та провідним механізмом активізації прийняття та засвоєння нових соціальних ролей.

Під психологічною корекцією розуміють - доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов'язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

«Психологічна корекція - це спрямований психологічний вплив на визначені психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіду». Цей термін з'явився в колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи в нашій країні стали активно працювати в області психотерапії. Але психотерапія є лікувальною практикою, якою за законом може займатися тільки лікар, який має вищу медичну освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цей чудовий термін.

Сьогодні настільки суворого обмеження на заняття психотерапією не існує: дипломований психолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичної освітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.

У медичній психотерапії під психологічною корекцією розуміють діяльність психотерапевта, який вирішує завдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов'язані з поступом практичної психології. Як відомо, корекція - це внесення поправок не в процес, а в явище, якому притаманна статичність. Спостерігається незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й різняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб'єкта.

Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху.

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А. Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких тенденцій психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Метою психологічної корекції є усунення недоліків у розвитку особистості. Психологічна корекція відрізняється від психологічного консультування та психотерапії тим, що вона не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватися навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція також розглядається як процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Г. Оніщенко, узагальнюючи ці підходи зазначає, що психологічна корекція є тактовним втручанням у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію її життєдіяльності.

Психокорекція характеризується такими ознаками:

- дискретність (означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини);

- орієнтація на вікові норми (тобто орієнтація на певний контингент корекційного впливу - діти, підлітки тощо, або на використання відповідних методик).

Завдання психокорекції формулюються залежно від адресату (дитина з аномальним розвитком чи особистість, яка має відхилення і труднощі в межах психологічної норми), а також змісту корекційної роботи (корекція розумового чи емоційного розвитку, корекція і профілактика невротичних станів та неврозів).

Корекції підлягають такі недоліки характеру: підвищена збудливість, гнівливість, конфліктність, підвищена імпульсивність, песимізм, легковажність, упертість, байдужість, неохайність, надмірне прагнення до насолоди, гіпертрофована активність або пасивність, замкненість, хвороблива сором'язливість, схильність до крадіжок, негативізм, схильність до блукання, брехливість тощо.

Ці вади можуть бути дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери або мати тотальний характер і бути пов'язаними з акцентуаціями характеру, провідними переживаннями, системою ставлень і ціннісних орієнтацій.

Способи і прийоми психологічної корекції

Психологічна корекція не має своїх специфічних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогічної психології, педагогіки, медицини.

С. Б. Бажутіна, Г. Г. Вороніна, І. П. Булах виділили ряд прийомів і способів впливу, які застосовуються для проведення психокорекційної роботи. Це проста пропозиція, парадоксальна інструкція, фантазування, інтерпретація психологом ситуації клієнта і запрошення його до нового бачення ситуації, порада (побажання) клієнту, саморозкриття психолога перед клієнтом, механізм "зворотного зв'язку", відкриті і закриті запитання, повтор-переказ, логічні ланцюжки, емоційне резюме, діюче резюме. Опис та психологічний зміст цих способів і прийомів психокорекції подано у табл.

Особливості психокорекції з дітьми

Психокорекційна робота з дітьми ґрунтується на таких основних принципах :

1. Єдність діагностики і корекції. Корекційній роботі передує діагностика. Діагностика сприяє уточненню діагнозу та дозволяє оцінити ефективність корекційної роботи.

2. Діяльнісний принцип корекції. Основним засобом корекційно-розвивального впливу є взаємодія дорослого і дитини.

3. Орієнтація на зону найближчого розвитку дитини. Корекційна робота з дитиною не матиме ефекту за межами зони найближчого розвитку.

4. Спрямованість психокорекційної роботи "зверху донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, які сприятимуть компенсації недоліків елементарних психічних процесів.

5. Принцип нормативності, тобто орієнтація при проведенні корекційної роботи та при оцінці її ефективності на еталони розвитку у певному віковому періоді.

6. Врахування системного характеру психічного розвитку. Корекційна робота спрямовується на усунення причин відхилень у розвитку.

7. Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота повинна розпочинатися з тієї "точки", з якої почалися відхилення від оптимальної програми розвитку.

8. Випереджуючий характер психокорекції. Корекційна робота спрямовується на формування того, чого слід досягти у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності, а не на тренування того, що вже досягнуто дитиною.

9. Принцип наступності. Кожне наступне заняття планується з врахуванням того, що досягнуто дитиною на попередньому. Якщо дитина не зуміла виконати пропоноване завдання, то на наступному занятті пропонують спрощений його варіант.

10. Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, соціальної ситуації розвитку.

11. Емоційна насиченість занять. Дитина повинна отримувати задоволення від психокорекційних занять.

Основні етапи психокорекції при роботі зі школярами такі:

-діагноз;

-прогноз (передбачення подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої);

- створення психолого-педагогічної корекційної програми. У ній визначається мета, напрямки психокорекції, приблизна кількість занять, їх періодичність, тривалість занять; перераховуються прийоми та методи, які будуть використовуватися. Обов'язковою є наявність у корекційній програмі психологічної частини, яку здійснює психолог, та педагогічної, яку психолог розробляє з батьками, соціальними працівниками, педагогами тощо і здійснення якої відбувається під контролем психолога.

- виконання психокорекційної програми;

- аналіз її ефективності.

ОПИС І ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПРИЙОМІВ І СПОСОБІВ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

№	Способи впливу	Можливі форми	Зміст способу і типові умови застосування
1	Проста пропозиція	"Я пропоную Вам зробити таке..."	Використовується у ситуації, коли клієнт фактично готовий до пропонованої дії, але через власну нерішучість не може її розпочати. Забороняється пропонувати клієнту прийняття життєво важливих рішень.
2	Парадоксальна інструкція	"Пропоную Вам продовжувати те, що Ви робите"	Доведення протиріч клієнта до такої межі, коли стає очевидним їх непродуктивний характер. Деякі клієнти починають усвідомлювати примітивність переживань, що викликає дана ситуація. Не можна пропонувати ригідним, схильним до застрягань особистостям.
3	Фантазування	"Уявіть собі Вашу проблему. Опишіть те, що Ви відчуваєте, бачите, чуєте! Чи на цю проблему можна поглянути інакше? Спробуйте це зробити. А, можливо, ми зможемо ще щось помітити в цій ситуації? Чи можна інакше пояснити поведінку в ній інших людей і свою власну поведінку?"	Спектр дії дуже широкий. Використовують для відтворення і аналізу травмуючих обставин, виявлення особливостей реагування клієнта на психогенну ситуацію, а також для корекції поведінки і перенесення клієнта в подібну ситуацію. Один з основних прийомів розвитку рефлексії. Формує у клієнта здатність по-різному дивитися на травмуючий фактор. Застосовувати варто постійно. Неприпустимою є оцінка висловлювань, дій, переживань, думок клієнта. Психолог приймає інтерпретації клієнта і лише хоче сказати йому, що клієнт дещо не врахував у своєму баченні ситуації. Запрошення клієнта до нового бачення ситуації
4	Саморозкриття психолога перед клієнтом	"Ви знаєте, зі мною колись теж траплялося подібне... Виразно пам'ятаю ці переживання. Як зараз бачу себе в цій ситуації, свої дії, поведінку."	Саморозкриття психолога полягає в тому, щоб максимально ідентифікуватися зі сприйманням клієнтом даної проблеми. Можна використовувати на початку інтерв'ю для встановлення контакту з клієнтом. На стадії пошуку альтернативних шляхів розв'язання проблеми психолог розповідає, як би він поводився у подібній ситуації, показує, як можна в цій ситуації діяти.
5	Механізм "зворотного зв'язку"	"Дуже добре вас розумію... Так, вам можна поспівчувати... Охоче вірю, що одразу і не знатимеш, що відповісти в подібній ситуації."	Дозволяє клієнту зрозуміти, як психолог сприймає його життєву ситуацію, і визначити певне емоційне ставлення психолога до клієнта, залежно від чіткості сигналів, які посилаються в ході зворотного зв'язку.
6	Повтор-переказ	"Чи правильно я зрозумів Вас? Ви говорите, що ця ситуація викликає у Вас такі ось почуття..." (Дається їх повний опис).	Дозволяє переконати клієнта, що психолог його розуміє, а також з'ясувати деякі обставини. Психолог аналізує ситуацію, поведінку, дії, характерні переживання клієнта.
7	Логічний ланцюжок	"Давайте спробуємо простежити логіку Ваших міркувань, якими переживаннями можуть супроводжуватися події, до яких дій і вчинків вони Вас підштовхують?"	Прийом показує клієнту, чим насправді можуть бути викликані його переживання і дозволяє йому спрогнозувати подальші дії. Використовуємо для навчання клієнта прогнозуванню, для ілюстрації помилково вибраного способу поведінки внаслідок логічно помилкових міркувань.
8	Емоційне резюме	"Давайте з Вами ще раз переживемо той момент. Пригадаємо всі помилки, відзначимо почуття, які могли б викликати у Вас акцентовані обставини"	Прийом використовується для полегшення розуміння клієнтом характеру власних переживань, для вироблення навичок "бачення" власних емоцій і почуттів, вміння говорити про них.

5. Теоретичні та методологічні основи психологічного консультування.

Психологічне консультування відноситься до найважливіших напрямків професійної діяльності практичного психолога.

Основне завдання психологічного консультування можна визначити так: створити умови, при яких клієнт виявиться здатним подивитися на свої життєві труднощі з боку, усвідомити неконструктивні способи поведінки й побудови взаємин і знайти адекватні дії, які дозволять йому одержати новий емоційний і особистісний досвід.

Основною метою при цьому варто вважати психологічну допомогу людині в становленні її як продуктивної особистості, яка володіє високим рівнем самосвідомості, здатної здійснювати власну, самостійно обрану життєву стратегію, готової відповідати за свою долю.

Психологічне консультування відрізняється від психотерапії досить умовно, оскільки в процесі консультації нерідко застосовуються психотерапевтичні методи й прийоми. Втім, прийнято вважати, що консультування має все-таки більше поверхневий характер, чим властиво психотерапія.

Види й методи психологічного консультування

Як і інші напрямки діяльності практичного психолога, консультування може бути класифіковане на різних підставах:

1. По теоретичній орієнтації (психоаналітичне, поведінкове, гуманістичне, гештальт-консультування й т.д.);

1. За віком клієнта (дитяче, підліткове, консультування дорослих і т.д.);

2. По просторовій організації (контактне, або очне, тобто бесіда віч-на-віч, і дістантне, або заочне, котре, у свою чергу, підрозділяється на телефонне, письмове, електронне - через Інтернет);

3. По кількості клієнтів (індивідуальне або групове);

4. По психологічній проблематиці (консультування із проблем спілкування, із проблем в емоційній сфері, по особистісних проблемах і ін.);

5. По сфері впливу (шкільний, професійний, сімейний і подружнє, бізнес-консультування й т. буд.).

Специфіка психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта, змістом і методами діяльності. Цілі ж консультування на відміну від немедичної психотерапії (особисте й соціальне здоров'я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне здоров'я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.

Таким чином, індивідуальне консультування це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою життєву ситуацію, актуалізувати додаткові сили і здібності, щоб знайти вихід із складних для нього обставин. Результатом консультування може вважатись інсайт (З. Фрейд), просто «сповідь» (Р. Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і співпереживання «зустріч», яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі життєтворчості.

Для консультування характерний більш м'який психологічний вплив на людину, коротша тривалість роботи (5-6 зустрічей). Завданнями консультування є переважно: надання психологічної інформації; інтеграція особистості, подолання внутрішньої конфліктності та узгодження її інтересів; активізація психічних ресурсів клієнта; подолання особистісних обмежень та освоєння нових поглядів на власну життєву ситуацію; професійні підтримка і порада; смислотворення та перебудова ієрархії цінностей; створення основи для формування інсайтів з приводу «глухих кутів життя» та допомога у розв'язанні гострих життєвих проблем; вироблення адекватних форм поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Питання про цілі консультативної роботи дискутується й досі чи не в усіх сучасних психотерапевтичних напрямах. Однак виділення психологічного консультування з надр психотерапії та надання йому статусу самостійного виду психологічної допомоги, на нашу думку, стало визначною віхою у розвитку практичної допомоги людству взагалі. Недарма ж серед трьох основних цілей консультування - допомога іншим у їхньому самопідсиленні, особистісний розвиток самого консультанта та створення здорових мікро- й макросистем для функціонування індивідів – головною метою вважається особистісне зростання консультанта як гаранта того, що в суспільстві розширюється база для формування нового ставлення до життя. Адже психолог-консультант, на відміну від психотерапевта, стоїть ближче до пересічної людини і, маючи високий рівень усвідомлення себе і своїх проблем, зможе навчити цього багатьох інших.

Психологічне консультування як професія є новою областю психологічної практики, що виділилася з психотерапії. Ця професія виникла у відповідь на потреби людей, що не мають клінічних порушень, проте шукають психологічну допомогу. Тому в психологічному консультуванні ми стикаємося перш за все з людьми, що зазнають труднощів в повсякденному житті. Спектр проблем справді широкий: труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами і керівниками, можливість звільнення), невлаштованість особистого життя і неладу в сім‘ї, погана успішність в школі, недолік упевненості в собі і самоповаги, болісні коливання в ухваленні рішень, труднощі в зав‘язуванні і підтримці між особових відносин і т.п.

Консультування — це сукупність процедур, направлених на допомогу людині у вирішенні проблем і ухваленні рішень щодо професійної кар‘єри, браку, сім‘ї, вдосконалення особи і між особових відносин.

Консультування — це професійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, яке зазвичай представляється як «особа-особа», хоча іноді в нім беруть участь більше двох чоловік. Мета консультування — допомогти клієнтам зрозуміти що відбувається в їх життєвому просторі і осмислено досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і між особового характеру.

Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв’язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей. В основі психологічного консультування лежить глибоке розуміння психологом суті проблеми, висвітлення об’єктивної точки зору та сприяння усвідомленню провідних моментів тупикової ситуації, а також надання конкретних рекомендацій щодо шляхів розв’язання актуальних питань згідно інтересів клієнта, але таким чином щоб це було прийнятно для кола його оточення.

Всі види психологічного консультування можна поділити на дві групи.

До першої належить консультування, яке стосується приватного життя особистості (групи), а також індивідуальне та сімейне консультування.

Другу групу утворює консультування, яке стосується проблем професійної, трудової діяльності людей. Це консультування з проблем індивідуальної професійної діяльності (вибір професії, професійне становлення, адаптація до професії та її зміна), а також з проблем управління організацією та управління персоналом (в умовах здійснення спільної професійної діяльності).

У країнах Співдружності, зокрема в Україні, останнім часом переважно розвиваються чотири галузі, де психологи виконують консультативні функції чи працюють як консультанти.

Шкільні психологічні служби і служби вищих навчальних закладів ("психолог в установах освіти"). Шкільний психолог надає психологічну підтримку учням, у яких виникають труднощі, пов'язані з процесом адаптації; бере участь у розробці найбільш ефективних методів навчання (зокрема, він використовує при цьому досягнення когнітивних психологів і теоретиків, які займаються дослідженням процесів навчання); допомагає викладачам виробити в собі такі психологічні й соціальні навички, що дозволяють створити в школі приємну і продуктивну атмосферу.

Шкільне консультування охоплює проблеми стосунків учителя й учнів, учнів між собою, питання стосунків учнів з батьками, шкільної успішності, розвитку здібностей, відхилень поведінки тощо.

Профконсультація ("психолог центру профконсультації") допомагає учням або службовцям вибрати спеціальність чи роботу, яка найбільш відповідає їхнім інтересам та здібностям. Найчастіше їхні рекомендації бувають надані на підставі результатів співбесід чи психологічних тестів.

Професійне консультування, що містить у собі як загальне орієнтування у виборі тієї чи іншої професії, так і частково питання: як скласти "резюме", як і де одержати другу професію, де знайти роботу відповідно до своїх можливостей і т. ін.

Психологічні служби підприємств ("соціальний психолог"). Управлінське консультування (консультування в організаціях) має широкий спектр можливостей, а саме: допомога в прийнятті управлінських рішень, тренінг комунікативних умінь, простежування і вирішення конфліктів, робота з персоналом тощо. У цій сфері психолог бере участь: а) у вирішенні конфліктів між робітниками та підприємцями; б) у реалізації навчальних програм, спрямованих на підвищення продуктивності праці й розвиток почуття причетності до справи підприємства у службовців і робітників; в) у дослідженні оптимальних умов для просування товарів на ринок, для реклами та найкращого використання торгових площ.

Сімейна консультація. Однією з найбільш наповнених сфер діяльності психологів-консультантів і сімейних психотерапевтів є інститут сім'ї.

Сімейне консультування традиційно розглядає проблеми взаємин між майбутнім подружжям, між чоловіком і дружиною у молодій сім'ї або вже сформованій родині, між іншими членами сім'ї (батьки і діти, подружжя та їхні батьки), а в останні десятиліття ще й проблеми психологічної допомоги розлученим, незаміжнім і неодруженим, так само, як і консультування й психологічна підтримка при повторному одруженні