3. Росія за Тимчасового уряду.

Відразу постало питання про владу. В перебігу революційної боротьби у великих містах почали формуватися ради робітничих депутатів. У Петрограді рада зібралася 27 лютого увечері, а в Москві – 1 березня. Більшість у радах мали есери та меншовики. Ради відразу стали виступати як орган влади.

Водночас формувався уряд. Спочатку було створено Тимчасовий комітет 4-ї Державної Думи на чолі з Родзянком. Після переговорів делегацій комітету й виконкому Петроградської ради 2 березня було сформовано Тимчасовий уряд. Головою його став князь Львов.

Таким чином у Росії склалося двовладдя – своєрідне переплетення двох владних структур: Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів.

В країні утворилося двовладдя:

Тимчасовий Ради робітничих і солдатських

Уряд депутатів

Мав офіційну Неофіційний уряд, який не мав у своїх

державну руках органів державної влади, але

владу спирався на підтримку й силу

озброєних робітників і солдатів

3 березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувався список його складу і програма дій уряду, яка передбачала:

- повну і термінову амністію;

- політичні права і свободи для всіх громадян і військовозобов’язаних;

- скасування всіх станових і національних обмежень;

- роботу з організації та проведення загальних виборів до Установчих зборів;

- заборону виведення зі столиці військових частин, що брали участь у революційних

подіях.

3 квітня 1917 р. зі Швейцарії через територію Німеччини, давши підписку не вести антивоєнну діяльність, у Росію в опломбованому німецькому вагоні прибув Володимир Ленін. Діставшись Петрограда, він виголосив так звані «Квітневі тези» - програму підготовки до соціалістичної революції. Проте тоді він не був підтриманий іншими лідерами більшовиків, і партія висунула гасло «Вся влада Радам!», сподіваючись здобути в радах більшість і використати це проти Тимчасового уряду.

У квітні Тимчасовий уряд пережив кризу. Міністр закордонних справ Павло Мілюков опублікував ноту до союзників, у якій говорилось про «війну до переможного кінця», чим спричинив вибух невдоволення у країні. У результаті ініціатор ноти змушений був залишити уряд.

У Росії було створено коаліційний уряд з представників буржуазії і соціалістичних партій. Майбутній прем’єр-міністр Олександр Керенський став військовим міністром.

У червні 1917 р. у країні, особливо в столиці, з новою силою розгорнулися маніфестації протесту проти політики, яку провадив Тимчасовий уряд. Лише організація наступу на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду.

Проте наступ провалився. Загинуло близько 60 тис. вояків. Невдоволення владою наростало. Цим скористалася найбільш радикальна частина більшовицької партії «Воєнка» - військова організація, яка почала готувати антиурядове повстання. У результаті зіткнень 50 чоловік було вбито та 650 поранено.

Тимчасовий уряд поклав відповідальність за кровопролиття на більшовиків і видав наказ про арешт В.Леніна та інших лідерів партії. В.Леніну було пред’явлене звинувачення у шпигунстві на користь Німеччини й організації заколоту. Проте на суд той не з’явився й переховувався у Фінляндії.

Після липневих подій Г.Львов подав у відставку, а «уряд порятунку вітчизни» очолив О.Керенський.

Управління державою було паралізоване. Дедалі більше представників промислово-фінансових кіл, дворянства, офіцерів, схилялися до думки про необхідність наведення в країні порядку, встановлення влади «сильної руки».

16 липня 1917 р. відбулася зустріч Керенського з генералітетом у Ставці в Могильові. Генерали дали зрозуміти прем’єрові: якщо він не буде діяти рішуче, то вони переберуть усі повноваження щодо наведення порядку в країні. Генерали звинуватили уряд у розвалі країни, армії, вимагали надати більше прав військовикам.

У серпні 1917 р. Верховний головнокомандувач Лавр Корнілов удався до рішучих дій: розпочав стягувати війська до Петрограда, а 24 серпня віддав наказ генералові Кримову наступати на Петроград. Дізнавшись про це, Керенський намагався встановити зв'язок із генералом. 28 серпня прем’єр повідомив членів уряду про зраду генерала Корнілова. Останньому телеграфували рішення уряду про зняття його з посади командувача. На це Корнілов відповів: «Не вважаю за можливе здати посаду».