Румунія та Радянські республіки

Докладніше: Другий Віденський арбітраж, Депортація народів в СРСР та Примусові поселення в СРСР

Влітку 1940 року, страх перед Радянським Союзом, поєднаний з підтримкою територіальних вимог сусідів Румунії та помилками Румунської влади призвели до територіальних втрат Румунії. Починаючи з 28 червня і по 4 липня, Радянський Союз окупував та анексував Бессарабію, Північну Буковину та край Герца.^[106]

30 серпня 1940 року, Ріббентроп та італійський міністр зовнішніх справ Ґалєацо Чіано видали другий Віденський арбітраж, яким Семигород переходив до Угорщини. 7 вересня 1940 року, Румунія передала Добруджу Болгарії (згідно з підтриманим країнами Осі Крайовським мирним договором).^[107] Через декілька місяців Румунія набула ознак країни, окупованої Третім Рейхом.^[107]

Окуповані Радянським Союзом території були перетворені на радянські республіки. Протягом наступних двох років після анексії, Радянська влада арештувала близько 100 000^[108] та депортувала від 350 000 до 1 500 000 переважно цивільних поляків, з яких від 250 000 до 1 000 000 загинули.^[109][110] Переселенців відправляли до ГУЛАГу та примусових поселень в СРСР.^[47] Згідно з обчисленнями Нормана Девіса,^[111] майже половина з них загинула до липня 1940.^[112] В Бессарабії, близько 1 000 000 румунів загинули через голод або депортацію.

Подальші зміни протоколу

Докладніше: Договір про границі та торгівлю між СРСР та Німеччиною

Німецькі та Радянські солдати в Бересті.

10 січня 1941 року Німеччина та Радянський Союз підписали Договір про границі та торгівлю між СРСР та Німеччиною яким розв'язували декілька поточних проблем.^[113] Секретні протоколи вносили зміни до «Секретних додаткових протоколів» до договору про дружбу та границі між СРСР та Німеччиною, згідно з новими домовленостями, Литвоська смуга передавалась Радянському Союзу в обмін на 7.5 мільйонів доларів (31.5 мільйонів Рейхсмарок).^[113] Договір формально встановлював кордон між Німеччиною та Радянським Союзом між річкою Ігорка та Балтійським морем.^[114] Ним також розширювались торгівельні правила договору 1940 року до 1 серпня 1942 року, та збільшувались поставки в порівнянні з роком укладання договору,^[114] впорядковував торгівельні права в Прибалтійських країнах та Бессарабії, обчислював втрачені майнові вигоди Німеччині в окупованих Радянським Союзом Балтійських країнах та розв'язував інші проблеми.^[113] Ним також регулювалась міграція протягом двох з половиною місяців до Німеччини етнічних німців, які проживали на окупованих Радянським Союзом територіях та міграція до Радянського Союзу балтійських та «біло-російських» «націоналістів» з окупованих Німеччиною територій.^[114]

Радянсько-Німецькі відносини протягом дії пакту

Ранні політичні проблеми

Починаючи з вересня 1939 року, радянський Комінтерн припинив всю анти-нацистську та анти-фашистську пропаганду, пояснивши, що війна в Європі це лише війна капіталістичних країн для досягнення імперських цілей.^[115] Коли анти-Німецькі демонстрації стали відбуватись в Празі (тоді в Чехословаччині), Комінтерн наказав Комуністичній партії Чехословаччини застосувати всю її владу аби паралізувати «шовіністичні елементи.»^[115] Згодом Москва примусила Французьку комуністичну партію та комуністичну партію Великобританії зайняти анти-воєнну позицію. 7 вересня Сталін викликав Георгія Дімітрова, який виклав нове ставлення комінтерну до війни. Нова лінія — згідно з якою війна була несправедливою та імперіалістичною — була затверджена секретаріатом Комуністичного інтернаціоналу 9 вересня. Відтепер, різні комуністичні партії мали виступати проти війни та голосувати проти виділення грошей на війну.^[116] Декілька французьких комуністів (включаючи Моріса Тореза, котрий втік до Москви) дезертували з Французької армії через «революційно поразкове» ставлення Західних комуністичних лідерів.

Незважаючи на попередження комінтерну, стосунки зазнали напруження коли Радянський Союз заявив у вересні, що має вступити до Польщі аби «захистити» етнічних українських та білоруських співвітчизників від Німеччини, хоча Молотов пізніше зізнався представникам Німеччини, що Радянський Союз не зміг знайти іншого пояснення для інтервенції в Польщу.^[117]

Хоча активна співпраця Радянського Союзу з Нацистською Німеччиною шокувала Західну Європу та комуністів, які чинили спротив Німеччині, 1 жовтня 1939 року Вінстон Черчіль заявив, що радянська армія діяла на захист Росії від «нацистської загрози».^[118]