3. Право власності – це право особи на річ ( майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій розсуд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства.

Власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння – це право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю. Є володіння законне, незаконне, добросовісне і недобросовісне. Законне – це таке володіння, яке виникає внаслідок правовідносин, що мають правові підстави. Незаконне володіння таких підстав немає. Добросовісне володіння – це володіння майном, коли набувачі його не знали і не могли знати про незаконність такого володіння. А недобросовісні знали або повинні були знати про таку обставину, але попри це володіють річчю.

Право користування – це право на вилучення з речі її корисних властивостей, привласнення плодів і доходів, які можна отримати від речі.

Право розпоряджання – це право власника визначати юридичну долю речі.

Власник може здійснювати зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону.

Суб’єктами права власності визнаються Український народ, фізичні та юридичні особи, держава, інші держави, їх юридичні особи, міжнародні організації, територіальні громади.

Підставами набуття права власності вважаються первісні і похідні. Первісними вважаються такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. До них відносять виробництво або переробку речі, змішування та приєднання речей, відділення плодів, заволодіння, конфіскацію, реквізицію, знахідку ( якщо власник не знайшовся), скарб. До похідних належать такі підстави, за яких набуття права власності даної особи засновується на праві попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, тому що права на придбану річ є такими ж, як вони були у попереднього власника.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Суб’єктами права приватної власності є окремі фізичні та юридичні особи. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних чи юридичних осіб, не обмежується, проте законом можуть бути встановлені окремі обмеження для певних видів об’єктів ( наприклад, зброя, радіоактивні речовини тощо).

Суб’єктами права державної власності є держава в особі ВРУ.

Суб’єктами права комунальної власності є відповідні територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах. Суб’єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Спільна власність має місце у випадках, коли з тих чи інших підстав у кількох осіб виникає право власності на одне і те саме майно. Право спільної власності може бути двох видів – часткова спільна власність, коли частки співвласників визначені і сумісна спільна власність, коли частки не визначені.

Захист права власності – це застосування судовими органами в разі порушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених у цивільному законодавстві і спрямованих на відновлення прав власника. Захист суб’єктивних цивільних прав здійснюється у такі способи: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення становища і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язків в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором неустойки (штрафу, пені).