Глава 1. Нові ініціативи в регіональній політиці та економіці

Зазначений нами вище зростання економічного потенціалу країни в 80-90 роки сприяв високій активності та динамізму турецької дипломатії в сфері регіонального економічного співробітництва. У 1992 р. багато в чому за ініціативою та за активної участі Туреччини були розгорнуті два великих регіональних формату економічної взаємодії - Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), об'єднуюче одинадцять держав Причорномор'я і низка балканських країн, і Організація економічного співробітництва (ОЕС), до якої увійшли середньоазіатські держави СНД і країни Західної Азії.

Ідея створення організації Чорноморського економічного співробітництва як великої регіональної ініціативи була вперше вит-вінута в 1990 р. автором турецької економічної реформи, а згодом президентом країни Т.Озалом.

Протягом короткого часу ця ідея трансформувалася в конкретну політичну ініціативу, підтриману Росією і всіма причорноморськими і тяжіють до басейну Чорного моря державами. У червні 1992 р. в ході зустрічі на вищому рівні в Стамбулі глави держав і урядів Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини, України під-писали Декларацію про Чорноморське економічне співробітництво.

Документи про створення ЧЕС передбачають, зокрема, такі напрями співпраці: морський, повітряний і авто мо-більний транспорт, зв'язок і телекомунікації, енергетика, туризм, сільське господарство та переробка сільськогосподарських продуктів, рибальство, охорона навколишнього середовища, обмін технологією і проведення наукових досліджень , створення механізмів фінансування взаємної торгівлі та підприємницької діяльності.

Реалізація співпраці за вказаними, а в подальшому, можливо, і по інших напрямках мислиться через вільне пере-рух людей і робочої сили, в т.ч. шляхом скасування обмежень на отримання торгових віз і застосування національного режиму до грома-данам країн - учасниць ЧЕС при установі та експлуатації ними компаній, торгових товариств, агентств та їх філій.

Іншою найважливішою складовою ЧЕС має стати вільне пересування товарів, що досягається за допомогою відмови від вве-дення нових митних зборів, податків і зборів у взаємній торгівлі, зведення до мінімуму та гармонізацію митних формально-стей, ліквідації митних і інших пільг для діяльності держпідприємств у зовнішній торгівлі . У ході що відбулася в лютому 1997 р. в Стамбулі спеціальної зустрічі міністрів економіки і міністрів закордонних справ країн ЧЕС прийнято рішення розпочати практичну роботу з поетапного створення зони вільної торгівлі ЧЕС.

Турецька статистика відзначає «стабільне зростання» товарообігу Туреччини з країнами ЧЕС з часу створення цієї організації, в підсумку в 1996 р. експорт Туреччини в країни ЧЕС досягав 2,4 млрд. дол, а імпорт ЧЕС в Туреччині був значно вище - 4,0 млрд. дол Ос-новних увагу турецька сторона у своїх економічних зв'язках з країнами ЧЕС має намір приділяти заохоченню приватної ініціативи »1.

На що відбулася в Москві в жовтні 1996 р. черговій зустрічі схвалені Основні принципи інвестиційного співробітництва країн ЧЕС, що передбачають створення сприятливих умов для пересування капіталів та інвестицій - відмова від нових обмежень на пересування капіталів між країнами - учасницями ЧЕС; надання режиму найбільшого сприяння, або національ- ного режиму стосовно до інвестиційної діяльності країн - учасниць ЧЕС; гарантії на переказ прибутків від інвестування в країнах - учасницях ЧЕС.

Зазначені напрямки мають бути доповнені узгодженими кроками в податковій області, в т.ч. застосуванням національного режи-ма в питаннях оподаткування фізичних та юридичних осіб інших країн - учасниць ЧЕС, укладання угод про запобігання подвійного оподаткування.

Передбачається також міжурядове співробітництво в таких областях, як охорона навколишнього середовища, енергетика, створення безвідхідних виробництв, проведення науково-технічних досліджень, співробітництво в галузі транспорту і телекомунікацій, со-будівля зон вільного підприємництва.

Високу активність Туреччина проявляє в тому, що стосується розвитку транспортної та енергетичної інфраструктури в регіоні, реа-лізації міжнародних проектів в галузі телекомунікацій. З її участю у 1996 р. реалізований проект створення волоконно-оптичної лінії зв'язку ІТУР (Італія, Туреччина, Україна, Росія), що забезпечує передавання великих обсягів зв'язку на великий міжнародний центр комутації в Палермо (Італія) і вихід цієї лінії на трансконтинентальний волоконно-оптичний кабель Копенгаген - С.Петербург - Москва - Хабаровськ - Сеул. У стадії реалізації регіональні проекти зв'язку ДОКАП (Туреччина - країни Закавказзя) і чорноморське телекомунікаційне кільце (Стамбул - Варна - Одеса - Кишинів - Новоросійськ - Поті).

Активно просуває турецька дипломатія ідею включення Туреччини в схеми міжрегіональних вантажоперевезень, виступаючи ініціатором проектів створення транспортних коридорів в ув'язці з паневропей-ськими транспортними мережами: Адріатика - Чорне море, Балкани - Близький Схід, Чорне море - Балтійське море, Чорне море - Волга - Дон - Каспійське море, а також просувається за підтримки ЄС проекту Євроазійського магістралі ТРАСЕКА.

Туреччина активна і в питаннях створення об'єднаної енергетичної системи країн ЧЕС - «чорноморського енергетичного кільця», розраховуючи стати важливою сполучною ланкою в передачі електроенергії з Росії в країни Південної Європи і на Близький і Середній Схід.

Важливим фінансовим інструментом ЧЕС стає спільний банк - в цілях сприяння торгівлі та розвитку в причорноморському регіоні; угоду про його установі підписана країнами-учасницями в 1994 р. і набула чинності 24 січня 1997

По суті, сенс і зміст «чорноморської ініціативи» полягають у тому, щоб за допомогою скорочення торговельних обмежень та розвитку на багатосторонній основі платіжно-кредитних механізмів сприяти розширенню взаємної торгівлі та інвестиційної діяльності країн чорноморського регіону і таким чином забезпечити загальний підйом ділової активності, економічного зростання та бла-госостоянія в цьому географічному ареалі, обладающем ресурсами, розвиненою інфраструктурою, кваліфікованою робочою силою та перед-ставлять в сукупності величезний, приблизно 300-мільйонний ринок.

Організація економічного співробітництва (ОЕС) була створена ще в 1985 р. Іраном, Пакистаном і Туреччиною, вона була спадкоємицею Організації регіональної співпраці в цілях розвитку (РДС), що діяла в 1964-1979 рр.. в якості економічного доповнення до військово-політичного блоку СЕНТО. У 1992 р. склад ОЕС розширився, діяльність організації зазнала змін і помітно активізувалася в результаті прийняття в число її членів Азербайджану, Афганістану, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії та Узбекистану.

Основоположним документом ОЕС є Ізмірський договір 1977 року (з поправками 1990, 1992 і 1996 рр..). Основна мета організації - сприяння економічному розвитку країн-учасниць при опорі на їх власні ресурси і з використанням їх «історичної, культурної, релігійної та етнічної близькості» . Вирішити цю задачу передбачається шляхом активізації регіонального співробітництва у сферах промисловості (спільні підприємства), торгівлі (усунення торговельних бар'єрів на основі регіональних тарифних преференцій), транспорту (ефективна дорожньо-транспортна, авіаційна і морська інфраструктура), фінансів (загальні банківські, страхові та інвестиційні служби ), науки і техніки (взаємна технічна та експертна допомога), планування (узгоджена торгово-економічна, митна і фінансова політика).

У середині 90-х років склалася оновлена ​​організаційна структура управління ОЕС: нарада глав держав і урядів (найвищий орган ОЕС, збирається один раз на рік); рада міністрів (сесії проводяться не рідше двох разів на рік); рада постійних пред-ставники (постійно діючий орган, який здійснює керівництво діяльністю організації в період між сесіями СМ); рада регіонального планування; секретаріат; технічні комітети (8 комітетів); торгово-промислова палата. Штаб-квартири основних керівних і технічних органів знаходяться в Тегерані, а їх сесії проводяться почергово в столицях країн-учасниць.

Торгово-економічні контакти в ОЕС та взаємодія в інфраструктурі здійснюється в основному на двосторонній основі; частка країн ОЕС у зовнішній торгівлі її членів не перевищує 4%. Рішення керівних і технічних органів ОЕС (в т.ч. Кветтскій план дей-наслідком, Тегеранська і Стамбульська декларації, «Довгострокові перспективи до 2000 року») носять загальний, рекомендаційний характер.

Розвитку економічного співробітництва в рамках ОЕС поки перешкоджає брак валютних коштів, триваюча війна в Афган-ністане, відсутність економічної взаємодоповнюваності зважаючи схожості економічних структур і експортної номенклатури, а також певні, що виникають часом політичні розбіжності між окремими країнами-учасницями. За даними турецької ста-ки, товарообіг Туреччини з країнами ОЕС досягав 2 млрд. дол, в т.ч. турецький експорт у ці країни склав 0,9 млрд. дол, імпорт в Туреччину - 1,1 млрд. долл.2.

14 вересня 1996 в Ізмірі (Туреччина) відбулося позачергове засідання ради міністрів іноземних справ ОЕС, в ході якої були підписані: Ізмірський договір, що закріплює у формі міжнародних договірно-правових зобов'язань статутні принципи діяльності ОЕС, і Угода про правовий статус ОЕС, що надає дипломатичний імунітет секретаріату та іншим робочим органам ОЕС.

Документи, прийняті на зустрічах в Ісламабаді (1995 р.) і в Ізмірі (1996 р.), а також підписані низкою країн-учасниць угоди про транзитну торгівлю і створенні сприятливого візового режиму для бізнесменів, рішення про формування Асоціації спікерів парламентів країн ОЕС та групи висококваліфікованих експертів для визначення стратегії і тактики економічного взаємодій-наслідком свідчать про прискореному зростанні економічної складової співпраці.

Одним із ключових напрямків діяльності ОЕС на нинішньому етапі є створення єдиної регіональної транспортної інфра-структури як основи подальшого розвитку двосторонніх обмінів та багатосторонньої кооперації, «пожвавлення» ОЕС і підвищення ефектив-ності її діяльності. Туреччина як «ветеран» організації розглядає ці плани в якості необхідної умови для долговремен-ного закріплення в державах Центральної Азії, втягування їх у сферу свого впливу, впровадження на їх ринки та отримання доступу до цінних природних ресурсів регіону.

Останнім часом в ОЕС почалося просування багатосторонніх і двосторонніх проектів у галузі енергетики та транспорту. Серед енергетичних проектів - видобуток нафти і газу в Азербайджані, Казахстані і Туркменії, розгляд проблем транспортування енерго-носіїв з Каспійського регіону на світові ринки, у тому числі можливе будівництво нафтопроводів з Азербайджану і Казахстану через територію Туреччини, спорудження газопроводу з Туркменії через Іран і Туреччину ), об'єднання енергосистем регіону.

У цілому активна регіональна політика відповідає інтересам торгово-економічної експансії Туреччини в регіоні, в чималому ступені сприяє закріпленню позицій турецької промисловості на зовнішніх ринках.