1. Багатозначність слова. Способи перенесення значень слів у мові телебачення

Однозначні слова – це слова з одним лексичним значенням (як правило, назви предметів, істот, ознак, дій). Проте більшість слів української мови багатозначні.

Багатозначні слова – слова, які мають кілька лексичних значень. Конкретне значення багатозначного слова виявляється в словосполученні та реченні. У багатозначних словах усі значення пов’язані між собою, їх обов’язково об’єднує певна спільна ознака.

Пряме значення слова – це його основне лексичне значення.

Переносне значення слова – це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого.

Доречне використання слова в переносному значенні робить мову виразнішою, яскравішою.

Метафора (від гр. metaphora – перенесення, віддалення) – вид тропів, побудованих на основі вживання слів і виразів у переносному значенні. Метафора є найуживанішим універсальним тропом. У широкому розумінні метафорою називають будь-яке вживання слів у переносному значенні.

Найчастіше виділяють такі метафори:

1) метафори, що виникають на перенесенні назв істот на назви істот (осіб) – хитра людина – лисиця.

2) на перенесенні назв неістот на назви неістот – світло волі.

3) на перенесенні назв істот на назви неістот – хмара хмуриться

4) на перенесенні ознак речей неживих до істот – камінне серце.

Метафора – не тільки троп, але й джерело нових значень слів. У метафорі реалізується здатність людини бачити схожість між різними предметами, індивідами, явищами, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія на характеризовану особу чи предмет.

Метафори досить активно використовуються в телевізійному мовленні: у назвах передач, у публіцистичних виступах.

Метонімія ( від гр. metonymia – перейменування) – троп, в основі якого заміна одних назв іншими на ґрунті суміжності їх значень: золото у вухах (йдеться про золоті прикраси), екранізували Шевченка (екранізували твір Шевченка).

Метонімія часто використовується в розмовному мовленні, проте завдяки своїй стислості часто вживається і в публіцистичному мовленні, зокрема на телебаченні: міністерство видало наказ, уряд дав згоду, цю людину знає все місто.

Синекдоха (від гр. synekdoche – переймання) – це різновид метонімії, стилістичний зворот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне – через часткове вираження: хоч якусь копійку заробити, ділилися шматком хліба.

2. Омоніми, каламбури і пароніми у телевізійному мовленні. Проблема міжмовної омонімії і паронімії

Омоніми – це слова, однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за лексичним значенням.

Омоформи – слова, які однаково звучать тільки у певній формі (три – число, три – дієслово).

Омофони – слова, що звучать однаково, але пишуться по-різному (мене – мине).

Омографи – омоніми, що пишуться однаково, але мають різні наголоси (мука – мука).

У силу специфіки омонімів, їх бажано уникати в телевізійному мовленні, оскільки вони можуть призвести до неправильного розуміння тексту або ускладнити його сприйняття. Проте у публіцистичному стилі досить активно використовується така властивість омонімів, як створення каламбурів.

Каламбури – стилістична фігура, у якій слово вживається в такому лексичному оточенні, яке примушує сприймати його в двох планах, з двома значеннями, що надає думці несподіваного комічного спрямування. Каламбурне вживання слова надає особливої яскравості, емоційності усьому висловленню, привертає увагу до таких зв’язків між явищами, які до цього залишались непоміченими. Каламбури часто створюють гумористичні і навіть сатиричні ситуації, коли мовний парадокс особливо загострює авторську думку: Побувати на дні науки (дні – від слова день чи дно?), наших БЮТ.

Міжмовна омонімія – явище, при якому схожі або однакові за звучанням слова зустрічаються в різних мовах. Часто це явище використовують для досягнення комічного ефекту (НАСА не наса) або для привернення уваги глядача (передача “Часоk”, ok – все добре англ.).

Але часто міжмовні омоніми також зустрічаються без певної стилістичної настанови, а внаслідок помилок, впливу близьких мов (баня – замість лазня).

У разі виникнення сумнівів щодо використання слів, варто звертатись до словників: Кочерган М.П. Словник українсько-російських міжмовних омонімів (“фальшиві друзі перекладача”). – К.: Академія, 1997, Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів української мови. – Л.: Фенікс, 1996.

Пароніми – це слова, схожі за звучанням (вони можуть мати спільну морфему, а можуть бути просто співзвучні), проте різні за значенням. Зіткнення паронімів у тексті також служить для створення каламбурних ситуацій.

Також пароніми служать для семантичного зіставлення (Хоч не ефективний, зате ефектний), для надання висловлюваному експресії, для привернення уваги глядача (Виникла ситуація не так драматична, як драматургічна).

Часто пароніми служать для назв передач або рубрик.