Тема 3. Поняття та система фінансового права

Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму і відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою норм фінансового права. Фінансова діяльність держави як діяльність уповноважених органів щодо утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів потребує врегулювання прав, обов'язків та відповідальності суб'єктів, які беруть участь у такій діяльності. У цьому і полягає основне призначення фінансового права: за допомогою його норм формується правове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики.

Фінансове право — самостійна галузь публічного права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань та функцій.

Норми фінансового права регулюють відносини, що виникають під час: становлення і функціонування бюджетної, податкової і грошово-кредитної систем; складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів; розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи; збирання податків та обов'язкових платежів з підприємств і організацій різних форм власності, а також населення; державного фінансування та кредитування; державного обов'язкового майнового й особистого страхування, державних позик та організаії ощадної справи; регулювання грошово-кредитної та валютної систем. Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.

Предметом фінансового права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень. У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави у розподілі валового внутрішнього продукту і національного доходу, тому вони мають владно-майновий (владно-грошовий) характер.

Метод фінансово-правового регулювання — сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій. Метод владних приписів характерний для публічних галузей права — конституційного, адміністративного, кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм і порядок їх застосування.

Крім методу владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації, які все більшого поширення набувають у сучасних умовах, що зумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Але найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів — і доповнюють його.

Суб'єктами фінансового права виступають юридичні або фізичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб'єкти, та громадяни (індивідуальні суб'єкти). Держава як суб'єкт фінансового права виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенпії у сфері фінансової діяльності (Державне казначейство, Державна податкова служба. Національний банк тощо).

Під системою фінансового права мається на увазі об'єктивно зумовлена внутрішня його побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв'язку і послідовності. Є також визначення системи фінансового права як сукупності, взаємозв'язку і взаємодії всіх фінансово-правових інститутів.

Аналогічно до інших галузей права, фінансове право поділяється на два великих блоки фінансово-правових норм — Загальну та Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дає можливість здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства.

До Загальної частини фінансового права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

— загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності держави і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

—систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи;

— основні риси фінансово-правового становища інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

— зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансових нормах Особливої частини, яка складається з розділів (підгалузей) і фінансово-правових інститутів. Розділи об'єднують фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері державного і місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів, фінансів державних підприємств, загальнодержавних і місцевих податків та інших обов'язкових платежів, державних видатків, державного та місцевого кредиту; обов'язкового державного страхування, грошового обігу; валютного регулювання та контролю.

Джерелами фінансового права є правові акти державних органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права — Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб'єктний склад у цілому і за окремими напрямами зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється вагомим значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи.

На сьогодні є підстави говорити про наявність в Україні сформованого фінансового права. Підтвердженням цієї тези слугує нормотворча діяльність Верховної Ради України, зокрема прийняття Господарського та Бюджетного кодексів, законів у сфері грошово-кредитної системи, закріплення на рівні законів компетенції спеціальних фінансових органів, розгляд проекту Податкового кодексу тощо. Таким чином, фінансове право не лише відображає суспільні відносини, а й регулює та активно впливає на них.

Зовнішньою формою фінансового права, що відображає його внутрішню структуру, є фінансове законодавство, тобто система усіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи, усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, яких виділено фінансові засади їх функціонування.

Дієвість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням значною мірою залежить від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права. Таким чином, виступаючи інструментом законодавчого оформлення та практичної реалізації фінансової політики, фінансове право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на соціально-економічний розвиток держави та суспільства в цілому.