ЛЕКЦІЇ

ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

КУЛЬТУРА ЗДОРОВ’Я

1. Вступ…………………………………..…….2

2. ОЗСЖ студента. Ритми.………………….22

3. Тютюнопаління…………………………..32

4. Алкоголізм…………………………………44

5. Токсикоманії………………………………58

6. Наркоманія………………………………...67

7. Харчування………………………………...96

8. Емоції……………………………………...108

9. Фізичні заняття…………………………..129

10. Секс, Вагітність. Статеві хвороби.137

11. Культура здоров’я………………….158

12. Особиста гігієна людина…………..177

13. Екологія людини……………………183

Заключення………………………………..187

ЛЕКЦІЯ 1. Вступ.

Здоровий спосіб життя (ЗСЖ; анг. Healthy lifestyle, анг. Health promotion) — спосіб життя окремої людини з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров'я.

Здоровий спосіб життя з точки зору медиків - це гармонійний режим поєднання роботи та відпочинку, оптимальне харчування, фізична активність, дотримання гігієни, відсутність шкідливих звичок, доброзичливе ставлення до оточуючих і до життя взагалі.

Представники філософсько-соціологічного напряму (П. А. Виноградов, Б. С. Єрасов, О. А. Мільштейн, В. А. Пономарчук, В. І. Столяров та ін.) розглядають ЗСЖ як глобальну соціальну проблему, складову частину життя суспільства в цілому.

У психолого-педагогічному напрямку (Г. П. Аксьонов, В. К. Бальсевич, М. Я. Віленський, Р. Дітлс, І. О. Мартинюк, Л. С. Кобелянська та ін.) ЗСЖ розглядається з точки зору свідомості, психології людини, мотивації.

ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (споживання якісної питної води, вітамінів, мікроелементів тощо), побут (якість житла, відпочинок, рівень психічної і фізичної безпеки), умови праці (безпека, стимул професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, системи оздоровлення, фізичний розвиток).

Відомі теоретики і пропагандисти здорового способу життя

Пол Брегг (англ. Paul Chappius Bragg) — американський дієтолог, ініціатор руху за здорове харчування. Розробник оригінальних технік дихання, голодування і дієти.

Шелтон Герберт (анг. Herbert M. Shelton) — дієтолог і автор книг по здоровому харчуванню.

Уотсон Дональд (Donald Watson) — британський громадський діяч, засновник «веганского суспільства» і автор терміна веган.

Амосов Микола Михайлович — радянський хірург - кардіолог, російський письменник, автор новаторських методик в кардіології, робіт з геронтології та раціонального планування суспільного життя («соціальної інженерії»).

Семенов Сергій Петрович — російський лікар, вчений, поет, філософ, винахідник, засновник оригінального психотерапевтичного напрямку, духовний і громадський діяч. Лідер співтовариства, учасники якого зацікавлені світоглядними питаннями, природою людини, його духовними можливостями.

Жданов Володимир Георгійович — лектор і пропагандист, відомий своїми лекціями про здоровий спосіб життя, шкідливість тютюнопаління та алкоголю.

Шаталова Галина Сергіївна — лікар-нейрохірург, кандидат медичних наук; вчитель здорового способу життя, автор Системи Природнього Оздоровлення (СПО). Лауреат премії імені Бурденко.

Углов Федір Григорович — російський хірург. Лауреат Ленінської премії, Першої національної премії найкращим лікарям Росії, премії Андрія Первозваного, премії ім. А. Н. Буклєва. Академік РАМН.

Іванов Порфирій Корнійович — творець оздоровчої системи з низкою оригінальних ідей.

Малахов Геннадій Петрович — російський популялізатор здорового способу життя. Розробив авторську систему оздоровлення.

Автореферати дисертацій кандидатів педагогічних наук

Голобородько Г.П. Формування поняття здорового способу життя в учнів основної школи. Харків. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди.- Х.,1997.- 17 с.

Лапаєнко С.В. Формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя. Ін-т проблем виховання АПН України - К.,2000.- 18 с.

Свириденко С.О. Формування здорового способу життя молодших школярів у позакласній виховній роботі. Ін-т проблем виховання АПН Ураїни- К.,1998.- 16 с.

Посилання

Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи. О.Яременко, О.Балакірєва, О.Вакуленко та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000

Здоровий спосіб життя – практичні поради. Юрій Петюк. The Epoch Times Україна

Здоровье и здоровый образ жизни. И. И. Никберг (рос.)

Головаха Є.І., Паніна Н.В. Соціальне самопочуття населення України / Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / Під ред. М.О.Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – С. 398 – 409.

Литвин-Кіндратюк С.Д., Кіндратюк Б.Д. Народознавство та організація здорового способу життя школярів / АПН України; Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. - Івано-Франківськ: Плай, 1997.- 279 с.

Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя: Курс лекцій / Навч. посіб. для студентів ун-тів та пед. ін-тів.- Львів: Світ, 1993.- 119 с.;

Регіональна програма патріотичного виховання учнівської молоді, розвитку духовності, утвердження принципів загальнолюдської моралі та формування здорового способу життя / Волинська обл. держ. адм. управління освіти/ Н.Н.Ариванюк (авт. і упоряд.).- Луцьк, 2000.- 39 с.

Здоровий спосіб життя. В.Р. Шухатовіч. Енциклопедія соціології (рос.)

HSE Health Promotion Website from the Health Service Executive, Republic of Ireland (англ.)

Міхеєнко О.І. "Валеологія:Основи індивідуального здоров`я людини"Університетська книга, 2009. - 400 с. ISBN 978-966-680-434-4

Від самого свого зародження лікувальне мистецтво, а згодом і, власне, медична наука мали на меті лікування хвороб; друга ж частина медичної доктрини незмінно полягала у збереженні і зміцненні здоров’я. За переказами, володарі Древнього Сходу платили своїм лікарям тільки тоді, коли самі володарі та члени їхніх сімей були здорові. Корифеї світової й вітчизняної медицини надавали першочергове значення здоров’ю, як великому дарові природи. Уявлення про здоров’я не раз змінювалося за час розвитку медичної науки, проте лише з появою санології (медичної валеології), яка є наукою про здоров’я, стало можливим якісно й кількісно визначати здоров’я.

Однак розкриття принципових закономірностей в галузі здоров’я повинно ґрунтуватися на уявленнях про природу людини як діалектичної єдності біологічного та соціального, суб’єктивного та об’єктивного. З цих позицій дефініція здоров’я людини виглядає як життєздатність добробут індивіда з точки зору його фізичної, психічної та соціальної сутності.“ Здоровою може вважатися людина, - писав ще у 1941 році американський теоретик медицини Г. Сігерист, - яка відзначається гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні і розумові здібності, може пристосовуватися до змін у середовищі, якщо вони не виходять за межі норми, і внести свій вклад в добробут суспільства, відповідний до її здібностей. Здоров’я тому не означає просто відсутність хвороб: це дещо позитивне, це життєрадісне й охоче виконання обов’язків, які життя покладає на людину”.

З наведеного вище можна зробити висновок, що формування здоров’я – це багатогранний процес, який складається з таких основних чинників:

генотипу людини;

екологічного впливу;

способу життя;

психологічного стану;

соціокультурного стану.

Лікарів – санологів цікавлять чинники, які піддаються корекції протягом життя людини: спосіб життя, психологічний стан та соціокультурні умови життя людини. Для оцінки й корекції способу життя існують основні компоненти здорового способу життя, які були визначені при спостереженні за 7000 дорослими людьми протягом 5,5 років ( за Паффенбаргером Р.С. та Ольсеном Е.):

Регулярне триразове харчування.

Щоденний сніданок.

Регулярна рухова активність середньої інтенсивності.

Повноцінний сон (7-8 г.).

Невживання тютюну.

Підтримка оптимальної ваги тіла.

Невживання або обмежене вживання алкоголю.

До цього можна додати також:

додаткове вживання вітамінів А, С, Є і бета-каротину;

позитивне ставлення до себе, інших людей, навколишнього світу;

залучення до громадської діяльності.

Наприклад, чоловік 45 років, який має від нуля до трьох із перших семи звичок, має шанс прожити ще 21,6 років (до 67 років), тоді як той, хто має 6 – 7 звичок – 33,1 (до 78 років). Іншими словами, середня можлива тривалість життя може збільшитись на 11 років за рахунок зміни своїх звичок. Автори дослідження встановили також, що стан здоров’я у людей, які мали всі сім звичок, був таким самим, як і у людей, які молодші за них на 30 років, і не мали цих звичок.

Не випадково у преамбулі програмного документу, виданого у 1992 р. Міжнародним союзом санітарної освіти говориться: “…сьогодні ми не можемо запропонувати для зміцнення та захисту здоров’я нічого кращого, ніж санітарна освіта”. Треба змінити пріоритети в профілактиці від профілактики хвороб до профілактики поведінки, яка може привести до захворювання. “Освіченість полягає не в тому, щоб більше знати, а в тому, щоб інакше себе поводити” (Джон Раскін).

За останні роки наука про здоров`я людини швидко перетворюється у домінуючу за своїм значенням, галузь знань та досліджень, важливу для всього людства. На стику медицини, екології, педагогіки, соціології та інших наук виникла нова наука - валеологія. Валеологія - теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров`я індивіда з використанням медичних, соціальних, психологічних та інших технологій.

Здоров`я людини - категорія наукового пізнання в санології. Тому було б доцільно дати визначення, що таке здоров`я. Існує більше ста пропонованих визначень здоров`я. Доцільно навести основні та найбільш повні.

Здоров`я - це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів (Статут ВООЗ).

Здорова людина - це фізично та розумово гармонійно розвинута людина, добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні та розумові здібності, може пристосуватися до змін в навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за межі норми, і внести свій вклад в добробут суспільства, відповідний до її здібностей.

Здоров`я - це позитивне, життєрадісне та охоче ставлення до виконання обов`язків, що покладає на людину життя.(Сігерист Г. 1941 р.)

Здоров`я - здатність до пристосування, самозбереження і саморозвитку у навколишньому середовищі, яке постійно змінюється (за В.А. Ліщук, Е.В. Мостковою, 1994)

Більш детально: здоров`я - це здатність:

- зміцнювати опірність організму до зовнішніх і внутрішніх негативних чинників, старіння, детренованості м’язів та інших форм деградації;

- зберігати тривалість повноцінної життєдіяльності;

- удосконалювати можливості, якості і здібності свого організму, якість життя і середовища проживання;

- зберігати і примножувати культурні, духовні і матеріальні цінності;

- формувати позитивне ставлення до себе, близьких, людства в цілому.

Світ у третьому тисячолітті має в запасі як безсумнівні досягнення в науці, так і трагічні невдачі (смертоносні війни, катаклізми природних факторів, епідемії від невідомих і відомих захворювань, наукові відкриття атома - як смертоносного знаряддя і т.д.).

Досягнувши колосальних успіхів в техніці та науці завдяки «вибуху» науково-технічного прогресу, людство порівнялися по своїх можливостях з природою, навколишнім середовищем, а можливості його (людства) необмежені й творчі здібності майбутніх відкриттів ніким не спрогнозовані.

Особливої актуальності останнім часом набувають питання здорового способу життя молоді. Відзначимо, що здоровий спосіб життя для кожного індивідуальний. У своїй життєдіяльності людині потрібно керуватися в духовному плані загальними законами всесвіту. У соціальному - особливими законами суспільства, в біологічному - індивідуальними законами свого організму.

Охорона здоров'я студентів традиційно вважається однією з найважливіших соціальних завдань суспільства. Успішна підготовка висококваліфікованих кадрів тісно пов'язана зі зміцненням і охороною здоров'я, підвищенням працездатності студентської підліткової молоді.

У сучасних умовах соціальної, економічної і політичної нестабільності нашого суспільства ця група молоді відчуває найбільший негативний вплив навколишнього середовища, так як їх статеве та фізичне становлення збігається з періодом адаптації до нових, змінених для них умов життя, навчання, високим розумовим навантаженням.

У даній роботі ми розглянемо особливості здорового способу життя студентів.

1. Здоровий спосіб життя і його цінність

Спосіб життя - біосоціальна категорія, що інтегрує уявлення про певний тип життєдіяльності людини і характеризується його трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуального і суспільної поведінки. Інакше кажучи, спосіб життя - це "обличчя" індивіда, що відбиває у той же час рівень суспільного прогресу.

Говорячи про спосіб життя, слід пам'ятати, що хоча він значною мірою обумовлений соціально-економічними умовами, в той же час багато в чому залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей його психіки, стану здоров'я і функціональних можливостей організму. Цим, зокрема, пояснюється реальне різноманіття варіантів способу життя різних людей. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя і стиль життя.

Рівень життя - це в першу чергу економічна категорія, що становить ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини. Під якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія). Стиль життя характеризує поведінкові особливості життя людини, тобто певний стандарт, під який підлаштовується психологія і психофізіологія особистості.

Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у формуванні індивідуального здоров'я, то можна помітити, що перші дві еквіпотенціальних, тому що носять суспільний характер. Звідси зрозуміло, що здоров'я людини буде в першу чергу залежати від стилю життя, який у великій мірі носить персоніфікований характер і визначається історичними і національними традиціями (менталітет) і особистісними нахилами (образ).

Поведінка людини спрямоване на задоволення потреб. При більш-менш однаковому рівні потреб, характерному для даного суспільства, кожна особистість характеризується своїм, індивідуальним способом їх задоволення, тому поведінка людей різна і залежить у першу чергу від виховання.

Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, громадських і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах і виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.

На жаль, в ієрархії потреб, задоволення яких лежить в основі людської поведінки, здоров'я знаходиться далеко не на передньому плані, а по суті своїй саме воно повинно стояти на першому місці, тобто має стати найпершою потребою. Особливо це стосується молодих людей, які, поки що здорові, про здоров'я не думають (немає потреби у його збереженні і зміцненні) і лише потім, розтративши його, починають відчувати виражену потребу в ньому. Звідси зрозуміло, наскільки важливо, починаючи з самого раннього віку, виховувати у дітей активне ставлення до власного здоров'я, розуміння того, що здоров'я - сама найбільша цінність, дарована людині Природою.

В основі здорового способу життя лежать як біологічні, так і соціальні принципи. До біологічних належать:

- Спосіб життя повинен бути віковим;

- Спосіб життя повинен бути забезпечений енергетично;

- Спосіб життя повинен бути зміцнює;

- Спосіб життя має бути ритмічним;

- Спосіб життя повинен бути аскетичним.

До соціальних принципам можна віднести:

- Спосіб життя повинен бути естетичним;

- Спосіб життя повинен бути моральним;

- Спосіб життя має бути вольовим;

- Спосіб життя повинен бути самоогранічітельним.

Реалізація цих принципів дуже складна, часто носить суперечливий характер і не завжди приводить до бажаного результату, що зумовлено насамперед тим, що в нашій державі поки ще не виражена в достатній мірі позитивна мотивація здоров'я, що здоров'я в суспільстві, в першу чергу в силу низької культури, не стала на перше місце в ієрархії людських потреб. І очевидно, що найголовнішим у реалізації здоров'я має бути примат людської цінності (людина повинна бути мірою речей).

За сучасними уявленнями, в поняття ЗСЖ входять наступні складові:

- Відмова від шкідливих пристрастей (куріння, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин);

- Оптимальний руховий режим;

- Раціональне харчування;

- Загартовування;

- Особиста гігієна;

- Позитивні емоції.

У той же час ситуація, що склалася в сучасному світі не формує належної мотивації до здорового способу життя. Дійсно, більшість людей знають, що палити, пити і вживати наркотики шкідливо, але дуже багато дорослих прихильні цим шкідливим звичкам.

1. Історія розвитку вчення про здоров’я. Поняття і визначення здоров’я

2. Різноманітність уявлень про сутність здоров’я. Здоров’я і хвороба

3. Визначення здоров’я ВООЗ

4. Біологічна еволюція, життєздатність і здоров’я

5. Діагностика здоров’я і формування валеології

6. Валеологія як наука про здоров’я здорових людей

7. Галузі валеології (педагогічна валеологія, практична валеологія, екологічна валеологія тощо)

8. Роль педагога у формуванні здорового способу життя як важливої умови формування, збереження і зміцнення здоров’я студентської молоді

9. Здоров’я населення і здоров’я індивідума

Валеологія — це наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людини.

На кінець ХХ ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров’я населення, про що свідчить:

1) ріст смертності через хвороби;

2) ріст професійної захворюваності;

3) збільшення кількості народжених з вадами розвитку;

4) ускладнення демографічної ситуації:

а) смертність перевищує народжуваність;

б) зменшення середньої тривалості життя;

в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;

г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії);

5) зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих екологічних факторів.

Можна багато сперечатися про причини, які призвели до погіршення здоров’я населення, але раціональніше все таки запропонувати реальний механізм виходу із цієї ситуації. Кафедра здорового способу життя Тернопільського державного педагогічного інституту в 1990 році вперше в Україні запропонувала ввести до шкільної програми новий предмет — валеологію.

Валеологія — це наука про формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людини.

На кінець ХХ ст. в Україні склалася катастрофічна ситуація зі станом здоров’я населення, про що свідчить:

1) ріст смертності через хвороби;

2) ріст професійної захворюваності;

3) збільшення кількості народжених з вадами розвитку;

4) ускладнення демографічної ситуації:

а) смертність перевищує народжуваність;

б) зменшення середньої тривалості життя;

в) дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу;

г) різке збільшення смертності у працездатному віці (кожен третій чоловік помирає, не доживши до пенсії);

5) зниження рівня імунітету внаслідок впливу несприятливих екологічних факторів.

Можна багато сперечатися про причини, які призвели до погіршення здоров’я населення, але раціональніше все таки запропонувати реальний механізм виходу із цієї ситуації. Кафедра здорового способу життя Тернопільського державного педагогічного інституту в 1990 році вперше в Україні запропонувала ввести до шкільної програми новий предмет — валеологію. Відсутність хвороб або фізичних дефектів, це — стан повного фiзичного, душевного і соціального благополуччя.

До речi згадка про психiчний стан людей дуже важлива. Тому що фiзичне здоров’я буде справдi здоров’ям, коли буде супроводжуватися радiстю життя, оптимiстичним настроєм, творчою активнiстю. В здоровому тiлi — здоровий дух. Хоча це неправильний переклад з латинi. Правильно буде: здоровий дух творить здорове тiло.

Зовсiм iнша справа хвороба. Кожен з нас по собi знає не лише її фiзично неприємнi прояви. Хвороба, навiть коротка i несерйозна, вiдразу змiнює наше життя. Людина замикається в собi, настрiй пригнiчений i подавлений. Хвороба порушує цiлiсний характер особистостi. Це й не дивно — людина прикута до хвороби, вона обмежена в просторi i часi: зв’язана з мiсцем перебування — домом або лiкарнею, з годинами прийому лiкiв або ж призначених процедур.

Людина головним чином сама винна в своїх хворобах або у будь-якому випадку в їх важкому протiканнi i виникненнi ускладень. Виключення складає лише старiсть. Уникнути її неможливо, але вiдстрочити в наших силах. Яким чином? Звичайно, це здоровий спосiб життя, який включає такi складовi:

1) фiзична культура — крiм тренування м’язiв, серцево-судинної системи i iн., покращує кровопостачання внутрiшнiх органiв i сприяє видаленню шлакiв;

2) рацiональне харчування — обмеження калорiйностi їжi приводить до її бiльш повного використання, меншого утворення шлакiв, нормалiзацiї обмiну речовин;

3) загартовування — емпiрично встановлено, що зменшує кiлькiсть простудних захворювань i тренує нервово-ендокриннi механiзми, якi рятують вiд стресiв;

4) вчитися володiти своїми емоцiями.

Критерії здоров’я

Антропометрiя. В людини перш за все оцiнюється її тiлобудова (Habitus). В це поняття входять конституцiя, рiст i маса тiла людини.

Конституцiя (вiд лат. constitutio — устрiй, будова). Зараз поширена класифiкацiя по М.В.Чорноруцькому, який видiлив три типи конституцiї: астенiчний, гiперстенiчний i нормостенiчний.

а) астенiчний тип характеризується відносним переважанням поздовжнiх розмiрiв тiла над поперечними, кiнцiвок — над тулубом, грудної клiтки — над животом. Серце, селезiнка, печiнка, нирки у астенiка вiдносно малих розмiрiв, легенi видовженi, кишечник короткий, дiагфрагма розмiщена низько. Артерiальний тиск у порiвняннi з гiперстенiками нижчий, збiльшений об’єм легень, знижена функцiя шлунково-кишкового тракту, дещо зменшена кiлькiсть гемоглобiну i еритроцитiв. Астенiки схильнi до захворювань легень.

б) гiперстенiчний тип характеризується вiдносним переважанням поперечних розмiрiв тiла. Тулуб вiдносно довгий, кiнцiвки короткi, живiт значних розмiрiв, дiафрагма стоїть високо. Всi внутрiшнi органи, за виключенням легень, вiдносно великих розмiрiв. Кишечник бiльш довгий, товстий i ємкий. Особам гiперстенiчного типу властивi бiльш високий артерiальний тиск, бiльший вмiст гемоглобiну i еритроцитiв. Схильнi до захворювань серця i печiнки.

в) нормостенiчна конституцiя вiдрiзняється пропорцiйною тiлобудовою i займає промiжне становище мiж астенiчною i гiперстенiчною.

Практично всi типи конституцiї можна визначити по епiгастральному куту, який утворений реберними дугами (90° — нормостенiк, > 90° — гiперстенiк, < 90° — астенiк).

Потрiбно пiдкреслити, що всi вищеперерахованi конституцiйнi типи є варiантами норми.

Рiст — залежить вiд розмiрiв кiсткового скелету. В нормi, рiст мужчин коливається вiд 165 — 180 см (середнiй 170 см), жiнок — вiд 155 до 170 см (середнiй 160 см). Зараз у зв’язку із акселерацією ріст людини збільшився на 5-6 см. Зменшення росту у мужчин до 150 см i нижче, у жiнок до 140 см i нижче пов’язане iз порушенням функцiї ендокринних залоз i називається карликовiстю. Рiст, вищий 190 см, називається гiгантизмом. Гiгантизм може бути пов’язаний з порушенням функцiї передньої долi гiпофiза.

Маса тiла — один з найбiльш доступних i iнформативних показникiв тiлобудови. Для орiєнтовної оцiнки маси тiла можна користуватися росто-ваговим показником. Це найбiльш простий i загальновiдомий показник згiдно з яким нормальна вага для людей росту 155-165 см розраховується шляхом вiднiмання 100 iз величини росту (в см). При ростi 165-175 см потрiбно вiднiмати не 100, а 105, при ростi 176-185 — 110. Слiд вiдмiтити, що цей показник може використовуватися для визначення ваги мужчин нормостенiчної конституцiї (тобто середньої, правильної тiлобудови).

Однак для визначення рекомендованої ваги важко знайти унiверсальну формулу. В зв’язку з цим запропоновано ряд рiвнянь для розрахунку маси тiла особам молодого, середнього i зрiлого вiку (тобто вiд 20 до 59 рокiв) в яких врахована залежнiсть ваги вiд росту, ширини грудної клiтки i статi.

Таблиця 1 мужчини жiнки

астенiки Р = 0,83 х L — 80 Р = 0,72 х L — 65

нормостенiки Р = 0,74 х L — 60 Р = 0,73 х L — 62

гiперстенiки Р = 0,89 х L — 75 Р = 0,69 х L — 48

Р — вага тiла в кг; L — довжина тiла в см.

Для визначення iдеального спiввiдношення мiж антропометричними показниками вводять в практику багато iндексiв. Деякi з них:

1. Росто-ваговий показник P(вага)/L(ріст)*100%

В нормi вiн становить 37-40, якщо показник бiльший 40, то у людини пiдвищена вага, якщо менше 37 — знижена.

2. Iндекс пропорцiйностi мiж ростом (L) i окружнiстю грудної клiтки (Т): (N — 50-55, > 55 — гiперстенiки, < 50 -астенiки).

Для бiльш оперативного визначення надлишку жирової тканини, вимiрюють жирову складку на животi, на рiвнi пупка i пiд лопаткою. Вона повинна бути одинаковою i не бiльше 2 см.

Термометрiя. При вимiрюваннi температури тiла термометр кладуть на 10 хв. пiд пахву. Термометр повинен щiльно прилягати до шкiри; плече слiд притиснути до грудей, щоб не було повiтряного простору.

Нормальною температурою, при вимiрюваннi пiд пахвою вважається 36,4-36,8°С. На протязi дня температура тiла змiнюється; найнижча вона буває мiж 3 i 6 год. ранку, найвищою мiж 17 i 21 год. вечора. Рiзниця не перевищує 0,6°С. Пiсля їди, великих фiзичних навантажень, в жаркому примiщеннi, при крику у дiтей температура тiла дещо пiдвищується.

Температура 41-42° може бути сама по собi небезпечною для життя.

Зараз розробленi апарати — тепловiзори, якi одночасно вимiрюють температуру в рiзних частинах тiла. Виявляється, що при захворюваннi того чи iншого органу температура над ним пiдвищується.

Огляд шкiри i видимих слизових оболонок. Звертаємо увагу на забарвлення, еластичнiсть, вологiсть шкiри, висипання i наявнiсть рубцiв.

Яке ж нормальне забарвлення шкiри? В народi колись говорили «кров з молоком». При рiзних станах органiзму колiр шкiри може змiнюватися: блiда — при малокрiв’ї, червона — при температурi, землиста — при ракових захворюваннях, жовта — при хворобi Боткiна, синюшна — при серцевiй недостатностi.

Еластичнiсть шкiри (або правильнiше її тургор), визначається взяттям її в складку (на черевнiй стiнцi або на внутрiшнiй поверхнi руки). При нормальному станi шкiрна складка, пiсля зняття пальцiв, швидко зникає, при зниженому тургорi довго не розправляється.

Вологiсть шкiри: сильне потовидiлення спостерiгається при падiннi температури у хворих з лихоманкою. Сухiсть при поносах, блювотi.

Шкiрнi висипання можуть бути дуже рiзноманiтнi за формою, величиною, кольором, поширенням. Вони мають дуже важливе діагностичне значення при iнфекцiйних захворюваннях. Розрiзняють такi види висипок: розеола — плями 2-3 мм, якi зникають при натискуваннi (зустрiчається частiше при тифi i сифiлiсi); еритема — плями, якi пiдвищуються над рiвнем шкiри; кропивниця — супроводжується зудом; герпес — мiхурцi 0,5-10 мм з прозорою або мутною рiдиною бiля носа i на губах; пурпура — шкiрнi крововиливи.

Нiгтi. Звертаємося увагу на їх ламкiсть, гладкiсть, блиск i наявнiсть бiлих плям, що зустрiчаються при анемiях i гiповiтамiнозi, грибкових пораженнях. При вадах серця нiгтi можуть бути у виглядi часових скелець.

Очi. Набряки пiд очима — перша ознака захворювання нирок.

Випуклi очi — при зобi, запалi — при перитонiтi (запаленнi очеревини).

Опущення верхньої повiки, рiзна величина зiниць — при пораженнi нервової системи.

Червона кон’юктива — при її запаленнi (кон’юктивiт), жовті склери — при хворобi Боткiна.

Зуби. Звертаємо увагу на їх кiлькiсть (в нормi — 32) i в якому станi вони знаходяться.

Карiозні зуби є джерелом хронiчної iнфекцiї в органiзмi i можуть бути причиною захворювань внутрiшнiх органiв.

Язик. В нормi вiн чистий i вологий. При хворобах вiн може змiнюватися: малиновий — при скарлатинi; сухий з бiлим нальотом — при запаленнi шлунку; коричневий в центрi — при черевному тифi; «лаковий» — при раку.

Серцево-судинна система. Пульс — ритмiчне коливання стiнки артерiї, яке обумовлене скороченням серця. Вимiрювати його можна в рiзних частинах тiла, де проходять артерiї, а також на серцi. Найчастiше пульс вимiрюють на променевiй артерiї, яка проходить по зовнiшнiй сторонi передплiччя. Вимiрюють накладанням 4-х пальцiв на артерiю, засiкаючи час. Частоту виражають в кiлькостях ударiв за 1 хв. Китайцi розрiзняють крiм частоти ще бiля 60 характеристик пульсу.

Який же пульс нормальний? В кожного з нас вiн рiзний, в залежностi вiд фiзичної пiдготовки i iндивiдуальних особливостей. Вимiрюють його пiсля 3-5 хв. вiдпочинку у положеннi сидячи. Якщо частота пульсу буде менше 60 — вiдмiнний результат, 60-74 — добре, 74-89 — задовiльний, бiльше 90 — поганий.

За 1 хвилину серце перекачує 4-5 л кровi. При стресах i фiзичних навантаженнях до 20 л. У нетренованих людей це забезпечується збiльшенням частоти серцевих скорочень до 150-160 ударiв, а у спортсменiв за рахунок збiльшення ударного об’єму серця, тобто кiлькостi кровi, яку серце викидає пiд час скорочення (збiльшення вiд 60-70 мл в станi спокою до 150 мл i навiть 200 мл).

Ще один показник дiяльностi серцево-судинної системи, про який треба всiм знати — це артерiальний тиск (АТ). Вимiрюється вiн на плечi i становить в нормi бiля 120/60 мм рт.ст., тобто в момент скорочення серця, коли кров викидається в артерiї, тиск збiльшується до 120 мм рт.ст., а коли серце вiдпочиває — 60 мм рт.ст. Пiдвищення АТ до 160 мм рт.ст. верхньої межi i 95 мм рт.ст. нижньої називається гiпертонiчною хворобою. 20% людей схильнi до пiдвищення АТ i, не ведучи правильний спосiб життя, можуть в 40-50 рокiв отримати таке ускладнення гiпертонiчної хвороби як iнсульт. 12% людей загрожує iнфаркт мiокарду.

Дихальна система забезпечує наш органiзм киснем, який iде на процеси окислення. Людина за хвилину робить 16-20 дихальних рухiв. Об’єм дихання складає 300-900 мл, в середньому — 500 мл. Дихання може бути грудне, коли вдих робиться за рахунок мiжреберних м’язiв, або черевне, коли дихання вiдбувається за рахунок скороченя дiафрагми, яка при цьому опускається. Перший тип дихання характерний для жiнок, другий — для чоловiкiв. Як вiдомо у повiтрi, яке вдихається мiститься 21% кисню, а в повiтрi, яке видихається 15-17%.

Встановлено, що вдих i видих по рiзному впливають на стан кори головного мозку. Вдих викликає невеликий зсув в бік збудження, а видих — в бік гальмування, тобто вдих є збуджуючим фактором, а видих — заспокiйливим. При їх рiвнiй дiяльностi вони один одного нейтралiзують. Подовжений вдих з паузою на висотi вдиху при скороченому видиху, характерний для людей в активному станi. Цей тип дихання називається мобiлiзуючим. I навпаки: енергiйний, але короткий вдих з розтягнутим видихом i затримкою дихання пiсля цього має заспокiйливу дiю.

Є декiлька проб для оперативної оцiнки стану дихальної системи:

1. Затримайте дихання на максимальному вдиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Для здорової людини в середньому цей час повинен бути 40-60 сек.

2. Затримайте дихання на повному видиху в положеннi сидячи i визначте час затримки. Ця проба дещо важча, тому для здорової людини час затримки повинен складати 25-30 сек.

Можна провести i бiльш складну трьохфазну пробу:

I. Затримка дихання в положеннi сидячи по вдисi. II. Зробити 20 присiдань за 30 сек. i знову затримка дихання на вдисi. III. Через 1 хв. знову повторити I пробу — сидячи, на вдисi затримати дихання.

Оцiнiть свiй стан по таблицi.

Таблиця 2

Стан здоров’я I II III

здоровий тренований 50-70 c >50% I фази > 100% I фази

здоровий нетренований 45-50 с 30-50% I фази 70-100% I фази

прихована недостатнiсть

кровообiгу 30-45 с <30% I фази <70% I фази

Ще один показник, який вiдображає функцiональннi можливостi системи дихання, це життєва ємкiсть легень (ЖЄЛ). Її легко можна визначити за допомогою спiрометрiї. Але яка повинна бути ЖЄЛ у здорових? Для визначення цього є формули Людвiга:

для мужчин = (40 х рiст см) + (30 х вага кг) — 4400 мл

для жiнок = (40 х рiст см) + (10 х вага кг) — 3800 мл

Вiд отриманої величини ЖЄЛ може вiдхилятися +15%.

Травна система. Включає в себе ротову порожнину, стравохiд, шлунок, печiнку з жовчевим мiхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий, товстий кишечники, пряму кишку. Починаючи з ротової порожнини i закiнчуючи тонким кишечником, всi органи шлунково-кишкового тракту видiляють травнi соки. Їх кiлькiсть теж є ознакою здоров’я того чи iншого органу. Наприклад, слини видiляється до 2-х лiтрiв за день, шлункового соку — до 2-2,5 л i т.д. Та рiдина, що ми випили i та, що видiляється з травними соками, всмоктується в органiзм людини у товстому кишечнику. Якщо цей процес всмоктування рiдини порушується, то виникає понос i органiзм зневоднюється. Протилежне нездорове явище — це запор, коли перистальтика кишечника вiдсутня. В нормi людина повинна оправлятися 1 раз на добу. При цьому слiд пам’ятати, що 1/3 ваги калових мас складають мiкроорганiзми. При запорах всi токсини всмоктуються в органiзм людини.

Сечовивiдна система. Включає в себе двi нирки, сечоводи, сечовий мiхур. Основна їх функцiя видiлення iз органiзму шлакiв. Тому нирки найкраще зі всiх органiв постачаються кров’ю. Через нирки за 5 хв проходить вся кров, яка є в нашому органiзмi. Кiлькiсть сечi, яку вони видiляють за добу коливається в межах вiд 1 л до 2 л. Зменшення цiєї кiлькостi до 500 мл i збiльшення до 2 л i бiльше є ознаками захворювання. Вiдносна щiльнiсть сечi складає 1,001 — 1,040.

Говорячи про систему видiлення шлакiв iз органiзму необхiдно згадати систему потовидiлення через яку виходить до 1 л шлакiв. Власне необхiднiсть мити наше тiло викликається потребою прочищати вивiднi протоки потових залоз.

Кiстково-м’язева система. Як можна швидко, без спецiальних методiв обстеження оцiнити стан цiєї системи? Для цього потрiбно знати, що:

а) рухи у всiх суглобах повиннi здiйснюватися в повному об’ємi i без болю;

б) при рухах у суглобах не повинно бути нiякого хрускоту або трiску. Перевiряються перш за все дрiбнi суглоби, крупнi (колiннi, кульшовi) i, що дуже важливо, суглоби в шийному вiдділi хребта — перевiрка на хворобу вiку — остехондроз, який виникає при порушеннi обмiну речовин. Стан шийних хребцiв перевiряється при поворотах голови вправо-влiво i максимальному згинаннi голови до грудей;

в) треба перевiрити стан хребта:

1) чи немає викривлень вправо або влiво (сколiоз), назад або вперед (кiфоз), якi можна виправити лише в дитинствi;

2) гнучкiсть хребта — перевiряється шляхом дiставання кiнчикiв пальцiв нiг зап’ястями рук i затримкою тiла в цьому положеннi на 10 сек.

Потрібно підкреслити, що всі вищеперераховані критерії дають лише поверхове уявлення про стан здоров’я людини. Більш точно його можна оцінити за допомогою тестів на фізичну працездатнітть (див. розділ «Аналіз стану серцево-судинної системи» та «Фізична працездатність»).