Тема 16. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин.
Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки .
Форми міжнародних економічних відносин (МЕВ).
Світовий ринок товарів та послуг.
Торговельний і платіжний баланси країни.
Зміст і структура світової валютної системи.
1. Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства
Світове господарство — сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.
Світове господарство характеризується:
зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;
створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;
формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.
Економічними засадами функціонування світового господарства є:
міжнародний поділ праці
інтернаціоналізація економіки
міжнародна конкуренція
Міжнародний поділ праці (МПП) — це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Суть міжнародного поділу праці полягає в спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються. Глибина міжнародного поділу праці визначається ступенем розвитку продуктивних сил, міжнародні спеціалізації та кооперування виробництва.
Міжнародна спеціалізація виробництва – це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами.
Міжнародна кооперація – це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або кількох країн.
Інтернаціоналізація економіки — формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економік
Рис.1. Форми інтернаціоналізації економік
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.
МЕІ носить переважно регіональний характер.
Форми МЕІ:
торговельна інтеграція (створення зон вільної торгівлі) країн-учасниць;
валютно-фінансова інтеграція (зняття обмежень на переміщення капіталів всередині угруповання, єдина валютна політика тощо);
створення єдиного економічного простору (усунення нетарифних бар'єрів у взаємній торгівлі.
Суб'єктами світового господарства є:
Національні держави (національні господарства)
Міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки
Регіональні об'єднання і союзи держав
Міжнародні організації та інститути
Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.
Міжнародні корпорації (МНК) — концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.
Транснаціональні корпорації (ТНК) — основні суб'єкти світогосподарських зв'язків на сучасному етапі.
ТНК — фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, — найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.
Транснаціональні банки (ТНЕ) — крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку.
Класифікація країн світового господарства
За специфікою господарських систем:
країни з розвиненою ринковою економікою;
країни з ринковою економікою, що розвивається;
країни з перехідними до ринку економіками;
країни з неринковою економікою.
За ступенем економічного розвитку:
високорозвинені;
середньорозвинені;
з низьким рівнем розвитку.
Крім того, нині виділяють:
нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;
високодохідні нафтоекспортуючі країни;
найменш розвинені країни.
2. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — економічні відносини в системі світового господарства.
Основними формами економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є форми, представлені в схемі (рис.1)
Міжнародна торгівля - це форма функціонування світового ринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Тому, хоча міжнародна торгівля існувала давно, світовий ринок сформувався лише в період зародження й розвитку капіталістичних відносин. Особливостями світового ринку є те, що на ньому, по-перше, формується інтернаціональна вартість, по-друге, складаються світові ціни, в основі яких лежить інтернаціональна вартість. Характерною особливістю світового ринку на сучасному етапі є відносно високий ступінь його монополізації, оскільки світова торгівля стає ареною панування міжнародних монополій, особливо транснаціональних. Істотно впливає на розвиток міжнародної торгівлі також державна зовнішньоекономічна політика.
Міжнародний рух капіталу. Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст. стало те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В сучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин.
Необхідною і головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку.
Існує дві основні форми вивозу капіталу: ввіз позичкового й підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і великими міжнародними банками та валютними фондами (Міжнародний банк реконструкції, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо).
Підприємницький капітал вивозиться:
а)у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;
б)шляхом придбання акцій закордонних підприємств;
в)шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств.
Прямі інвестиції надають право управлінського контролю за об'єктом, у який інвестовано капітал.
Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контролю над ними.
Міжнародна міграція робочої сили. Створення великої машинної індустрії викликав розвиток і такої форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні.
Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.
Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один тип - це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця.
Міжнародний обмін технологіями. В умовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Він відбувається в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. Продаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.
Міжнародне науково-технічне співробітництво включає:
створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки, маркетингу;
спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці;
консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;
організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників.
Міжнародні валютні відносини. В зв'язку з тим, що практично всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарства формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.
3. Світова торгівля — форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами.
Світовий ринок — розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.
Історично першою є теорія зовнішньої торгівлі —меркантилізм (XVI—XVII cm.) Ця теорія виходила з того, що багатство нації визначається обсягом золота. Тому завдання національних держав — продавати більше, купувати менше, сприяючи таким чином переміщенню золота, яке виконувало функцію світових грошей, з одних, держав у інші. Меркантилісти розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою, в якій виграш країни неминуче означає програш її торговельного партнера. Вони підкреслювали необхідність реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б сприяла досягненню позитивного сальдо торговельного балансу.
Класичні теорії зовнішньої торгівлі
Теорія абсолютних переваг А. Сміта виходить з того, що добробут нації залежить від ступеня поглиблення поділу праці, в тому числі й міжнародного. А. Сміт дійшов висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обходяться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задоволення потреб своєї держави, а й забезпечувати продаж їх (експорт) за кордон. Купувати (ввозити, імпортувати) держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче. Відбір тих галузей і видів виробництв, на яких спеціалізуватиметься країна, здійснює не уряд, а невидима рука ринку. Кожна нація виграє від міжнародної торгівлі, оскільки вона обов'язково має певну абсолютну перевагу у виробництві тих чи інших товарів.
Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди. Керуючись принципом егоїстичного індивідуалізму, забезпечується загальне благо для всіх. Таким чином, відбувається найефективніший і найбільш економічний поділ праці між різними націями. Суть концепції Рікардо: наявність абсолютної переваги у національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі; міжнародний обмін можливий та ефективний за наявності порівняльних переваг. Порівняльні переваги виникають там, де для виробництва двох товарів використовується різна кількість праці. Наприклад, дві країни (Англія і Португалія) виробляють по два товари (сукно і вино). Португалія має абсолютні переваги перед Англією і у виробництві сукна, й у виробництві вина (табл. 1).
Таблиця 1