Тема 13. Економічний розвиток . Зайнятість, відтворення робочої сили та регулювання державою

1. Економічне зростання: сутність, типи і фактори.

2. Циклічність економічного розвитку. Основні характеристики циклів

3. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.

4. Безробіття, його види і наслідки.

1. Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення.

Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни; приріст на душу населення — для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. Зазначений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.

Виділяють також третій тип економічного зростання - реальний, або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Однак економічна практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів економічного зростання в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип економічного зростання. Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Належність до того чи іншого типу зростання визначається за питомою часткою приросту ВВП, отриманого за рахунок кількісної чи якісної зміни виробничих факторів.

Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50 %, то тип зростання характеризується як переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, — то як переважно екстенсивний.

Для характеристики економічного зростання, окрім наведених показників, використовують показники темпів приросту ВВП та НД, а також їхні обсяги в розрахунку на душу населення. Це дає змогу глибше проаналізувати рівень економічного розвитку країни і порівнювати його з економічними показниками інших країн. Окремими показниками, що характеризують економічне зростання, є коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі. За допомогою цих параметрів виявляються кількісні і якісні зміни в економіці.

Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

За способом впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання:

— удосконалення технології та організації виробництва;

• збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

• збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

• розвиток підприємництва.

Непрямі фактори — впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:

• рівень цін на виробничі ресурси;

• рівень податків;

• норма позичкового процента;

• ступінь монополізації ринку.

2. Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення.

У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст. Розглянемо деякі з теорій циклів.

Монетарна теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швидкості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробництва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тенденцію — зменшення обсягів виробництва тощо.

Фаза піднесення стимулюється розширенням кредиту і триває до того часу, поки обсяги кредиту не скоротилися. Інструментом впливу на розширення (згортання) банківського кредиту є відсоткова ставка. Якщо гроші дешеві (відсоткова ставка низька), попит на гроші зростає, кредит розширюється, і навпаки.

Розширення кредиту не може бути безмежним. Банки мають бути обачними. Щоб уникнути бурхливого розвитку інфляції, вони мусять підвищувати відсоткову ставку. Розширення кредиту припиняться, економіка переходить до низхідної фази. Щоб забезпечити рух по висхідній, вважають прихильники цієї теорії, достатньо вдатися до кредитної експансії.

Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи супутникового зв'язку тощо.

Вона акцентує увагу на величезному значенні технологічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.

Прихильники цієї теорії вважають, що спокій на ринку споживчих товарів є запорукою безкризового розвитку.

Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та ін.) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.

Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. М. Кейнс та ін.) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Ці теорії не мають самостійного значення, оскільки психологічні чинники впливають на цикл опосередковано через економічну поведінку. Схильність до заощаджень, споживання та інвестування справді має дуже важливе значення для стану економічної системи. Люди оптимістично налаштовані в період розширення кредиту і песимістично — у періоди його згортання.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 1).

Рис. 1. Схема ділового циклу

Ознаки економічної кризи:

• перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

• значне скорочення обсягів виробництва;

• падіння цін;

• дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

• біржовий крах і банкрутство підприємців;

• зростання безробіття;

• зниження рівня заробітної плати;

• спад рівня прибутку;

• масове знищення товарів, устаткування тощо;

• дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

• застій виробництва;

• низький рівень цін;

• незначний обсяг торгівлі;

• невисока ставка позичкового відсотка;

• ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:

— розширення обсягів виробництва до масштабів докризового рівня;

• зростання цін;

• підвищення прибутку;

• зростання зайнятості;

• пожвавлення торгівлі;

• посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

• перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня;

• швидке зростання зайнятості;

• підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

• кредитна експансія;

• штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

• розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

• рецесія — включає кризу та депресію;

• піднесення — пожвавлення і бум.

Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

• заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

• заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

— заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Нециклічними коливаннями є структурні кризи:

• нафтова;

• сировинна;

• енергетична;

• валютна;

• екологічна.

Риси структурних криз:

• спричиняються через диспропорції між окремими сферами і галузями економіки;

• мають затяжний характер;

• часто не збігаються з циклічними кризами;

• впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку.

Наприклад, нафтова криза 1974—1975 pp. проявилася у стрімкому зростанні світових цін на нафту й нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту і продукти її переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. У кінцевому підсумку ця криза значно поліпшила стан країн-експортерів і погіршила стан країн-імпортерів нафти.

Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн.

На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і в межах регіонів та у світі в цілому.

Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

3. Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці.

Повнота зайнятості досягається максимально можливим використанням сукупного трудового потенціалу країни.

Ефективність зайнятості досягається повним і раціональним використанням трудового потенціалу країни.

Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Ефективна зайнятість є результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг

Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили

Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення.

Рис. 2. Формування та рух економічно активного населення

Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:

• фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;

• придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством;

• вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.

Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості:

де Р_еа — рівень економічної активності; Н_еа — чисельність економічно активного населення; Н — чисельність населення. ,

Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 3).

Рис. 3. Форми зайнятості

Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси:

• робота лише в одного підприємця;

• робота у виробничому приміщенні роботодавця;

• стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наявність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться:

• підприємці;

• трудящі, що працюють не за наймом;

• члени виробничих кооперативів;

• неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Оскільки самозайнятість має переваги з точки зору високого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах діяльності, де потреби в капіталі невеликі, а бар'єри на шляху до ринку відносно низькі.

4. Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність:

• частина економічно активного населення виявляє попит на робочі місця і не знаходить відповідної пропозиції;

• залишаються незайнятими робочі місця, що характеризуються особливими вимогами до кваліфікації, економічного і соціального статусу власників робочої сили.

З цих диспропорцій в умовах сучасного ринку кількісно переважає перша — проблема працевлаштування бажаючих працювати, або проблема безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикористання й інших виробничих ресурсів) у принципі становить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовнішньою ознакою його внутрішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавче встановленого віку, не працює за грошову винагороду і докладає активних зусиль її знайти.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

де Р_б — рівень безробіття; В — чисельність безробітних; Н_е.а— чисельність економічно активного населення.

Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Рис. 4. Типи безробіття

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового характеру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би визначеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

• трансформаційний спад;

• надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;

• масштабна структурна трансформація;

• зниження рівня державного патерналізму.

Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків:

економічних:

— недовиробництво ВВП. Амер. дослідником А. Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. Збільшення фактичного безробіття на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 3% (у пізніших дослідженнях - 2 %).

• потребує коштів на утримання безробітних;

соціальних:

— зниження життєвого рівня;

— декваліфікація робочої сили;

— зростання показників "соціальної патології".

Дослідниками доведено, що збільшення безробіття викликає кумулятивний ефект зростання показників "соціальної патології": уже в перші три роки збільшується число психічних захворювань, злочинності, самогубств і вбивств; у наступні три роки зростають так звані хронічні реакції (хвороби та смертність).

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

• система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

• розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

• система професійної підготовки та перепідготовки;

• розгалужена система органів працевлаштування;

• централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

• спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

Запитання для поглибленого вивчення теми

1. У чому сутність економічного зростання?

2. Дайте характеристику основних типів економічного зростання.

3. Сутність факторів економічного зростання. Прямі та непрямі фактори економічного зростання.

4. Які ви знаєте теорії циклічного розвитку економіки?

5. Назвіть причини циклічних коливань економіки.

6. Які ви знаєте теорії економічних циклів? Охарактеризуйте їх.

7. Дайте характеристику класичного ділового циклу.

8. Дайте визначення і характеристику таких фаз економічного циклу: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

9. Поясніть причини й зміст модифікації сучасного економічного циклу.

10. Хто належить до зайнятих згідно з Законом України “Про зайнятість”?

11. Які ознаки економічної активності населення?

12. Проаналізуйте особливості руху різних форм зайнятості.

13. Охарактеризуйте сутність безробіття у політекономічному аспекті.

14. Чим зумовлюється економічний характер безробіття?

15. Охарактеризуйте види безробіття.

16. За допомогою яких методів держава регулює рівень зайнятості?

Питання тестового контролю

1. До прямих факторів економічного зростання відносять:

а) рівень цін на виробничі ресурси;

б) збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

в) рівень податків;

г) розвиток підприємництва.

2. До непрямих факторів економічного зростання відносять:

а) ступінь монополізації ринку;

б) збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

в) норма позичкового процента;

г) рівень цін на виробничі ресурси.

3. Вкажіть ознаки економічної кризи:

а) перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

б) швидке зростання зайнятості;

в) значне скорочення обсягів виробництва;

г)падіння цін;

д) ліквідація товарного надлишку.

4. Вкажіть ознаки депресії:

а) застій виробництва;

б) падіння цін на товари;

в) невисока ставка позичкового відсотка;

г) розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня;

д) масове знищення товарів, устаткування.

5. Вкажіть ознаки піднесення:

а) пожвавлення торгівлі;

б) штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

в) розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу;

г) дезорганізація кредитної системи;

д) підвищення заробітної плати й інших видів доходів.

6. Циклічне безробіття - це:

а) незайнятість економічно активного населення, зумовлена комплексом факторів, пов’язаних із динамічністю процесів на ринку праці та недосконалістю інформаційних потоків;

б) незайнятість економічно активного населення, зумовлена спадами ділової активності в умовах циклічних коливань; виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок зменшення сукупного попиту на продукцію та негнучкості заробітної плати в бік її зниження;

в) незайнятість економічно активного населення, спричинена змінами попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці й територіальних диспропорцій у попиті та пропозиції робочої сили.