22. Питання

Стисливість обумовлена змінми об’єму поре стосі під дією зовнішніх сил.

У піщаних частинках зменшення пористості здійснюється за рахунок перепакування твердих частинок

У глинистих грунтах за рахунок:

• Зісковзування більш дрібних частинок у пори

• Розламування глинистих частинок порушення зв’язків між ними

• Видавлювання води і повитря з зони напруги стану грунтів

• Стиснення защемлення бульбашок пов’язаних в закритих порах

• Розплющування гідратних оболонок

Водопроникність загальна властивість всіх пористих тіл

Длягрунтів особливість полягае в наступному – водонепроникність змінює ущільнення навантаження

Контактна опірність зсуву обумовлена внутрішнім тертям в штучних грунтах і тертям зі щепленням в зв’язних грунтах

Структурна фаза деформативності

25 питання Теорія лінійного деформування грунту базується на припущенні, що при одноразовому навантаженні (або розвантаженні) залежність між напругою і деформаціями в грунтах лінійна. Модуль деформації є показником стисливості грунту під дією зовнішнього навантаження. Критерієм для його оцінки слід вважати ступінь стиснення, викликану підвищенням щільності скелета грунту (зниженням його пористості). Його значення отримують в заданому інтервалі тисків, і залежить воно від способу визначення. У лабораторних умовах для визначення модуля деформації застосовуються, в основному, компресійні прилади (одометри). Випробування проводяться в умовах одновісного стиску. Конструкція приладу виключає розвиток деформацій в сторони, обмежуючи їх наростання по глибині, що знижує достовірність показників фактичної стисливості грунту в основі фундаменту. Згідно з чинним стандартом, за результатами польових досліджень грунтів штампами, модуль деформації визначається по залежності: E = (1-n2) k1 D Dp / Ds (1) де: n - коефіцієнт Пуассона; k1 - коефіцієнт, що залежить від форми фундаменту в плані; D - діаметр штампа; Dp - приріст тиску; Ds - прирощення опади.

26 питання по грунтах---------------------------------------------Під водопроникністю розуміють здатність грунту вбирати і пропускати воду, яка надходить з поверхні. Цей процес протікає у дві фази: перша фаза - вбирання, коли вільні пори послідовно заповнюються водою. При надлишку вологи вбирання її триває до повного насичення грунту. Друга фаза - фільтрації, відбувається за умови повного насичення грунту водою, коли вода починає рухатися в грунтових порах під дією сили тяжіння. Закон ламінарного руху формулюється таким чином: витрата води, що фільтрується через певну площу (поперечний переріз) гірської породи, прямо пропорційний цієї площі, натиску і назад пропорційний довжині шляху фільтрації на даній ділянці потоку. Він залежить від деякої постійної величини - коефіцієнта фільтрації, властивого даній породі.

7 питання по грунтах. Польові методи визначення властивостей гірських порід призначені для оцінки як фізичних (щільність, вологість), так і механічних характеристик (стисливості та міцності). Стисливість у польових умовах оцінюється в основному на базі випробувань ґрунтів статичним навантаженням на штамп у шурфах та свердловинах. Суть методу полягає в тому, що за допомогою спеціальних пристроїв створюється навантаження на жорсткий штамп площею 5000 см2 у шурфах або 600 см2 у свердловинах. У процесі передачі навантажень вимірюють деформацію ґрунту під штампом, у результаті чого визначають головну деформаційну характеристику ґрунту - модуль загальної деформації.

8 питання по грунтах. Несучу здатність основ та стійкість укосів, тиск ґрунтів на огородження визначають в залежності від характеристик міцності ґрунту. Опір ґрунту зсуву характеризує його міцність і залежить від сил тертя та зчеплення між частинками ґрунту при його деформації. На практиці опір ґрунту зсуву відображають у вигляді деякої криволінійної залежності “граничний опір зсуву – нормальна напруга”. Таким чином, опір зсуву в піщаних ґрунтах переважно залежить від сил тертя, а в глинистих крім того - від сил зчеплення. Сили тертя, що діють між окремими частинками ґрунту, залежать від розміру і форми частинок, а також ступеня вологості та щільності ґрунту. Сили зчеплення між частинками маленьких розмірів визначаються силами молекулярного притягання та капілярного тиску, в також водно-колоїдними або цементаційними зв’язками. Питоме зчеплення ґрунту зумовлюється також його вологістю та щільністю складення. Характеристики міцності та с є головними в розрахунках основ на міцність та стійкість. Вони також використовуються при визначенні розрахункового опору ґрунту основ. Показники опору ґрунту зсуву, як правило, визначають дослідним шляхом в лабораторних та польових умовах.Для визначення характеристик міцності можна також використовувати стабілометри. Польові дослідження виконується з використанням зсувного приладу конструкції Літвінова, який входить в склад польової лабораторії ПЛЛ-9 і призначається для визначення характеристик міцності ґрунту як в польових, так і в лабораторних умовах. На відзнаку від інших однозрізних приладів, в приладі Літвінова зріз ґрунту відбувається під невеликим кутом завдяки чому при переміщенні рухомої частини приладу виключається вплив тертя між частинами обойми, де розміщений випробуваний зразок. В цій роботі на основі результатів випробувань не менше як трьох зразків ґрунту при різних напругах стиску визначають дві характеристики міцності: кут внутрішнього тертя та питоме зчеплення С .

1питання)Під ґрунтами (нім. ”Grund”- основа) розуміють будь-яку гірську породу, що змінюється з часом і використовується як основа, середовище або матеріал для зведення будинків та інженерних споруд. Як правило, це верхня частина земної кори, яка складена осадовими гірськими породами того чи іншого походження. Відповідно до нормативних документів у залежності від характеру структурних зв'язків, походження, умов утворення, складу та будівельних властивостей ґрунти поділяються на два класи. Скельні - ґрунти з жорсткими (кристалізаційними або цементаційними) зв'язками між зернами (міцність зв'язків одного порядку з міцністю самих зерен). До скельних відносяться магматичні (граніти, діорити, сієніти та ін.), метаморфічні (гнейси, кварцити, кристалічні сланці та ін.), осадові зцементовані (конгломерати, брекчії, піщаники та ін.) і штучні (закріплені) ґрунти. Нескельні - ґрунти пухкі, без жорстких структурних зв'язків. Оскільки нескельні ґрунти найбільш розповсюджені, в подальшому будемо розглядати саме їхні властивості і під терміном грунт розуміти грунт пухкий. Ґрунти - багатокомпонентна система, в склад якої входять: тверді мінеральні частинки, вода в різних станах, газоподібні включення (повітря). Проміжки між мінеральними частинками, частково або повністю заповнені водою або газами, називаються порами. Пухкі ґрунти можна поділити на дві групи: сипучі (крупноуламкові та піщані) і зв'язні (глинисті). Піщані ґрунти складаються переважно із піщаних частинок, а глинисті містять ту чи іншу кількість глинистих частинок. Глинисті частинки здатні утримувати навколо своєї поверхні воду. Саме ця властивість зумовлює ряд особливостей глинистих ґрунтів у порівнянні з піщаними. Піщані ґрунти можуть містити тільки кристалізаційну, капілярну та гравітаційну воду. Глинисті ж ґрунти містять усі види води, включаючи і зв'язну. Найбільш важливі відмінності піщаних ґрунтів від глинистих. Піщані ґрунти 1.Кількість вологи в порах не більше 0,4 за вагою. 2.Непластичні. 3.Не схильні до набухання. 4.Володіють фільтраційною здатністю. 5.Стискуються швидко і не значно. Глинисті ґрунти 1.Вологість до декількох одиниць. 2.Володіють пластичними властивостями. 3.При зволоженні набухають, а при висиханні дають зсідання. 4.Маловодопроникні або водоупори. 5.Сильно стискуються, деформації протікають повільно.

2питання) Питома вага ґрунтів визначається для зразків непорушеної структури із збереженням природної вологості. У лабораторних умовах питому вагу визначають двома методами: методом ріжучого кільця і методом парафінування. Вагу зразка ґрунту у будь-якому випадку визначають зважуванням, а при визначенні його об'єму виникають складнощі, пов'язані з природною структурою і станом. При використанні методу ріжучого кільця кільце певного внутрішнього об'єму з ріжучим краєм удавлюється в грунт. Область застосування цього методу обмежується ґрунтами, для яких можна відібрати пробу непорушеної структури: це вологі піски та пластичні глинисті ґрунти. Питому вагу часточок ґрунту визначають за допомогою пікнометра. Вагу часточок визначають зважуванням висушеного зразка, а об'єм - різницею між сумою ваги пікнометра, заповненого водою до риски на шийці, та проби ґрунту, з одного боку, і ваги того ж пікнометра, заповненого водою до тієї ж риски, але з розміщенням зразка ґрунту в середині пікнометра, з другого боку. Витиснення повітря із зразка, необхідне для запобігання зменшення питомої ваги, досягається попереднім тривалим кип'ятінням ґрунту в пікнометрі.