- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.
- •6. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. Основні риси класичної німецької філософії
- •10. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •13. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •14. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •19. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •30. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •31. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •32. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •33. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •36. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •38. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •39. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •40. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •41. Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •42. Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •44. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •45. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •46. Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •48. Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи.
- •49. Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава.
- •50. Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури.
- •51. Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •53. Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •55. Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •56. Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації.
- •57. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.
- •59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60. Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
Буденною свідомістю філософія досить часто розглядається як щось досить далеке від реального життя. Філософів часто уявляють диваками, а філософствування безплідним мудруванням, за допомогою якого неможливо нічого ні довести, ні заперечити. Проте в цивілізованому, культурному суспільстві, кожна думаюча людина певною мірою є філософом, навіть якщо вона й не замислюється над цим.
Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.
Людина з необхідністю вступає у сферу філософських роздумів, бо завжди намагається знайти відповідь на те хвилююче вічне, що турбувало її суспільство завжди: через філософську призму людина розглядає себе як особливе явище в світі. Філософське мислення є постійним і жагою пройнятим прагненням до мудрості, любов'ю до мудрості, яка неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. Філософська думка - це міркування про вічність.
Все сказане про філософію ніякою мірою не означає, що вона є позаісторичним явищем. Філософія має довгу і прекрасну історію. Саме історичний пошук джерел виникнення і характеру розвитку філософії показав, що вона з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність інтелектуального освоєння дійсності на найбільш загальному рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається в різних країнах неодночасно.
Для філософії особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, – відношення “людина – світ”. При осмисленні основних проблем буття філософи так чи інакше розглядали їх через призму відношення “людина-світ”. Не випадково Йоган Фіхте, представник німецької класичної філософії, вважав, що розвиток філософії може відбуватися двома основними шляхами – від речі до ідеї (Фіхте називав такий підхід “догматизмом”) і від ідеї до речі (Фіхте називав такий підхід “ідеалізмом”). Фактично ж німецький філософ визначив два основних протилежних напрямки у філософії – матеріалістичний (“від речі до ідеї”) і ідеалістичний (“від ідеї до речі”). Бо що таке матеріалізм? Матеріалізм (від лат. мaterialis – речовинний) – це філософський напрямок, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух – вторинними. З точки зору матеріалізму світ, як природа, є матеріальним, об’єктивним, незалежним від людини, її волі, свідомості. А сама свідомість, мислення, дух є властивістю високоорганізованої матерії, її ідеальним відображенням. Ідеалізм (від грецьк. idea – ідея, образ, поняття) – філософський напрямок, протилежний матеріалізму, який виходить з того, що свідомість, мислення, дух є первинними, а природа, буття, матерія – вторинними. Він поділяється на певні різновиди – об’єктивний ідеалізм та суб’єктивний ідеалізм залежно від того, яке духовне першоначало кладеться в його основу. Об’єктивний ідеалізм за основу дійсності приймає безособистісний дух, розум, свідомість (“абсолютний дух”, “абсолютний розум”, “чиста свідомість”). Суб’єктивний ідеалізм конструює світ на основі особливостей індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї, від “Я”.