58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.

Чимала роль відводиться міфологічному баченню історії за даного підходу й при розгляді модерного, сучасного світорозуміння. Суб'єктивно розглядаючи міф як вимисел і зосереджуючись на побудові раціональної системи осмислення історичної дійсності, модерне світорозуміння теж не уникає міфологем, хай уже й зовсім інших за своєю природою. Основними з таких міфологем є: а) політичні міфи — міф про провіденціальну місію певної нації (націоналізм), міф про природне походження прав людини (лібералізм), міф про конструктивне значення класової боротьби (марксизм) тощо; б) міф як лейтмотивна ідея метафізичного наукового пошуку Великої та Єдиної і Назавжди Достовірної Теорії суспільно-історичного розвитку; міфологема неухильного історичного прогресу, за якою «історія виступає не просто як послідовність подій, що відбуваються з людьми, а як неухильний, прогресивний рух до найбільш розумного стану суспільства. Ця схема розроблена в ідеалізмі Гегеля і звідти перебралася в історичний матеріалізм Маркса. Таке розуміння історії телеологічне і, по суті, теж становить собою міфологію: це міф неухильного прогресу». Не вдаючись до суперечки про те, наскільки обгрунтованим є в даному разі трактування теорії Маркса як концепції неухильного прогресизму, можна погодитися зі згаданими вище авторами в тому, що гіпертрофування й гіпостазування як виключно правильної позиції історичного прогресизму справді надає їй рис міфологеми. Втім, додамо, те саме стосується й будь-якого іншого погляду на історію, якщо він протиставляється іншим і тлумачиться як раз і назавжди правильний.

Дуже складну, але теж чималу роль відіграє міфологічне бачення історичної дійсності й на стадії постмодерну, яка розпочинається в межах тієї чи тієї локальної історичної культури з крахом ілюзій про можливість Великої та Єдино Достовірної Теорії — в духовній сфері й Ідеального, Справедливого, Гармонійного Суспільства Рівних і Щасливих людей — в реальній історії. Якщо епоха Модерну — моністична, то Постмодерну — плюралістична, тобто характеризується взаємотерпимістю й співіснуванням багатьох позицій, а не домінуванням однієї, як за Модерну. Тому для етапу Постмодерну властиве чітко виражене ігрове, іронічне начало. Культура Постмодерну, з одного боку, розглядає всі та кожну з можливих версій осягнення історії як не тільки прийнятну, а й «навантажену» унікальним смислом, незамінну, цінну. З іншого — не віддає переваги жодній з них, рівною мірою дистанціюючись від будь-якої, постаючи в певному розумінні як безстороння й самодостатня комбінаторика історичних сенсів, тлумачених як рівнозначні.

59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.

Поняття „глобальний” використовується протягом останніх двох десятирічь для фіксації для фіксації найважливіших загальнопланетарних проблем сучасної епохи.

Глобальні проблеми сучасності зумовлені нерівномірністю екологічного демографічного, екологічного, політичноо, науково-технічного і культурного розвитку.

До глобальних проблем належать встановлення міцного миру на Землі, знищення осередків міжнародної напруженості, охорона навколишнього середовища, запобігання найбільш небезпечним захворюванням, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення потреб в екологічно чистих продуктах харчування, в енергії, розвиток фізичних та духовних сил людини. Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непердбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі сторони життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємопов’язані, що практично не можна добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того, однобічний підхід до вирішення глобальних може призвести до тяжких наслідків, які негативно позначаються на перспекктива розвитку всього людства. Своєрідність глобальних проблем полягає і в тому, що вони не можуть бути вирішені зусиллями окремих держав. Це передбачає скоординовані зусилля всього світового співтовариства.

Характерної рисою глобальних проблем є їхній динамічзм. Це, по-перше, можливість збільшення кількості пробле, які відносяться до глобальних; по-друге, вірогідність зменшення чи збільшення гостроти будь-якої з цих проблем. Добре відомо, що різні країни неоднаково ставляться до цих проблем. Одні витрачають на їх вирішення значні кошти, інші практично ігнорують їх.

Самий факт віднесення проблеми до проблеми до глобальних ставить її на наднаціональний, планетарний або загальнолюдський рівень і зумовлює необхідність дослідження і вирішення її з урахуванням не лише теперешньої, а й майбутьньої долі цивілізації.

Класифікація глобальних проблем:

1) обумовлені політичними реаліями проблеми, які зумовлюють передусім протиріччя між різними державами світу (проблема війни й миру, а також проблема ліквідації екологічної і науково-технічної відсталості держав, що розвиваються);

2) ті, що фрмуються у сфері взаємнодії суспільства і природи і є підсумком несвоєчасної відмови держав від попередніх, не у всьому обумовлених матодіів використання природних ресурсів (мінерально-сировинна й енергетична, освоєння космосу і ресурсів світового океану, охорона оточуючого середовища);

3) ті, що складаються у духовній сфері особистості, у взамовідношеннях її з суспільством і відбивають у специфічній формі процес адаптації людини до різних проявів науково-технічного прогресу, в тому числі і до його негативних наслідків (демографічна проблема, голод, хвороби, проблеми здоров’я, етичні аспекти глобальних проблем сучасності).

Дослідники пов’язують виникнення глобальних проблем з переходом світової економіки і політики на якісно новий етап розвитку, який характеризується вираженим ступенем взаємозалежності держав світу.

Суспільність долі землян із необхідністю веде до їх соціальної та духовної єдності, що виступає чинником виживання людаства. Слід диференціювати об’єктивні та суб’єктивні основи цієї єдності. До складу її об’єктивних підавлин входять міжрегіональни господарсько-економічні зв’язки, що поширюються, спільни зусилля щодо запобігання війни, боротьби з екологічною кризою, міжнародним тероризмом. Суб’єктивною основою єдності є перевага загальнолюдських інтересів та цінностей над грповими (регіональними, національними, класовими тощо). Потрібен діалог аби досягти взаєморозуміння та поваги до співрозмоника.