5. Фунціоналізм. Англійська школа функціоналізму

Своєрідним продовженням розвитку соціологічних теорій в етнології став функціоналізм. Основний акцент був зроблений на зосередженні уваги вчених на проблемах взаємозв'язків між окремими явищами суспільного життя.

Засновником функціоналізму є німецький етнолог Р. Турнвальд. Основними теоретиками функціоналізму є Б. Маліновський та А. Радкліфф-Браун.

Броніслав Маліновський (1884—1942 рр.). Основна праця — “Наукова теорія культури”.

Вчений намагався зрозуміти сутність самого явища культури та завдань етнології щодо вивчення культури як головного об'єкта пізнання.

Культура – складне, багатовимірне, але доволі чітко окреслене явище передусім біологічного порядку. Основа –людина, що як жива істота повинна задоволь­няти свої біологічні потреби. Дбаючи про себе людина формує якісно нове виробниче середовище, яке, власне, й відповідає поняттю “культура”.

Обгрунтував теорію потреб – 3 головні:

• “імпульс” (наприклад, голод),

• “акт” (прийняття їжі)

• “задоволення” (насичення).

Кожен елемент культури має свою функцію, яка обумовлюється 3 основними потребами:

• “базовими” (фізіологічними);

• “вироб­ничими” (розподілення їжі та праці, захист від зовнішніх чинників, соціальний контроль тощо);

• “інтегративними” (духовні, культурні та інші потреби).

Кожен елемент культури виконує свої функції в межах однієї з визначених груп потреб. Культура не має зайвих елементів і за своєю суттю є інструментальним механізмом, за допомогою якого людина задовольняє свої потреби.

Альфред Радкліфф-Браун (1881—1955 рр.) Головні праці – “Метод етнології і соціальної антропології”, “Історична і функціональна інтерпретація культури”, “Сучасні позиції антропологічних досліджень”.

Він запере­чував можливість існування окремої науки про культуру. Вчений розглядав культуру як взаємо­відношення соціальної та органічної структур.

Окреслив сутність етнології і соціальної антропології. Виокремим та обгрунтував “генеруючий”, “індуктивний” метод, згодом — “порівняльно-соціологічним”.

Функціоналісти намагалися розкрити загальні закони культурного розвитку людства. Розглядаючи особливості соціальної структури та культурно-побутового життя традиційних суспільств, була зокрема створена концепція т. зв. опосередкованого управління. Практине її значення – застосування в колоніальному режимі.

6. Американська школа історичної етнології.

На відміну від Європи у 90-х роках XIX ст. в США зароджується новий напрям етнологічної науки – “Американська школа історичної етнології” або “школою Боаса”. Основний акцент на дослідженні етнопсихологічних аспектів.

Основними представниками є Ф.Боас, А.Кребер, О.Гольденвейзер, П.Радін, К.Уїслер, Л.Уайт.

Франц Боас (1858–1942 рр.). Основні праці – “Розум первісної людини”, “Антропологія і сучасне життя”.

Спочатку він прихильником еволюціонізму.

Наріжним каменем його етнологічної концепції – теза про неповторність культури кожного народу, який проходить свій унікальний шлях розвитку. Започаткував застосування історичних методів у вив­ченні культури, під якою передусім розумів сукупність засвоюваних людиною моделей поведінки та усвідомлення нею свого культурного призначення.

Процес культурного взаємообміну відбувається не механічно, а шляхом глибокого переосмис­лення, тому запозичені іншим народом ті чи інші культурні елементи та явища набувають якісно нового характеру.

Культура індіанських племен не менш складна, ніж “цивілізованих” європейських народів, тому вони відрізняються не за рівнем культурного розвитку, а лише за певними культурними відмінностями.

Учення релятивізму – ідея про відносність та неможливість порівняння культурних і моральних цінностей різних етнічних спільнот.

Альфред Кребер (1876–1960 рр.). Праця – “Антропологія”.

Всі культури людства він уявляв як суцільний, безперерв­ний процес (явище). У вселюдській культурі вирізняв 2 складові:

• культура “нецивілізованих” (неписемних) спільнот, вивченням яких повинна займатися антропо­логія (етнологія),

• “цивілізованих” (писемних) народів, що є об'єктом дослідження історії.

Важливою заслугою є запрова­дження в етнологічну науку поняття “етос”, під яким розумілася система ідеалів і цінностей, що домінують у кожній культурі та визначають поведінку її членів. Етос – це всезагальна якість культури та її ідеальна модель.

Основне і завдання етнології її представники бачили у всебічному вивченні культури, мови, антропологічних ознак кожного окремого народу. Оцінка кожного культурного явища потребує конкретно-історичного підходу.