1. Правовий механізм податку. Класифікація його елементів.

В ідеалі, регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст й особливості реалізації податкового обов'язку. Науковці – фахівці фінансового права наполягають на тому, що податок може вважатися встановленим, тільки якщо усі його елементи визначено у нормі закону.¹

Режим конкретного податку або збору припускає об'єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них виділяють як обов'язкові, так і факультативні.

Обов'язкові елементи правового механізму податку включають в себе групу основних і групу додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують головне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність якого-небудь із основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести:

а) платника податку;

б) об'єкт оподаткування;

в) ставка податку.

Зміст додаткових елементів правового механізму податку є різним, залежно від ступеня деталізації податкового механізму. Залежно від характеру деталізації дану групу елементів можна поділити на:

• додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні або пов'язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування - категорії, прямо залежні або опосередковано пов'язані з об'єктом оподаткування);

• додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, строки й способи сплати податку; бюджет або фонд, куди надходять податкові платежі)

Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити такі:

а) предмет, база, одиниця оподаткування;

б) джерело сплати податку;

в) методи, строки й способи сплати податку;

г) особливості податкового режиму;

д) бюджет або фонд надходження податку (збору);

є) особливості податкової звітності.

Отже і основні і додаткові елементи носять обов'язковий характер, без якого неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо).

Щодо факультативних елементів. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, характерних винятково для даного податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів по майнових податках; застосування специфічних реєстрів тощо. Подібні елементи й становлять групу факультативних, які можуть бути, а можуть і не використовуватися у податковому механізмі.

3. Зміст основних елементів податку.

3.1. Платник податку.

Платник податків повинен реалізовувати комплекс податкових обов'язків, що формується у три основні блоки:

1. обов'язки з ведення податкового обліку;

1. обов'язки щодо сплати податків і зборів (це не виключає виконання цих обов'язків через представника);

2. обов'язки щодо податкової звітності.

Згідно Закону, платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Платниками податку можуть бути:

1. фізичні особи (податкові резиденти і нерезиденти України);

2. юридичні особи (податкові резиденти й нерезиденти України), їхні філії й інші відокремлені підрозділи, якщо вони мають окремий баланс і окремий розрахунковий або інший рахунок у банківській установі;

3. консолідовані групи платників податків;

4. інші особи, що відповідають положенням податкового законодавства України.

Кожний із платників податків може бути платником податку по одному або декількох податках.

Не можуть бути платниками податку:

1. органи, що входять у систему органів державної влади й управління, органи місцевого самоврядування в межах виконання покладених на них функцій;

1. релігійні організації.

При використанні певного податкового важеля стосовно кон­кретного платника враховуються два критерії: резидентство й територіальність. Різне поєднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основною проблемою подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Великобританія, США, Росія, Україна); інші -критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки).

Принцип резидентства (постійного місцеперебування) поділяє всіх платників на дві групи:

а) резиденти - особи, які мають постійне месцепроживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподаткуванню із всіх джерел (несуть повну податкову відповідальність);

б) нерезиденти - особи, які не мають постійного місця­ перебування в державі й у яких підлягають оподаткуванню лише доходи, отримані ними на даній території

Розмежування на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій - 183 календарних дні);

2. джерела отриманих доходів;

3. межі податкової відповідальності (обов'язку): повної або обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу. При цьому оподаткуванню в даній країні підля­гають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у цій країні.

Фізичними особами - платниками податків в Україні є громадяни України, іноземці, особи без громадянства.

Основні ознаки фізичних осіб - платників податків:

1. Податкове резидентство.²

2. Здійснення економічної діяльності або одержання доходів від джерел у державі.³

3. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.

4. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподат­куванню.

5. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мит або зборів.

Чинне законодавство України за відповідні критерії (ознаки) та послідовність визначення резиденства фізичних осіб визначає:

1. Фізичною особою - резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Поняття “місце проживання фізичної особи” визначено у ст.29 Цивільного кодексу України. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.